Пішов на фронт добровольцем, а тепер вчиться жити заново — така задача перед 45-річним військовослужбовцем з Одеси Віктором Комарницьким. В бою чоловік отримав мінно-вибухову травму, пережив два інсульти та зараз у комі. Доба в реанімаційному відділенні обходиться в 15000 гривень. Який шлях подолала родина, аби врятувати батька і чи виживе Віктор, розказали кореспондентам Суспільного.
Зараз чоловік вийшов з коми у вегетативному стані. Це коли людина спить і не спить, але не виявляє ознак усвідомлення. Він отримав чисельні осколкові черепно-мозкові поранення, забій головного мозку, перелом скроневої кістки, розчавлення правого ока і два інсульти. Домашнім казав, що в Дніпрі, а сам був під Бахмутом, розповідає дружина Ірина:
"Він протримався на війні рік. Навіть трохи більше року. Він спочатку почав з-під Одеси, звісно, потім він був у Кропивницькому. Потім він був під Києвом. Він зв’язківець. Він хотів воювати й хотів йти далі. Але мені про це не говорив. Коли він був під Бахмутом, він мені казав, що "я в Дніпрі". Поранення було у нього в голову, через око. І туди, глибше — в око. Після цього його відправили в Дніпро. І в Дніпрі його дуже вдало прооперували. І він перебував в комі. Його в комі так і відправили в Київ. І він в Києві прийшов до себе. Вийшов з коми. З першої коми він вийшов.
З Києва його відправили в Івано-Франківську обласну лікарню, де у нас трапилася чергова біда. Тому що там стався один інсульт, а потім ще другий інсульт. Пластина створює круглий вид голови. У нього зараз, знаєте, як здутий м'ячик голова. Ну, зазвичай, коли такі інсульти, то, або кістку прибирають, або, якщо є пластини, прибирають їх, аби не було тиску. І легше було людині".
Жінка розповіла, що спочатку лікарі відмовлялись лікувати Віктора, казали що можуть надати лише паліативну допомогу Паліатив – це покращення якості життя невиліковно хворих пацієнтів.в спеціальному центрі:
"Нам сказали, що будуть направляти нас в Жовкву. Це такі центри з догляду за паліативними хворими й одразу попередили: лікувати вже не будуть, оскільки він вже паліативним. Я категорично була проти, тому що я хотіла продовжувати лікувати його голову.
Я не могла на цьому зупинитися. Я знаю, наскільки Вітя сильний. Він дуже сильний духом. Вони навіть у висновку навіть написали, що він не відчуває болю. Вже тут, коли його лікарі оглядали, казали, що дуже багато того, що тут написано — це нібито про іншу людину. Вітя дуже відчуває біль. У нього є інші рефлекси, про які вони написали, що їх нема".
Після лікування в Івано-Франківську, Віктора направили в Одесу і майже поставили на ньому хрест, як на паліативному пацієнту. Дружина Ірина каже, за час лікування чоловіка, ставленням медиків як захоплювалася, так і жахалася:
"В Одесі звучали такі слова, коли нас перевели у відділення. Просто. Де він пробув пів дня у відділенні й почав важко дихати, піднялася температура, підійшов лікар, який мені так і сказав, що особливо... А, ні, як він сказав... Я кажу: ну це ж військовий! Повинні ж бути якісь ліки. А він сказав, що немає у нас достатньої кількості ліків. Я тоді сказала: я буду тоді звертатися до волонтерів. А він мені сказав: "тоді ми з вами не будемо дружити". Якось так. "А ви знаєте, що волонтери — наші вороги?"
В одеській клініці Ірина зіткнулась з байдужістю та ворожістю персоналу:
"Я зрозуміла, що дуже багато людей з відкритою душею, які хочуть допомогти. Образливо, напевне, що якось державні медики ставляться так байдуже. В мою адресу звучало: "Хто така дружина? Мама і брат — це зрозуміло. А ви?" Звучали якісь вирази: "А довіреність у вас є?" Я кажу: яка довіреність? Може вам ще довіреність на поранення надати? Такі якісь питання. Я розуміла, що там навіть балакати немає з ким.
Мені сказали... "Що ви від мене хочете", — мені сказав завідувач відділення. Я кажу: хочу бачити свого чоловіка. Він мені сказав: "Так забирайте його до дому". Я кажу: але ж у нього три трубки в організмі. Він же помре. Він каже: "А він і тут помре".
Жінка каже, готова кричати на весь світ про недбале ставлення деяких лікарів у медзакладах, адже з такою проблемою можуть зіткнутись й інші поранені військовослужбовці.
За реабілітацію Віктора взялися в одній із лікарень Києва. Доба в реанімаційному відділенні коштує 15 000 гривень. Попри те, що деякі лікарі казали, що у Віктора немає шансів, зараз чоловік бореться з низкою інфекцій:
"Він справді дуже тяжкий. І надійшов він із тяжкою інфекцією, яку ми зараз лікуємо. Тобто, в людини є сепсис. І сепсис це важка і практично смертельна ситуація. Але ми боремося проти того. Що стосується його загального стану, звичайно, на теперішній час ця інфекція його могла б вбити, якби цьому не завадити. Це важкі раневі ускладнення. На жаль, це наша реальність і таких пацієнтів дуже-дуже багато", — розповіла головна лікарка Олена Стрєпєтова.
"У Віктора протікає зараз активний інфекційний процес. Реабілітація розпочата на фоні основної неврологічної патології. Тому вона має певні особливості, певні обмеження в реабілітації. Основна мета — це робота зі стійкими контрактурами", - додав лікар-анестезіолог Дмитро Бойченко.
Також головна лікарка Олена Стрєпєтова зазначила, що попри важкість ситуації мозок військового може відновитися, якщо створити сприятливі умови для одужання:
"Таких людей потрібно знову навчати жити. Їх потрібно навчати відкривати-закривати очі. Тиснути руки. Після такої церебральної катастрофи, яку він пережив, але він її пережив, і зараз у нього, за даними електроцифалографії, це єдиний метод, який дозволяє нам диференціювати, тобто відрізнити: це мозок, який неспроможний на подальше життя, або спроможний на відновлення, такі ознаки є. Він може відновитися. Але треба працювати і створити сприятливі умови для його одужання".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
