У когось — сорочка з бабусиної скрині, у когось — вишита власноруч. Є й такі, хто зібрав цілу колекцію ексклюзивних сорочок. Кожна з них — унікальна та має власну особливу історію. 18 травня черкащани одягли свої вишиванки як символ приналежності до єдиної нації. Розповідаємо "особливі" історії.
Телеведуча Юлія Галушка на особливі приводи одягає столітню вишиванку прабабусі Олени, яку та створила ще дівкою.
"Це була буденна сорочка. Рукави – з тонкої, купованої тканини, а решта – з грубого домотканого полотна. Спершу збирала, вимочувала коноплі, пряла, ткала, вибілювала у крижаній воді, вибивала, а потім вручну, стібок до стібка, шила сорочку. І тільки потім по рукавах пустила червоно-чорні чернігівські квіти". Сорочка пролежала у скрині близько 80 років. Поки одного літа Юлія, ще студенткою, не забрала її. "Для прабабусі вона була буденна, для мене – святкова. Одягаю її нечасто, боюсь здавати у хімчистку, бо не знаю, як поведуться старі нитки", – пояснила Юлія.
Художниця Ольга Курська у своїй колекції вишиванок має 23 речі. Зроблені в різних техніках вишиванки, жінка почала збирати у 2015 році.
"Одну зі своїх сорочок, вишиту червоно-чорним хрестиком, придбала на Кураж-базарі у Києві. Продавалася зі знижкою. Якщо придивитися, то видно, що у неї різного кольору рукава. Жіночка, що їх продавала, розповіла, що це середина минулого століття. Різні відтінки червоного на сорочці, – скоріше за усе через те, що нитки потрібного кольору закінчилися. Мабуть, вирішила доробити тим, що є. На перший погляд, різниця у кольорах непомітна. Саме неідеальність додає сорочці принадності. Ні в кого у світі немає такої. Якісь 70 років тому придбати достатню кількість ниток потрібного кольору було проблемою", – сказала жінка.
Ще одну вишиванку з колекції жінка привезла з Андріївського узвозу.
"Це ручна, вишита червоно-чорним хрестиком робота, на домотканому полотні. Тканина цупка для сучасних людей. А тоді це було найтонше і найбільш вибіленіше полотно. Домотканий льон у спеку носити дуже комфортно", – розповіла Ольга Курська.
Художниця придбала спідницю, і керсетку. До вишиванок носить змієвики і дукачі.
"Справжню вишиванку в ідеалі жінка має вишити собі сама. Має закласти туди важливі для себе символи і обереги. Якби робила собі таку, то узяла б класичні орнаменти Черкаського регіону. Вишивала б червоною і чорною гладдю. Довгою б робила", – розповіла жінка.
Ольга Курська полюбляє сорочки й інших кольорів. Має червону, бордову, сіру, зелену, синю, темно-синю.
Менеджерка з туризму Ольга Федоренко розповіла, що вдалося зберегти в родині лише одну давню вишиту сорочку.
"Вона була в жахливому стані через неправильне зберігання. Довелося звертатися до google та вичитувати, як врятувати. Вишиванка повністю створена бабусею чоловіка. Вона зіткана власноруч, зшита та вишита мережками. Коли почалася війна, виникла ідея сфотографувати доньку в сорочці прабабусі. Дочці Марії якраз було 13 років на той момент. Так, як і прабабусі Марії, коли вона створювала цю сорочку. Тепер ці світлини – особлива пам'ять про предків та наші реліквії", – сказала Ольга.
Свекруха власноруч вишила сорочки всій сім’ї Федоренків. Жінка розповіла про сімейну традицію – раз на 5-7 років робити сімейні фото у вишиванках. Додала, що на світлинах видно, як збільшується сім’я, ростуть діти.
"Цю невеличку традицію, сподіваюсь, продовжать наші діти", – сказала.
Вчителька української мови та літератури Наталія Денисенко має особливу сорочку — родинну реліквію, яку передала в спадок її бабуся Ніна Коваль. Створила її сама повністю: полотно виткала на ткацькому верстаті, сама зшила тканину в сорочку, і на ній вишила свої візерунки.
"Десь у 1950 році вишивала її, до весілля, як була дівчиною, років 17 їй було. На фото вона стоїть поряд із моєю тіткою. У повсякденному житті вони не носили вишиванки. Тільки на свято якесь чи пофотографуватися. Розповідала мені, як обирала візерунок для вишивки. Взимку вишивала, бо влітку було багато роботи. Вона її ще й не одну зиму вишивала", – сказала жінка.
Наталія любить одягати цю вишиванку саме на Різдвяні свята.
"На святвечір вся сім'я збирається вдома. Коли одягаю, завжди згадую, як ми різдвяні вечори проводили разом із бабусею. Вперше її одягла ще в дитинстві. У нас свято було у школі, я була у класі 3-4. Звичайно, що сорочка велика на мене була. Бабуся навіть петелечку там придумала, бо широка мені була по шиї. Коли я виступала, і вона прийшла до мене на свято, у неї забриніли сльози, коли побачила мене у своїй сорочці", – поділилася спогадами жінка.
