На подвір’ї будинку, в якому живе мати загиблого бійця Олександра Шинкаренка, – незакінчена цегляна кладка. Фундамент і стіни боєць мав доробити після повернення з війни. Нині ж на столику — фотографія чоловіка, поминальні цукерки, склянка з водою, скибка чорного хліба. Поруч – альбом з фотографіями. Олександр Шинкаренко загинув 6 червня 2022 року на Донеччині.
Кадровий військовий майже рік вважався зниклим безвісти. Те, що сина немає в живих – відчувала, говорить його мати Анна Шинкаренко: "Отакий він мені наснився. Цукерки просив. Ми думали, він – у полоні. А він руку простягнув, посміхається і каже: "Мама, купи цукерок".
Звістка про те, що Олександр загинув, прийшла 13 травня. Тіло бійця ідентифікували за допомогою ДНК-досліджень.
"Один раз ДНК в мене не співпало — ті фрагменти, що значили, що то Саша, не співпали. Вже ж коли двох поховали з їхньої машини, ми стали слідчому дзвонити", — розповідає пані Анна.
Старша сестра бійця Ірина Шамрай згадує останній день народження брата – 25 січня. Тоді вона спекла йому торт, прикрасила написом "Шурику": "Я його Сашею ніколи не називала. Шуриком називала. Ніхто, крім мене його так не називав". Жінка додає, що Олександр народився в Росії, батько був військовим. Після розпаду Радянського Союзу родина повернулася в Україну.
Сам Олександр – також військовий — захищав державу із 2014 року. Пізніше, після закінчення вишу, підписав контракт. Він мав закінчитися 31 березня 2022, каже мама загиблого Анна Шинкаренко: "Ми вирішили, що він залишиться вдома, щоб добудувати будинок. Не вийшло… Я його практично й не бачила. Він весь час там. Останні три роки навіть й відпустку не брав. Три роки він не був у відпустці".
За цей час Олександра неодноразово нагороджували. Про те, що в сина близько десяти відзнак – не знала, говорить його матір: "Це тоді вже, коли він поїхав, я знайшла їх. Тут багато. І Сирський нагороджував і за Піски тут. Він спочатку був у Луганській області, тоді ж мінялися".
"Якби контракту не було, він з першого дня все одно пішов би. Він мені дзвонив 25 або 26 травня і казав: "Я буду до кінця", — додає Ірина Шамрай, сестра загиблого.
Нині у саду Анни Шинкаренко розпустилися квіти. Це, розповідає її рідна сестра Ольга Манько, допомагає жити далі: "Оця робота – вона її витягує з депресії, що не треба сутками плакати. Я тут місяць жила. І почали ми ходити на ринок, садити, поливати, я її підтримала… Нас три сестри. Саша – найменший в нашій родині".
Олександр Шинкаренко закінчив Сумську школу №25. Вчителька математики Світлана Міськова говорить, добре пам’ятає хлопця: "Такий епізод був. В школі відбувалися масові заходи і хлопці цього класу вирішили прогуляти під цю марку. А коли на наступний урок почали з’ясовувати, чого вони прогуляли, багато хлопців виправдовувалися. А Саша сказав: "Я винуватий. І більше такого не повториться". Я дуже вдячна мамі за те, що виховала таку дитину".
Олександр навчався у класі української мови і літератури. Зі своїм однокласником Сергієм дружив з першого класу. Чоловік показує останнє фото з Олександром, зроблене 17 квітня 2022-го року, та згадує: дзвонив товаришу незадовго до загибелі.
"Останній раз був на зв’язку 2 червня 22 року… Після того ніякого зв’язку з ним не було. Він жив одними бойовими днями. Коли він до мене приходив, я кажу – тобі ж треба заводити родину. Він посміхається і каже: "Тобі мене не зрозуміти. Там мої браття, там моя сім’я".
Біля школи, де навчався Олександр, – пам’ятна дошка із фотографіями трьох загиблих захисників. Незабаром, сподіваються вчителі, поруч з’явиться ще одна – на честь захисника Олександра Шинкаренка.
Олександра Шинкаренка поховали у Сумах 19 травня цього року. Йому було 34 роки.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
