"Радянська цензура заборонила нам знати правду". Історик про окупацію та звільнення Кіровоградщини

"Радянська цензура заборонила нам знати правду". Історик про окупацію та звільнення Кіровоградщини

Ексклюзивно
"Радянська цензура заборонила нам знати правду". Історик про окупацію та звільнення Кіровоградщини
Історик та краєзнавець з Кропивницького Олександр Чорний. Фото: Суспільне Кропивницький

22 червня в Україні відзначають День скорботи й вшанування пам'яті жертв німецько-радянської війни, яка розпочалась у 1941 році. Про окупацію та звільнення Кіровоградської області в інтерв'ю Суспільному розповів історик та краєзнавець Олександр Чорний.

Краєзнавець Іван Петренко у своїй книзі "Нацистський окупаційний режим" пише: "Досі недостатньо вивчений період історії Кіровоградщини – нацистська окупація (1941-1944 років)". Чи дійсно мало відомо про окупацію Кіровоградської області й чому?

На сьогодні ми дійсно знаємо занадто мало про окупацію нашого регіону. Це притаманно не тільки для Кіровоградщини, а й для інших регіонів, тому що в Радянському Союзі під час підготовки таких тем була цензура. У 1949 році затвердили перші післявоєнні цензурні норми. Це називалося "перелік відомостей, які заборонені для широкого оприлюднення в засобах масової інформації".

Було чітко прописано про що можна говорити, про що ні, як подавати інформацію тощо. Весь радянський наратив, який склався довкола окупації, довкола бойових дій на території нашого краю, мав би висвітлюватися як "спрямовуюча" і "направляюча" роль партії більшовиків. По-друге, весь радянський народ, як єдиний організм, піднявся на боротьбу з ворогом і ніякої колаборації не було. Але треба визнати, що прояви колабораціонізму або співпраці з ворогом були, наприклад, в органах поліції. Втрати, які стосувалися радянської сторони, цивільного населення, військових – це все було за сімома печатками.

Кропивницький (Кіровоград), 1943 рік
Кропивницький (Кіровоград), 1943 рік. Фото: Facebook Олександра Жосана

З огляду на це ми до 1990-х років знали ту історію окупації та бойових дій, як це уявлялося партійній верхівці, і тому історикам доводилося підлаштовуватися під це. Якщо ми подивимося на весь історіографічний радянський спадок, то можна набрати якісь події, імена, але не було загальної картини, щоб уявити собі, як жилося звичайній людині в українському місті чи селі, ми тільки зараз починаємо про це говорити.

Починаємо досліджувати архівні матеріали, які тільки ще відкриваються. Є великий обсяг інформації, але не вистачає дослідників, які б це все охопили. Події 1941 року, що стосуються окупації, в радянській історіографії подавали як тимчасові труднощі на фронті, які переросли в тимчасові труднощі для тих, хто потрапив в окупацію.

Ви говорите про тимчасові труднощі. Прикладом є відступ Червоної армії влітку 1941 року, який радянська історіографія позначає терміном "тимчасові невдачі". На Кіровоградщині в оточення потрапили 6-а і 12-а армії. Як це вплинуло на швидкість окупації області?

Треба пояснити, що "тимчасові труднощі" – це абсолютно радянський наратив та радянська термінологія. За великим рахунком Радянський Союз і вище командування створили ці "тимчасові труднощі" самі для себе. Бо все-таки розвідка працювала та попереджала командування і Сталіна про те, що удар, напад чи війна буде. І для того, щоб не визнавати свій промах, прорахунок, були вигадані ці "тимчасові труднощі".

З іншого боку, була така теза, що Німеччина напала на Радянський Союз без оголошення війни. На сьогодні вже є підстави говорити, що напередодні – в ніч з 21 на 22 червня 1941 року – Німеччина все-таки висловила свої претензії Радянському Союзу. І це можна було розглядати як символічне оголошення війни.

