Про те, як службові собаки допомагають виявляти вибухівку та зброю, розшукувати зниклих та реабілітувати поранених військових, розповіли Українському Радіо інспектори Кінологічного центру Головного управління Національної поліції у Київській області ― лейтенантка поліції Катерина Бєляєва та капрал поліції Андрій Лук’янюк.
Кліпса і Ванда
Катерина Бєляєва каже, у професію кінолога її привела собачка з притулку. На той час жінка працювала судово-юридичною журналісткою. Песик, якому дали ім’я Кліпса, був несоціалізований, усіх боявся. Заради нього Катерина почала опановувати кінологію, відвідувала курси, семінари й тренінги. Це дало результат — за три роки Кліпса адаптувалася до життя в місті, та й разом з господаркою бере участь у змаганнях з дресування.
"Я захотіла присвятити життя кінології. Коли побачила, що в поліції Київської області є вакансія кінолога, подала документи й пройшла відбори. Мені одразу показали мого службового собаку ― Ванду. Я закохалася з першого погляду. Коли вчилася в Академії поліції, розуміла, що Ванда мене чекає. Кожен кінолог має провчитися шість місяців в академії у Житомирі ― три місяці без собаки й три місяці з собакою. Зараз Ванда проживає зі мною. Вона до мене потрапила у два роки й була вже навчена, але трохи не так ― її тренували через примус. А я волію вчити собаку через гру та позитивне підкріплення, волію не помічати помилок, а заохочувати певні досягнення собаки. У Ванди були негарні асоціації від роботи, і довелося витратити багато часу і нервів, аби вона полюбила свою роботу", — розповідає Катерина.
Зараз Ванді – бельгійській вівчарці малінуа, шість років. Вона працює службово-розшуковим собакою. А ще Ванда – терапевт для поранених військових. "Був випадок, коли хлопець опинився в інвалідному візку й агресивно сприймав будь-яку допомогу. Літо, спека, він впустив пляшку з водою. Усі завмерли, бо розуміли, що коли йому подати цю пляшку, буде вибух агресії. Але пляшку йому подала Ванда, без будь-якої команди. Це повторилося кілька разів. Потім мені телефонує психологиня і каже: "Дякую за Ванду, хлопець тепер усе м’якше сприймає, просить підвезти й потримати".
Коли почалася повномасштабна війна, ми з Вандою продовжили терапевтичну роботу, багато працювали з дітками. Зараз ми співпрацюємо з двома реабілітаційними закладами — "Лісова поляна" у Пущі-Водиці та клініка реабілітації при Інституті ортопедії та травматології НАН України. Отже, крім служби, мої собаки виконують ще й соціальну функцію. Це не звільняє їх від службових обов’язків, ми чергуємо за сталим графіком. Протягом чергувань Ванда знаходила сліди й правопорушників, і дітей, загублених у лісі", ― каже Катерина.
Бентлі
Ванда має спокійний врівноважений характер. Саме тому добре працює по сліду. Натомість Бентлі, хоч пес і цієї ж породи, має інший темперамент — він емоційний, вибуховий, і тому його навчають як собаку-детектора.
"Бентлі шукає вибухівку та зброю. Після повномасштабного вторгнення багато людей позбирали собі сувеніри, залишену зброю. Хочуть зберегти пам’ять про ці події, але є небезпечні предмети, тому ми займаємося пошуком таких речей. Також нас залучають для роботи на блокпостах. Ми оглядаємо транспортні засоби на предмет небезпечних речовин. Були на деокупованих територіях, але там собак зараз не використовують, бо багато пасток з вибуховими пристроями, яких собака не бачить. Пес реагує на запах, і поки дійде до нього, може спрацювати багато пасток. Тому вибухотехніки працюють самостійно.
Ми навчаємо детекторів через гру. Собака, який вчиться шукати запах, має бути мотивованим ― дуже хотіти їсти, або гратися. Ми пропонуємо собаці запах, це як правило зразки-замінники вибухових речовин. Є шість стандартних запахів у вибухових пристроях. Ми пропонуємо баночку із цим запахом, собака понюхав, бо це нове й цікаве. Будь-який собака з нормальною нервовою системою зацікавиться чимось новим. Він нюхає та отримує заохочення. Потім ми пропонуємо дві баночки ― одна із запахом, друга без. Коли нюхає баночку без запаху, нічого не отримує, а коли повертає носа до баночки із запахом, отримує заохочення. Тож цей запах стає для собаки певним тригером, і пес вже очікує на заохочення, коли отримує команду "шукай". Ми забороняємо гавкати, рити лапами землю, торкатися предметів. Маємо домогтися, щоб пес, знайшовши запах, завмер лежачи, сидячи або стоячи. Основний момент для собаки-детектора з пошуку вибухових речовин ― завмирання. Собака не рухається до того моменту, поки провідник не дасть команду-відміну", — розповідає Катерина та додає:
"Ми обираємо команди, які є короткими та дзвінкими. Чим вона коротша й лункіша, тим швидше доходить до мозку собаки й швидше спонукає до виконання команди. Розлогі команди українською "лежати", "сидіти" порівняйте з "плац", наприклад. Собаки проживають зі мною і добре розуміють мої слова та міміку. Але коли працюємо, використовуємо короткі команди".
