У Кропивницькому презентували відео з презентацією старовинного одягу, який носили на Кіровоградщині. "Радянська влада змусила нас продати під час голодомору сорочки й спідниці за стакан пшона та одягла нас у куфайки й кирзовики", – так розповідає про мету відтворення старовинного одягу співорганізаторка етнодосліджень проєкту "Баба Єлька". Режисерка відео Катерина Мурована розповіла Суспільному, чому фільмувала одяг на тлі руїн та як локація для знімання стала співавтором відео.
"До того часу, як розпочались колективізація та голодомор, люди носили якісний, дорогий, гарний зі смаком одяг та прикраси"
Учасники етнопроєкту "Баба Єлька. Мода" шиють репліки вбрання кінця XIX початку XX століття. Конструювання, лекала, оздоблення фіксують в етноекспедиціях Кіровоградщиною. "Бачимо його в скринях у бабусь, якщо вдається – привозимо з собою, якщо ні – фотографуємо. Або бачимо на старовинних світлинах", – розказує Світлана Буланова.
До того часу, як розпочались колективізація та голодомор, жителі сучасної Кіровоградщини носили якісний і дорогий, гарний та зі смаком оздоблений одяг та прикраси, каже Світлана Буланова. "Ми хочемо розвіяти той радянський міф, коли нас показували на увесь світ недолугими, пришелепкуватими, некрасивими. Звісно, коли нас нищили голодом і змусили продавати вишиті сорочки, спідниці та корсетки за стакан пшона! Перевдягла нас радянська влада у куфайки та кирзові чоботи. У художніх фільмах, на сценах показували нас низькосортними, некрасивими – атласні шаровари, бутафорні вишиванки, літні жінки у вінках – і нас так бачать у світі. А все було не так – ми це не прочитали в книжках, а бачимо у своїх експедиціях, у нас є цьому докази".
Охочим мати такий одяг допомагають з вибором. Іноді замовники приносять фото своїх предків з бажанням створити репліку на нього. Більша частина замовлень – із Америки, Австралії, Франції, Канади, Польщі. Зазвичай це мігранти, які десятиліття тому покинули Україну та ті, хто виїхав після повномасштабного вторгнення Росії. Відповідно інші замовлення – це Кіровоградщина та інші регіони.
Портрет у відео "Баба Єлька. Мода" розстріляний зі зброї
У відео знявся учасник проєкту "Баба Єлька" Костянтин Данильченко. Він одягав вбрання поліщука, портрет якого є у відео. Його прислав поштою науковий консультант проєкту Олександр Ратушняк, який з перших днів вторгнення Росії на фронті. Нині він – на території Полісся, в районі Чорнобиля. В одній із хат у районі, з якого відступили росіяни торік, він побачив багато фотографій. Вони були розстріляні зі стрілецької зброї. й цей портрет зокрема. Тепер він є експонатом етнолабораторії.
У скрині була своя роль
Скриня, яка з'являється з перших кадрів, теж пов'язана з війною. Це ящик для зброї, який розмальований під столітню скриню, яку учасники проєкт знайшли у Бірках. Ящик привезли військові з передової. "Він був пофарбований у той самий колір, що й скриня з Бірок – такий темно-зелений, — розповідає Світлана Буланова. – Тому й виникла така ідея".
Роль скрині у відео наступна: вона наповнена справжнім автентичним вбранням із фондів місцевого краєзнавчого музею (на зніманні був його співробітник Павло Рибалко). Ці зразки не можна носити, бо вони є історичною цінністю, проте герої відео хочуть бути такими ж гарними, тому шиють собі такий самий одяг.
Ящик розмалювала художниця Анна Баранова з Харкова, яка є родом з Кропивницького.
У відео знялися непрофесійні моделі: журналістка Мирослава Липа, письменниця Надія Гармазій, режисерка відео Катерина Мурована, художник Костянтин Данильченко та викладачка Тетяна Жолонко з двома доньками.
Саундтреком до відео є пісня, записана в селі Розумівка у 2018 році від Насті Зеленько 1939 року народження. "На жаль, рік тому вона покинула це життя, ми встигли записати від неї понад 100 старовинних пісень, – каже Світлана Буланова, аранжування композитора Максима Величка.
Локація для знімання, як співавтор. Розповідає режисерка Катерина Мурована
Режисерка знімала відео разом із кропивницьким фотографом, який спробував себе у ролі оператора, Олександром Майоровим. Локація – будівля колишнього кінотеатру "Казка" у Кропивницькому. "Я щаслива, що дівчата погодились на запропоновану мною локацію. Будівля була декілька років закрита, потім пережила пожежу, нібито там почнуть реконструкцію. Ця локація не пристосована для знімального процесу, а з нами була маленька дитина".
Катерина бачила у своєму відео одяг, як квіти, які на майже зруйнованій основі. "Цей прекрасний одяг на руїнах можна сприймати у різному контексті: кінотеатр "Казка" збудований на початку XX століття, це наша історична спадщина, і вона потребує реконструкції, так і в межах країни — нас хочуть знищити, а ми ростемо, як квіти".
Кінотеатр допоміг режисерці "затвердити" вибір пісні та сценарій. "Світлана Буланова дозволила мені самій вибрати аудіокомпозицію для відео. Наспівала мені понад 20 на телефон, різних, але переважно ліричних, колискових. Коли слухала "Ненько", я проходила якраз повз кінотеатру, відразу зрозуміла, що це вона, хоча попереду ще були композицій 15. Пам'ятаю, я сказала кінотеатру: "Добре, якщо вона тобі подобається, я з тобою згодна". Крім того, в мене вперше така локація, яка не прийняла мою "розразкадровку".
Режисерка говорить – наперед продуманий сценарій знімання реалізувати не змогла. Стіни та моделі диктували інші рішення, бачення та ракурси. "Я знімала те, що відчувала і бачила саме в той момент".
Відео "Баба Єлька. Мода" – на початку публікації.
