76-річна Світлана Смолір, переселенка зі Слов'янська Донецької області, за дев'ять років війни не виїжджала зі свого рідного міста, оскільки до останнього не хотіла покидати своїх синів. Щоденні обстріли Слов'янська російськими військами змусили літню жінку виїхати.
До Гришковецької громади Житомирської області Світлана Смолір приїхала 23 квітня евакуаційним потягом разом з ще 51 людиною. Сьогодні жінка у безпеці, але думками з сином, який залишився у прифронтовому місті.
"Я з міста Слов’янськ, що знаходиться в Донецькій області. У 2014 році все почалося з Слов’янська. На початку було тихо, люди не особливо боялися. Але потім прийшли війська, зайняли місто, а потім швидко покинули його і пішли до Донецька. 24 лютого 2022 року неможливо передати словами, що у нас відбувалося. Почали стріляти. Моєму онуку було шість років. Він прокинувся з переляку і увесь день проплакав. Я сказала сину, що вони мають виїхати", – розповідає Світлана Смолір.
Молодший син Світлани Микола разом з родиною виїхав наступного дня до Дніпра.
"Дитину взяли, сваху паралізовану, невістку. Усі виїхали, а я залишилася зі старшим сином. Він мене до себе забрав. Вікно. Ніч. Сяйво постійне. Снаряди літають, усе горить. В будинок поруч потрапила ракета – будинку немає. Людей немає, дахи позносило, вікна повибивало. І люди живуть у цьому жаху. Щодня прилітають ракети. Лежати неможливо. Котел вмикається, а я лякаюсь. Просто котел, уявіть собі. Машина проїде – лякаюся. Я начебто і сильна та міцна людина. Я спортом займалася, а пережити все це я не могла. Сказала сину, що мер оголосив евакуацію і я поїду. І ось приїхала сюди", – каже Світлана Смолір.
Одна з жительок селища Гришківці, Лариса Пацевич, запропонувала Світлані проживати у її домі, де вона вже приймала переселенців.
"Минулого року у мене були переселенці з Києва, Чернігова та Херсону. В цьому році Світлана у мене перша. А як не допомогти? Ісус сказав: усе, що ти зробиш одному з менших моїх братів – це ти зробиш мені. Я слухаю Слово Боже", – говорить Лариса Пацевич.
Гришковецька селищна голова Ірена Лісова розповідає, що на даний час у громаді проживає 189 внутрішньо переміщених осіб, з них 58 дітей.
"Останніми до нас в прихисток у селі Никонівка приїхали 52 людини, з них 17 дітей. Майже всіх людей ми розселяємо в прихистку. Частина людей мали бажання розміститися у приватних будинках. Ми їх туди розмістили", – каже Ірена Лісова.
Незважаючи на те, що Світлана Смолір наразі перебуває у безпеці, думками вона поряд з синами і весь час молиться за них.
"Я молюся за моїх синів кожен день, щоб вони мали змогу жити, – каже Світлана. – Я дуже переживаю. Так хочеться крикнути: люди зупиніться, ми хочемо миру. Ми хочемо пожити. Я хочу жити заради дітей і повернутися додому, бо там син".
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