Багіра та Ельза
Капрал поліції Андрій Лук’янюк — також співробітник Кінологічного центру Головного управління Нацполіції у Київській області. З собакою-детектором Багірою працював, зокрема, на деокупованій Київщині: "Був один випадок на блокпості в Ірпені. Зупинили автомобіль, там було багато хлопців юного віку. А їм старший чоловік "презент" приготував. То була відстріляна гільза зі свіжим запахом вибухових речовин. І Багіра цей предмет знайшла в багажнику під ганчір’ям".
Андрій Лук’янюк тренує також службово-розшукового собаку — німецьку вівчарку Ельзу. Їй зараз два роки й вона опановує необхідні для роботи навички. "Я її треную на спеціальність із розшуку, тобто ми працюємо по запаховому сліду. Виїжджаємо на виклик щодо злочинів, наприклад, крадіжка чи розбій, або на виклик щодо зниклих людей. Для навчання робимо тренувальний слід. Топчеться квадрат десь два на два метри, розкидається корм, собаці дається команда "нюхай" або "шукай", і він повинен принюхуватись до землі та підбирати корм. Це перші етапи. Потім корм прибирається, йде фігурант і топче слід. Пускаємо собаку там, де він пройшов. Слід може бути давній та свіжий. Якщо виїжджаємо на злочин, де була крадіжка, це зазвичай свіжий слід до двох годин. Показуємо напрямок, куди пішов злочинець, і собака доходить упритул до нього. Собака може пройти по сліду понад п’ять км.
Яка у неї мотивація? ― отримати корм або погратися. Для Ельзи головна мотивація ― їжа, вона любить ковбаски та зробить усе, щоб одержати корм. Вона схожа на зайку, бо стає на задні лапи, а передні піджимає. Для дітей це велика забава, коли ми їдемо на показові виступи", ― розповідає Лук’янюк.
Поліна
Під час розмови з кінологами Катериною та Андрієм на дресувальному майданчику разом з нами ще одна співробітниця поліції — дворняга Поля. Вона руденька, доброзичлива, також вдягнута у професійну амуніцію, на якій нашивка з написом "Емоційна підтримка". Катерина Бєляєва каже, Поля потрапила до них випадково: "Вона з’явилася ще до повномасштабної війни. Це перший собака "Емоційної підтримки". Хлопці його підібрали на одному з виїздів, він не міг ходити — збила автівка, задні кінцівки не працювали. Собака доповз до нашої машини, і хлопці мусили його забрати. Оклигати самостійно не вдалося, ми зробили рентген і виявилося, що спинка переламана у двох місцях. Зробили операцію, хоча гарантій, що Поля ходитиме, не було. Але вона відновлювалася на очах у всієї поліції Київської області. Поля не хотіла лишатися сама, тож ми її брали на службу, на деокуповані території, стояла зі мною на блокпості кілька місяців.
За цей час Поля зарекомендувала сама як такий собі вогник — піднімала настрій поліцейським, бійцям та всім, хто переживав жахіття війни. Ми долучили Полю до роботи у педтерапії, вона працює зі мною і Вандою у лікувальних закладах. Одна дівчинка сказала, що якщо Поля відновилася, відновиться й Україна. Це стало девізом нашого напрямку "Емоційної підтримки".
На рахунку моїх собак зараз 11 людей, які хотіли покінчити життя самогубством. Після спілкування із собаками психологічні тести показали, що наміри цих людей змінилися. Найбільше вразив випадок хлопця, який не хотів жити, бо втратив обидві кінцівки вище коліна. Пройшло 2-3 тижні спілкування і його настрої змінилися. Каже, я буду вчитися на психолога, хочу допомагати людям. Це вау-ефект, який зробили мої собаки".
Про "собачу мудрість"
Поля, Бентлі та Ванда живуть вдома у Катерини. Добре ладнають і між собою, і з Кліпсою — дворняжкою, взятою з притулку. А Кліпса навчає їх, як каже Катерина, "собачої мудрості".
"Є собаки, які піддаються навчанню, а є просто розумні. Коли Полінка не могла ходити, ми гуляли окремо. Якось виходимо і бачимо у дворі пів курки-гриль. Я не дозволила собакам зачіпати м’ясо і дала кожному по печиву, вони заспокоїлись і пішли собі далі. А потім Поліна, побачивши курку, починає верещати. Вона розуміє, що таке курка-гриль, печиво для неї нічого не значить. Для неї головне ― вижити, а отже, треба з’їсти курку. Це розум. А коли собаки відмовляються від більшого заради меншого, тому що їх простить людина, це навчання. Для того, щоб собаки виконували певні функції й завдання, треба відібрати найтупіші особини, які не мають сильних інстинктів до виживання, здатні пожертвувати базовими інстинктами заради шматочка печива. Це варто знати. Коли мене питають, який собака найрозумніший, я кажу: дворняга. Бо розум асоціюється з виживанням. У моїх собак є мудра Кліпса, яка вчить їх базових принципів виживання, тому мої собаки можуть самостійно приймати рішення і мають додаткові бали у своїй успішності", ― говорить кінологиня.
Службові собаки працюють зазвичай до 8-9 років. Потім ідуть на пенсію. Часто після цього кінологи забирають їх жити до себе. За роки співпраці людина та собака стають не лише колегами, а й друзями.
