Понад дві тисячі переселенців прийняла Грицівська тергромада від початку повномасштабного російського вторгнення. Нині таких у громаді, за словами заступниці Грицівського селищного голови Олени Полєвої, 341 людина. У яких умовах живуть ті, хто змушений був залишити власні домівки через війну, бачили кореспонденти Суспільного.
76-річна Тамара Лисенко живе у гуртожитку одного з навчальних закладів у Грицеві. Жінка каже, що переїхала з Донеччини на Хмельниччину навесні минулого року через повномасштабне російське вторгнення: «Почали бомбити Слов’янськ, і ми звідти виїхали». За її словами, повертатися додому поки не планує, бо страшно, та й будинки зруйновні.
Її сусідка по гуртожитку Лариса Кобеля пригадує, як у грудні минулого року виїжджала з Херсона: «У нас дуже було там лячно, дуже обстрілювали нас, прильоти були, залітало у квартиру. Ми злякалися, зібралися і пішли на вокзал. Там зареєструвалися, сіли на потяг до Хмельницького».
Вісім місяців минуло відтоді, як родина Наталії Рибаченко переїхала із Запоріжжя у Хмельницьку область. Мати трьох дітей каже, що залишила рідну домівку в пошуках безпеки, бо діти дуже злякалися ракети, яка розірвалася біля будинку. Тут, на Хмельниччині, діти поки що навчаються дистанційно, бо Наталія сподівається повернутися додому: «Ми вчимося, Поліна ще до садочку не ходить, бо ще маленька, вчиться разом із нами. Усі вчимося дистанційно в Запоріжжі. Ми плануємо повернутися, тому поки сюди до школи ще не ходимо. А там далі подивимося».
Від початку повномасштабного російського вторгнення Грицівська тергромада прийняла понад дві тисячі переселенців, 341 з яких нині живуть там. За словами заступниці Грицівського селищного голови Олени Полєвої, 113 переселенців мешкають у місцях компактного поселення, тобто у гуртожитках місцевих училищ абсолютно безкоштовно: «Вони не платять ні за проживання, ні за комунальні послуги, всім, що в нас є, ми всім їх забезпечуємо».
В одному з училищ, каже Олена Полєва, забезпечують житлом і частково харчуванням: «Від початку повномасштабного вторгнення чотири місяці харчувалися тричі на день. Нині ж ми їх годуємо безкоштовно лише один раз на день, за рахунок допомоги підприємців, небайдужих мешканців і навіть самих працівників училища».
Любов Левик, яка куховарить в училищі понад два десятки років, готує обід для переселенців. Варить 40 літрів борщу і 20 літрів каші: «Сьогодні готуємо домашній борщ, з квасолькою, зі сметанкою».
Меню, каже, складає завчасно: «Обов’язково перша і друга страва, обов’язково м’ясне - і котлети, і курячі стегна, сосиски, сардельки. Ми все готуємо їм, компот обов’язково».
Годують тут 83 переселенців, 20 з яких – діти, розповіла тимчасово виконуюча обов’язки директора училища Валентина Верещагіна. Усі вони нині живуть у гуртожитку цього училища. Більшості з них, каже Валентина Верещагіна, повертатися нікуди: «Спочатку люди переважно їхали транзитом, ночували одну ніч й їхали далі - хтось до родичів, хтось до знайомих. А зараз вже більше постійні».
За її словами, намагаються забезпечити людей усім необхідним. Постійна потреба, каже, є у продуктах харчування і засобах гігієни.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
