Петро Льодовий 27 років служить прикордонником, сім років захищає кордон його син Максим, а рік тому контракт підписала ще й невістка Вероніка. Це – родина Льодових з Чернігова, всі троє прикордонники. Зв’язківець, начальник служби охорони праці та військова медикиня. У день повномасштабного вторгнення Петро був тим, хто сповістив чернігівських прикордонників про вторгнення, а діти в цей час несли службу на сході країни. Як широка війна змінила життя сім’ї, що роблять, коли з кимось зникає зв'язок, до Дня родини Льодові розповіли свою історію.
На евакуаційному автомобілі "Бамблбі" служить військова медикиня Вероніка Кучук. Так його через жовтий колір називають в бригаді.
На ньому евакуюють поранених військових після обстрілів прикордоння Чернігівщини.
"Їздимо у всі точки нашого кордону. Там, де трапилася надзвичайна ситуація, де обстріли, туди ми їдемо і забираємо наших хлопців. Я дуже люблю їздити на виїзди, мені як кажуть, що якась надзвичайна ситуація, то я одразу дзвоню і кажу, що можна я? Не одного 300-го ми везли на цьому автомобілі і слава Богу вони всі живі. Ми їх довозили до шпиталю".
Вероніці Кучук – 23 роки, рік працювала медиком на кареті швидкої допомоги у Чернігові, а потім – у Станиці Луганській. Там і застала повномасштабне вторгнення.
"Роблю ін’єкції, якщо є потреба, то накладаю турнікет, тампоную рани й накладаю бандажі, а там вже все залежить від ситуації, – розповіла Вероніка.
Її чоловік Максим – зв’язківець. Повномасштабне вторгнення зустрів разом з Веронікою у Станиці Луганській.
Дружина поїхала евакуйовуватися, а він — воювати. В цей час батько Максима Петро Льодовий обороняв Чернігів. Він заступив на чергування у частину 23 лютого 2022 року. Йому 51 рік, 27 з них – служить прикордонником. У бойових діях взяв участь вперше.
"Літак здійснив авіаудар, він скинув три бомби: дві впали за територією, а одна впала на території. Там була прірва у два метри глибиною, була пожежа, її ліквідували. Звикали розпізнавати вихід і прихід, потім вже звикли й знали, як це, вже знали, коли треба бігти в укриття, а коли можна постояти", – розповів начальник служби охорони праці прикордонного загону Петро Льодовий.
Але навіть під обстрілами Петро переживав за дітей, які були на сході країни.
"Найбільше переживав за сина, за невістку. Матір в мене залишилась на окупованій території, то зв’язку з нею не було. Коли він виходив з Попасної, то зв’язку не було 10 днів. Дуже переживав. Але потім вийшов на зв’язок і сказав, що в нього все добре. Ці дні, коли не було зв’язку, були найважчі".
Зараз вся родина охороняє кордон на Чернігівщині.
"Раніше було відношення батько-син, вдома бачилися, а зараз все по-іншому. Розуміючи те, що могло статися, розуміти, що могло просто не стати, бачити це все і розуміти це все, то ставлення зовсім інше. Частіше дзвонити так точно, а ще й відношення зовсім інше. Якось по-домашньому, ближче. Раніше, я якось собі, він, а зараз – разом все робимо", – сказав Максим Льодовий.
"Це дуже складно мати військового чоловіка. Переживати за його життя, непокоїтися: де він і як. Коли він тижнями не виходить на зв’язок, коли ти посеред ночі прокидаєшся і розумієш, що щось сталося, але додзвонитися не можеш", – розповіла військова медикиня Вероніка Кучук.
"Син виїжджає, Вероніка виїжджає, продовжую хвилюватися, дзвоню, а якщо немає зв’язку, то нервуюся теж. Але все буде добре! Слава Україні!", – сказав Петро Льодовий.
Детальніше — дивіться у сюжеті:
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
