23-річний військовий 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Павло Жилін був стрільцем, воював у Мощуні та під Бахмутом, а зараз працює у Черкаському центрі комплектування й роздає повістки. Рік тому на бойовому завданні він втратив руку й травмував ногу.
Військовий добровільно відслужив у 72 окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. На передових позиціях був із першого дня повномасштабного вторгнення. Спочатку був із гранатометом під Києвом:
"У тому селі працював "Азов", а ми були як друга лінія. Там була легко броньована техніка Урали, ЗІЛи, БМПшки їхні. Почали їх розбивати, я краєм ока бачив мушку, висмалив усі гранати, а зранку побачили багато розбитої техніки", — розповів Павло Жилін.
Після цього служив на Донеччині в Соледарі, Торецьку та під Бахмутом:
"Я був звичайним піхотинцем, підкріплювали роти, які стояли на позиціях".
Останнім днем служби на сході стало 4 липня минулого року. Тоді російські війська накрили їх позицію мінами. Зазвичай встигали сховатись до прильотів, та в той день не пощастило, розповів Павло:
"Бух, спалах, рука висить на сухожиллі від вибухової хвилі тіпається, автомат не бачив, куди улетів. Я потім упав, ноги ослабли, права нога — її теж начинило осколками. Рука потягнулась сюди, я замотав. Зовсім кров не біжить, фух, думаю".
З того часу закінчилась його боротьба на фронті, та почалась нова: за реабілітацію і повноцінне життя. Єдине, що не піддається відновленню, думки, вони все тягнуть до побратимів в окопи.
"Дико було бачити листя на деревах, цілі дерева, пташки співають, я був такий радий це все бачити, був радий до цього всього повернутись. Я прийшов сюди, бо це мій дім, і з таким пораненням далі воювати не можливо, я розумію".
Павло розповів, що торік, у лютому для нього почалася не лише війна, а й історія кохання. У найтяжчі моменти думки про дружину змушували боротись, а зараз — посміхатись та швидше повертатися додому.
"Сумую за нею навіть зараз. Усім стараюсь дивувати, щось придумати, раніше прийти з роботи, щось готуємо разом, зараз у нас ремонт: разом усе робимо".
Одним із нинішніх завдань 23-річного військового Павла Жиліна є видавати повістки. Нині через загальну мобілізацію без вручення таких направлень не обійтись. Але повістка — не квиток на фронт. Вона зобов’язує оновити дані:
"Необхідно пройти мед комісію, стати на облік, визначити придатність. Тих людей, які не служили, направляють на навчання, а які служили, розподіляють по підрозділах".
І хоч через свою роботу час від часу відчуває негатив, Павло не полишає службу, бо впевнений, що лише спільними зусилля ми відновимо кордони нашої держави.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
