Майже щотижневі концерти на підтримку воїнів ЗСУ, українська музика та творча терапія для шанувальників. Фронтмен житомирського гурту "Gar4ica" Кирило Гаршин в інтерв’ю Суспільному розповів, як війна вплинула на творчість музикантів та під які настрої й емоції народжуються нові пісні та мелодії.
Хочу розпочати – нехай це буде і банально, звісно, але все ж – розкажіть про ваш музичний гурт: хто ви і про що?
Ми – про українську музику. І так завжди було. Причому від самого початку було таке відчуття, що це буде важливо – писати саме українське, бо ми є українці і живемо в Україні. Хоча я навчався в Житомирі у російськомовній школі, у побуті більшу частину свого життя спілкувався російською. Але я розумів, що треба писати українською. Тому ми – про українську музику, більше, напевно, про танцювальну, інколи – ліричну.
Зараз займаємося благодійністю і благодійними концертами. Від початку повномасштабного російського вторгнення. Ми – житомиряни, місцеві хлопці, ми є всюди в соцмережах, тому знайомтесь, заходьте, у нас є багато кліпів, пісень є – будемо раді ними ділитись.
Ви згадали про волонтерську, благодійну діяльність, тож, не можу одразу про неї не запитати. Як почали нею займатися і коли – саме після початку повномасштабного вторгнення чи були якісь інші моменти до цього?
Із 2014 року це було не так часто, як зараз відбувається, тому що у нас благодійні концерти майже щотижня відбуваються. І якщо це благодійний концерт, то обов’язково має бути й аукціон. Ми співпрацюємо із благодійним фондом "Тихо" через мого товариша, який займався концертною діяльністю тривалий час, а зараз перекваліфікувався і допомагає, так. Він долучає тих людей, які можуть давати концерти. Окрім нас, це – "Друга ріка", хіпхоп-виконавець Хас і ще низка гуртів. А вже фонд, до якого надходить дуже багато запитів, розподіляє цю допомогу.
Тому так, здебільшого, свою благодійну діяльність ми розпочали після початку повномасштабного російського вторгнення – з концерту у Львові. До речі, ми вийшли на площу Ринок, навезли туди обладнання… Це був трохи смішний момент, бо ми не знали, що там не можна проводити концерти. Ми попередили поліцію, але після третьої пісні прийшли муніципали і пояснили, що там грати не можна, треба відійти хоча б до Оперного театру. Проте ми навіть за ці три пісні декілька тисяч встигли зібрати, що для першого концерту було дуже непогано.
А коли саме був цей перший концерт? Скільки часу вам знадобилося, аби повернутися до такої діяльності?
Це було в березні, десь за місяць після початку повномасштабного вторгнення. Повертатись до концертної діяльності хотілось вже за тиждень-два, тому що в перший тиждень з’явився наш трек "Свободи сила". Це було про емоції, які ми пережили у перші дні. І це було не тільки про страх, а більше про єдність. Ми бачили людей, які допомагають, які займаються волонтерською діяльністю, а не тільки тих, хто тікає. Тож, ми написали цю пісню і зрозуміли, що треба поєднувати творчу діяльність не лише з донатами, які кожен з нас робив самостійно, а й збирати гроші, передавати хлопцям.
Багато таких благодійних концертів відіграли?
Чесно, не рахували. Лише у Львові їх було 15-20, і то лише за перший рік. У Житомирі багато граємо. Тут дуже круті збори відбуваються і, таким чином, ми багато потреб військових закриваємо.
Ви сказали, що люди гарно відгукуються на такі концерти. У вас музика більш танцювальна. Як реагують саме на неї? Чи не кажуть, що хочеться чогось менш веселого або більш ліричного?
Траплялося таке, що люди казали: куди ви танцюєте, війна в країні і так далі. Інколи і в нас закрадались такі думки, бо є розуміння, що на фронті друзі і рідні, а ти тут проводиш якусь танцювальну терапію. Але це саме і є терапія. Танцювальна терапія. Це не про те, щоб десь там випити у дворі і потім ще й співати якусь "Батарєйку". Це про інше. По-перше, це благодійні концерти, по друге, люди приходять, і видно по їх очах, що їм це потрібно. Ми часто виступаємо на Михайлівській, і нам, буває, записки передають, пишуть: "Дякуємо за те, що повернули нам посмішку". Тобто люди кайфонули. Ця година терапії сталася, люди відпочили від сигналів повітряної тривоги і гнітючих новин. Тому я гадаю, що це не про те, щоб веселитися, поки хтось помирає, а про допомогу, підняття настрою і духу.
Треба дозволяти собі той шматочок щастя, коли ми можемо собі дозволити це зробити. Хочу повернутися до пісень – у вас за останні півтора роки вийшло їх декілька. Як вдається писати пісні зараз?