Сьогодні потрібно говорити про те, що значною мірою мобілізовані, які взяли на себе удар, були з території України. Те, що стосується трагедії 6-ї й 12-ї армій — це відбулося на території нашої області в кінці липня на початку серпня 1941 року, коли коло оточення замкнулось. Частково це може бути провина армійського командування – командувача 6-ї армії генерал-лейтенанта Музиченка і командувача 12-ї армії генерал-майора Понеделіна. Але це лише стосується конкретних дій на полі бою.

Уманський котел, 1941 рік.
Уманський котел, 1941 рік. Фото: Вікіпедія. Суспільне надбання

Буквально за декілька днів була створена ешелонована лінія німецької оборони й вирватися звідти було практично нереально. Закінчилося це все великою трагедією. За німецькими даними в оцьому котлі, який в німецькій історіографії називається як "Уманський котел", захопили у полон 103 тисячі людей, але дослідники ставлять під сумнів цю цифру. Хоча усі прив’язки у донесеннях, в щоденнику Франца Гальдера були пов'язані з найбільшим містом – Уманню, епіцентром цих всіх подій було село Підвисоке, на той час це був районний центр Підвисоцького району. Там всі ці залишки армій прийняли останній бій і тому доволі часто це асоціюється з урочищем Зелена Брама – великий ліс поряд із цим населеним пунктом.

Уманський котел, 1941 рік.
Уманський котел, 1941 рік. Фото: Вікіпедія. Суспільне надбання

Також на території Кіровоградської області був захоплений в полон перший командувач армії генерал Музиченко. Це сталося 6 серпня 1941 року, а наступного дня 7 серпня взяли генерала Понеделіна.

Документи, які відкрилися в 90-х на початку 2000-х свідчать про те, що Маршал БудьонийПризначений у липні 1941 року від Ставки Верховного головнокомандувача генерального штабу корегувати діями Південно-західного і Південного напрямків. наполягав, що 6-ту і 12-у армію потрібно відвести на Синюху в район тодішнього Кіровограда, щоб організувати оборону на нових межах. Чому біля Кіровограда (нині Кропивницький), бо потрібно було організувати евакуацію. Однак Сталін відмовив, а Генеральний штаб не переконав Ставку Верховного головнокомандування і тому ця трагедія сталась.

Коли почалася німецько-радянська війна, у Кіровоградській області відбувалася мобілізація, евакуація?

Тут треба надати невелику історичну довідку. Кіровоградська область в адміністративних кордонах сьогодні та Кіровоградська область в адміністративних кордонах 1941 року – це різні речі. Західним кордоном Кіровоградської області було село Підвисоке, про яке я згадував. Ми ж будемо говорити про сучасну область. Скажімо, Гайворон був окупований 29 липня, а на Дніпро вермахтЗбройні сили нацистської Німеччини, що існували впродовж 1935–1945 років. вийшов з 5 по 8 серпня. В різних районах по різному. Це пояснюється дуже просто. Дві армії, які мали вести оборонні бої на Кіровоградщині, були знищені. Далі потрібно було оперативно шукати резерви для того, щоб затримувати ворога. Для прикладу, Кіровоград війська Німеччини зайняли 4-5 серпня, Олександрівку, яка була районним центром, 5 серпня, Знам'янку та Олександрію 6 числа.

Але ж був час підготувати оборону обласного центру?

Проблема мобілізації 1941 року була захована за цензурними нормами, бо провести її не змогли. Відсоток добровольців був невеликий, на сьогодні всі ці речі малодосліджені і вони ховаються за лекалами радянської історіографії. Щодо аргументів, якщо ми проаналізуємо "Книгу пам'яті" по мобілізації й по загиблих за 1943-1944 роки, то в цей період були мобілізовані якраз ті, хто підлягав під мобілізацію у 1941 році. Їх просто не встигли забрати на фронт з огляду на динаміку просування вермахту. Якщо німецькі війська окупували Гайворон 29 липня, а на Дніпро вийшли 6-8 серпня, то оця хронологія показує, що організувати мобілізацію просто не встигли. Вже після війни, щоб пояснити, чому це не відбулося, простіше було це питання закрити і потім добровольців масово записати в партизанський рух.

