У Кропивницькому актори херсонського театру імені Куліша презентували документальну виставу про життя людей в окупації в Херсоні. Вона має назву "Лишатися (не) можна". Заснована на реальних життєвих історіях акторів херсонського театру. Кропивницький став одним з восьми міст України, де відвідування вистави безкоштовне, розповів директор і художній керівник театру імені Куліша Олександр Книга.
Вистава-документ народилась за місяць до того, як Херсон від російської окупації звільнили українські військові, розповідає Олександр Книга. Нині театр імені Куліша працює попри постійні обстріли. Гастролі організували у рамках спільного з Українським культурним фондом проєкту "Ми не хотіли виїжджати". Розпочали 1 серпня.
"Актори, які сьогодні у виставі, приїхали з різних куточків України. Хтось з Івано-Франківська, Києва, Кривого Рогу. Хтось з Херсону. Тому що вони сьогодні знаходяться десь. Це благодійний тур, розрахований на те, що прийдуть тимчасово переміщені особи, у першу чергу херсонці. Це пріоритет гранту", – каже Олександр Книга.
Вистава розповідає про життя в окупації, порятунок та свідчення злочинів російської армії в Україні. Подружжя акторів Руслан Вишнивецький та Євгенія Кірсанова грають на сцені самих себе: через російські блокпости вони виїхали з окупованого Херсону з п’ятої спроби.
Руслан Вишнивецький розповів Суспільному, що вистава не містить жодного вигаданого слова: "Ми якраз і розповідаємо, з чого почалися мітинги, як вони проходили. І чим це все закінчилося".
За словами Євгенії Кірсанової, окупація почалася 1 березня: "З 21-го мітинги почали розганяти, бо приїхала Росгвардія. Наша історія на сцені, навпаки, трохи скорочена, бо якби ми розповідали все, це була б окрема вистава".
Акторка Римма Зюбіна грає роль директорки-розпорядниці театру імені Куліша Юлію Бунчак. На початку окупації міста до Юлії Бунчак з обшуком приходили російські спецслужби. Розшукували старшого сина, який раніше служив у Нацкорпусі. Окрім цієї ролі, Римма Зюбіна читає у виставі своє листування з жінкою, яка жила в окупації.
"Це моє особисте листування з Тетяною Чумаковою-Зюбіною. Я єдина, хто на сцені розказує не свою власну історію. Юлія Бунчак – директорка-розпорядниця театру, до якої ввірвалися 30 фсбшників. Я чула ці всі історії. Юлія Сергіївна сама прийшла до нас на репетицію. Тут документальний театр, не треба нічого грати, тому що будь-яка фальш, зображення чогось буде тільки вибиватися".
Одна зі сцен, у якій грає Римма Зюбіна, відтворює спілкування з ФСБ.
– Чого ви від нас хочете?
– Заспокойтесь, ви повинні повернути свого сина. Ви повинні його врятувати.
– Навіщо? Щоб ви його вбили? Щоб в тюрму посадили?
– У тих, хто повернеться буде амністія?
– Яка амністія?
Далі ще приклади монологів акторів на сцені:
– Одному з тих, що нас допитував, почало це набридати, і він вже хотів нас розстріляти. Він такий, як фашист, був, з посмішкою. У нього, мабуть, руки чесалися нас розстріляти. Звичайно, на той момент ми не розуміли, чи він з нами грає, чи справді хоче вбити.
– Я це до чого веду. Я вважаю, що це геноцид. Вони вкрали наші домівки, нашу свободу. Наші життя. Навіть телебачення і зв'язок. Ці тварюки, вони повинні понести кару.
– Я сподівалась, що якісь зрушення будуть. Херсон – це Україна! Херсон – це Україна! Херсон – це Україна!
Подивитися виставу про земляків прийшла Наталія Гололобова. Каже, теж пережила окупацію: "Я знаю, що будуть емоції, сльози будуть, тому що я знаю, про що буде вистава. Але ж все одно це рідне, і хочеться згадати акторів, яких до війни знали".