Вчительці української мови та літератури Катерині Молодик вишиванку подарували батьки на тридцятиріччя, яке відзначала за тиждень до початку повномасштабного вторгнення. На ній – соняхи – символ енергії, життя та єдності.
"Соняшник завжди іде за світлом. Віднедавна ця квітка стала в Україні ще й символом пам’яті про наших захисників. Усе взаємопов‘язано. Уперше я вдягнула її в квітні 2022 року, на ефір Черкаського телеканалу, де розповідала про навчання дітей в умовах війни, повітряних тривог та перебування в укриттях. Останній раз вдягала місяць тому на освітньому фестивалі на Кіпрі, де ми разом з освітянами організовували заходи для українських дітей та батьків, які опинились закордоном та досі де повернулись додому. Для мене ця вишиванка – символ надії, що ми переможемо", – розповіла Катерина.
Дуже любить свою вишиванку "Слово" від ETNODIM. Візерунок на ній – алюзія на епоху Розстріляного відродження.
"У 1920-х роках легендарний харківський будинок "Слово" збудували спеціально для літераторів. Архітектор Дашкевич символічно спроєктував дім у формі літери "С". А навесні 2022 року у цей дім влучив російський снаряд. На вишиванці безліч прозорих символів: козлики — художник-футурист Анатолій Петрицький, який малював їх на своїх щоках; хвильки – письменник Микола Хвильовий; прямі лінії у вигляді смужок берези – Лесь Курбас та актори театру "Березіль"; вишні – письменник та гуморист Остап Вишня; ґроно винограду – Валер‘ян Поліщук, автор альманаху "Ґроно"; гілочка ялинки – Михайло Яловий; пташки/ворони – автомобілі "Волги", "Чайки", котрі стежили та викрадали письменників, художників. Ця вишиванка для мене – символ зв’язку поколінь та пам’яті про сильних неповторних особистостей, які творили нашу історію та культурі. А також про незнищенність СЛОВА. Для мене, як для учительки української мови та літератури, ця вишиванка є оберегом. Вона оберігає мене, я – слово, що передаю дітям. А діти – наше майбутнє", – розповіла Катерина Молодик.
Журналістці Тетяні Реві вишиванка дісталася від прабабусі Наталії Гапич. Вона її власноруч вишила. Каже, що сорочці близько ста років.
"Пощастило, що вбрання збереглося. Десятиліттями сорочку не носили. Про причини можу здогадатися: голод, війна, радянські часи. Одягаю її рідко для особливих випадків та місць. У вишиванці відчуваю захист та тепло. Хочу зберегти на роки. А також бажаю відновити ще одну вишиванку вже від іншої бабусі. Нині від неї збереглися лише об'ємні рукави з неймовірною вишивкою. Маю в гардеробі сучасну вишиванку. Втім, саме та, столітня, бабусина вишиванка, зібрана на комірцях та манжетах вручну, найдорожча моєму серцю. Це пам'ять про минуле мого роду", – розповіла Тетяна.
Ведуча і блогерка Мар'яна Верховцева одягає вишиванки на роботу, на сцену. Але часто носить просто так. Каже, що це зручний і красивий одяг. Має власну колекцію. Розповіла, що від початку активної фази війни не купувала нових. Настрій не той.
"Бережу свою весільну. Ми із чоловіком одружувалися у вишиванках. У нього є така сама. Ще маю дві вишиванки, які вишила для мене мама. Є сорочка, яку вишила моя бабуся. Ось ця, білим по білому, з мережкою, наша, полтавська, звідки я родом. Особливо ціную вишиванку-подарунок від своєї односелиці – баби Катерини. Вона із домотканого полотна і з ручною вишивкою. Їй понад 100 років", – розповіла Мар'яна.
Журналістка Катерина Костюк випадково знайшла свою особливу вишиванку, коли шукала бабусину хустку.
"Як виявилось, це вишиванка моєї прапрабабусі, тобто їй понад сто років. Вона збереглась не в ідеальному стані, тож одягаю її тільки на свята. Бережу її, бо хочу й надалі передавати її з покоління в покоління", – сказала Катерина.
Керівниця дитячої студії "У колі друзів" Леся Побиванець переконана, що немає кращого вбрання за вишиванку. Має колекцію з більш як 20 вишитих виробів.
"Є сорочки, які вишивала власноруч нитками та бісером. Є сучасні і старовинні. Є дитяча вишиваночка, яку ще моя прабабуся ґаптувала для своєї доні, моєї бабусі. Мама моя носила в дитинстві, і я, і донечка моя. Наразі вона бере участь у різноманітних показах в народному стилі, які я організовую", – розповіла жінка.
Особливо Леся Побиванець любить свою сучасну вишиту сукню. Каже, що "вимріяла" її.
"Давно хотіла чорну вишиванку, бо чорна тканина – символ мудрості та накопичених знань. Довго підбирала орнаменти, кольори. Кожен колір та поєднання має значення. Вислів "душу я у вишивку вкладала..." – про цю сукню. Це поєднання кольорів характеризує мене як людину, мою любов до життя, позитив. Це машинна вишивка, яку виконала майстриня із Західної України по моєму малюнку", – розповіла жінка.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
