Подружжя Недозім з трьома синами евакуювалися з Чернещини біля лінії фронту на Ізюмщині. Там вони пережили окупацію, але все ж залишили дім після того, як у липні 2023 року російські війська стали постійно обстрілювати село та громаду.
З собою родина взяла дві валізи з одягом та документами й поїхала за 75 кілометрів на схід — до Лозової. Тут з серпня вони орендують квартиру.
"Вже нестерпно було, страшно мені самій і за дітей. Я самостійно прийняла таке рішення, ні з ким його не обговорювала — подзвонила на "гарячу лінію". Наступного ж дня волонтери нас забрали. У мене не було думок: "На скільки та куди я їду?" Куди вивезуть — там і будемо, де безпечно і де буде для дітей добре", — розповідає переселенка Інна Недозім.
Борівська громада, у якій розташоване село, залишалася під окупацією до вересневого контрнаступу ЗСУ. Інна Недозім згадує, як переживали початок російського вторгнення.
"Навесні 2022 року вони до нас зайшли, били через наше село, але не було такого, щоб десь щось впало. Ми чули перші "Гради", тоді сиділи у підвалі, або десь у хаті під стіночкою з дітьми. У нас на городі, де абрикоси ростуть, досить близько було влучання: пил піднявся. А перед цим в будинку вибило пластикове вікно уламком: разом з рамою воно впало у хату", — каже Інна.
"Останній раз сиділи у підвалі, думаю: "Якщо ще раз посиплеться — вже ми не виживемо, нас накриє банками, усім. Тоді як почали бити один за одним — страшне. "Гради", ракети бачили, вже знаємо, що летить", — додає чоловік Інни Олег Недозім.
Сама Інна з дітьми у вересні 2022 року вперше поїхала до родичів у село Стельмахівку. Там вони пробули два тижні, повернутися назад вони вже не змогли — мости на шляху через Сватово підірвали.
"Довелося виїжджати через РФ та через Білорусь додому. Змогли повернутися в село 1 квітня 2023 року й залишалися тут, поки не посилилися обстріли. Город посадили, а довелося все залишити"
Чоловік Олег Недозім залишався у селі зі своєю мамою. Розповідає, продовжував працювати на фермі, поки у травні внаслідок обстрілу не загинув його друг.
"Я їхав на тракторі по полю, дивлюся, за 50 метрів від мене "гриб" здіймається після влучання. Але я нічого не почув у кабіні, тільки побачив. Тоді вимкнули світло й ми чекали, поки запуститься генератор для худоби. Знову влучання, товариш не встиг заховатися, вбило одразу", — згадує Олег Недозім.
Інна Недозім говорить, у Чернещині залишилося близько 50 жителів, переважно — літні люди. Багато будинків у селі побиті обстрілами, деякі згоріли.
"Звісно, хочеться додому, але їхати туди немає сенсу, бо там немає роботи, там немає школи. Ми не знаємо, що буде завтра, тому поки живемо одним днем"
За словами Інни Недозім, у новій квартирі наводять лад та планують зробити косметичний ремонт — з цим обіцяли допомогти друзі. Ліжок у новій оселі на всіх не вистачає, тому спілять на матрацах.
Інна планує працювати касиром у магазині. Чи надовго залишиться з родиною в Лозовій, поки не знає.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