Ми іноді навіть сміємось на репетиціях, бо в нас є як дуже веселі пісні, так і дуже ліричні. Це якраз про те, про що ми говоримо – коливання настрою, що вихлюпується в якісь рядки. Це краще, аніж просто сидіти та сумувати або думати, що хотів би повеселитися, але війна. Ми усе це намагаємося втілити у творчість. І от саме перші дві пісні, видані після початку повномасштабного вторгнення – "Свободи сила" і "Цей сон". Вони про незламність, єдність, перші емоції під час війни. Потім у нас вийшла пісня "Дотик" – і це вже більше про розлуку, про людей, які не бачилися місяцями. Потім пісня "Тіло" – і це якраз про танцювальну терапію, коли ти можеш якийсь ендорфін поповнювати і черпати з музики. Так завжди було – пісні створюються тільки на емоціях.
Чи вплинула на вашу творчість повномасштабна війна? Окрім того, що з’явилися патріотичні треки.
В основному, вплинула на тексти пісень, так. Інколи навіть не пісень. Бувало, що я просто записував у тік-тоці якісь вірші під музику, бо пісню не про все напишеш.
Також це вплинуло на спілкування з публікою. Ти розумієш, що окрім того, що ти просто граєш, ти маєш нагадувати людям, десь навіть поміж танцювальними піснями, що ми проводимо свої мирні вечори завдяки тим, хто нас захищає на фронті, закликати людей донатити.
Ну, і вплинуло більше не на творчість, а на усвідомлення того, що треба жити сьогодні. Ти не знаєш, що буде завтра, і якщо ти хочеш з кимось поспілкуватись або сказати якусь важливу річ – "Я сумую" чи "Я тебе кохаю", треба робити це саме зараз. Я думаю, це вплинуло і на хлопців у гурті.
На всіх нас. Про публіку і ось цю важливість моменту: чи відчуваєте, що люди стали більше цінувати щасливі миті, серед яких і відвідування концертів?
Так, звісно. Такого не було раніше. Навіть на великих фестивалях, яких зараз, звісно, немає. Коли на благодійному концерті, навіть в укриттях, в нас таке було, співаєш "Червону калину" чи Гімн України, відбувається така синергія, що ти розумієш – це просто "вау". Не просто "пінг-понг", де ти співаєш пісню. Люди її приймають – а кайфують уже музиканти. Це як великий згусток української енергії, який просто можна якось як атомну бомбу просто туди відправити і так завершити війну. Отак воно зараз на концертах.
Розкажіть про ваші творчі плани. Окрім концертів, можливо, варто очікувати нових пісень?
Звісно, варто. Ми в процесі завершення нового треку. Нещодавно також випустили відео на крайню пісню "Тіло". Ми двічі їздили з благодійними концертами до Польщі. Зараз із цим трохи важче, але плануємо ще закордонні концерти. Ну, і звісно плануємо продовжувати благодійну діяльність – збори, концерти.
Нова пісня – якою вона буде?
Вона буде про легкість сприйняття життя, про сьогодення, про те, що, попри всі проблеми, життя одне. І ти просто зараз в моменті, маєш щось створювати, щось робити. Зараз трішки натякну на назву треку. Він про те, що маєш вдихати, і цей подих маєш робити на повні груди та насолоджуватися життям, яким би воно не було зараз.
Чи вдається вам піймати настрій людей, випускаючи нові пісні, і потрапляти в нього? Як це було з треком "Свободи сила", наприклад.
Інколи це важко. Емоції у людей різні. Інколи здається, що досить патріотичної музики, інколи, що досить танцювальної. Зловити цей вайб важко. Мені здається, що зараз найголовніше – робити українську музику, і робити її якісно. Це зараз треба людям, і ми зараз стараємось відмахувати від себе оцю всю російську музику. Це маємо робити саме ми, музиканти, створюючи те, що буде на дві голови вище за російське. І щоб люди просто забули про те.
День народження вашого гурту припадає на День незалежності України. Чи плануєте щось особливе на цей день?
Ми планували минулого року. Думали, що буде потрійне свято – День Перемоги, День незалежності і День народження гурту. Але насправді ми, як я сказав, живемо сьогоденням. Є дещо в планах. Ми не часто даємо сольні концерти, особливо, в Житомирі. Це буває, може, раз на рік. І на 24 серпня хотілося б щось таке зробити. Сподіваємось, що цього року вдасться відзначити таке потрійне свято.
Це було б найкращим подарунком для всіх українців.
А, можливо, і швидше.
А це було б іще краще.
Так.
Ви досить молодий український гурт – існуєте із 2019 року. Що вважаєте своїм головним досягненням?
Наразі це наша благодійна діяльність і допомога військовим. З приводу музичних досягнення – це фідбек від людей у мережах і на концертах, а також те, що у нас вже назбирався свій авторський україномовний альбом.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