Як установлювався окупаційний режим, як він діяв, як діяла пропаганда? Ви говорите, що 8 серпня вже завершилась окупація Кіровоградської області, а 19 серпня вже почала виходити газета "Український голос". Буквально через 10 днів був готовий пропагандистський друкований орган?

З населенням на окупованих територіях потрібно було вибудовувати стосунки для того, щоб забезпечити життєвий простір для вермахту. Далі – здобути підтримку місцевого населення або хоча б лояльне ставлення.

"Радянська цензура заборонила нам знати правду". Історик про окупацію та звільнення Кіровоградщини
Кропивницький (Кіровоград) у часи окупації. Фото: Книга "Кіровоград у роки окупації: життя населення та окупантів (документи і спогади)" Олександра Жосана

В перші місяці простежується у документах (знову ж таки, це ще може бути дискусійно), що ставлення населення до окупантів було лояльним. Сама назва окупаційної преси "Український голос" вказує на те, що це період загравання: "Ми якщо не кращі за тих, кого витіснили, то принаймні не гірші". І якщо подивитися, як тепер кажуть, на контент, той, що там публікували, то це були промови Гітлера, Гімлера, але разом з тим розміщували матеріали, які стосуються питань виключно української культури. В одному з перших номерів опублікували вірш "Ще не вмерла Україна", який на сьогодні є державним Гімном. За великим рахунком німецька пропаганда вивчала точки дотику, на які потім можна тиснути. В тому числі якщо ми згадаємо статтю, написану про Івана Мазепу, то це ж знову ж таки точка дотику. Потім, коли ця лояльність була досягнута, з'явилась проблема остарбайтерів, каральні акції.

Звільнення Кіровоградської області й втрати?

Проблема звільнення Кіровоградської області в рази складніша, ніж проблема її окупації в 1941 році. Якщо ми говорили, що Кіровоградщина була швидко окупована, практично блискавично, то її деокупація тривала дуже довго. На лівому березі є населений пункт Власівка колишнього Світловодського району. Так от це селище деокупували 39-30 вересня 1943 року, а область остаточно очистили від окупантів 20 березня 1944 року. Останній районний центр Кіровоградської області, звільнений під час боїв – це Вільшанка 21 березня 1944 року. Бої тривали майже шість місяців. Це що стосується ціни перемоги.

Бої 2-го Українського фронту, під час яких звільняли Кропивницький (Кіровоград)
Бої 2-го Українського фронту, під час яких звільняли Кропивницький (Кіровоград). Фото: armyinform.com.ua

За останніми підрахунками, які проводилися у 1992-1995 роках, коли готувався Всеукраїнський проєкт "Книга пам’яті України", за шість місяців під час деокупації Кіровоградщини загинули 116 тисяч червоноармійців. І що Кіровоградщина поклала на цей, як тоді любили казати "вівтар перемоги"? За даними цього видання 156 тисяч загиблих, 30 тисяч людей зникли безвісти.

Звільнення Кропивницького (Кіровограда), 1944 рік
Звільнення Кропивницького (Кіровограда), 1944 рік. Фото: armyinform.com.ua

Ця цифра неточна. Довкола неї ведуться дискусії?

Проблема остарбайтерів теж стоїть гостро. На нашому регіональному рівні було буквально декілька розвідок. Це одне документальне видання, але в межах нього не вичерпана проблема. Зрозуміло, тих, кого вивезли, не всі повернулися і на сьогодні говорити про те, скільки це тисяч – доволі складно. Але за великим рахунком, це теж втрати. Почали рахувати доволі пізно. Друге: ті ж самі цензурні норми, з яких ми починали. Цензура заборонила нам знати правду, ціну перемоги.

На початок