В одній із прифронтових громад Дніпропетровщини директорка школи, зруйнованої через ракетний удар армії РФ, щодня приходить на руїни. Жінка віддала закладові понад 30 років свого життя, тепер опікується квітником на подвір’ї. На ньому цвітуть тюльпани, нарциси, рябчики та інші квіти.
Ольга впевнена: після перемоги будівлю вдасться відновити. Поки ж громада чи не щодня потерпає від обстрілів, але люди не падають на дусі: допомагають українським військовим, підтримують одне одного, розповіла Суспільному Ольга.
33 роки життя – школі
Ольга народилась і виросла в цих краях, закінчила цю саму школу, де потім стала вчителювати. Була викладачкою української мови й літератури, завучем, а в останні 13 років – директоркою. Загалом школі віддано 33 роки її життя. Закладом, каже, опікувалася, як рідною дитиною.
«Це маленька сільська школа, розташована на межі трьох областей – Дніпропетровської, Запорізької й Донецької. Маленька, у нас навчалося до ста учнів, але у нас було все, як у міських школах, – і мультимедійні дошки, і пожежна сигналізація. Все робили винятково за бюджетні кошти, ми не знали, що таке – брати гроші з батьків, складатися на фарбу тощо. На високому рівні була спортивна робота, ми були переможцями обласних змагань», – каже вона.
Початок війни
Ольга добре запам’ятала початок повномасштабної війни. 24 лютого 2022 року вранці вона готувалася випустити в рейс шкільний автобус, коли на Україну полетіли перші ракети.
«Наш новенький шкільний автобус виїхав збирати дітей – і пролетіли перші ракети. Почалися телефонні дзвінки – про вибухи в Дніпрі, по всій Україні. Я спинила автобус. Голова сільради сказав: людей негайно прибрати зі школи. Бо вже на той момент прийшли на роботу техпрацівники, топилася котельня», – говорить директорка.
Учнів школи одразу перевели на дистанційне навчання, у будівлі закладу запрацював волонтерський центр, допомагали армії.
Ольга каже: навіть не було такої думки – виїхати з села, адже на ній – відповідальність за школу.
«Коли дуже бахкало, я від’їздила на кілометр від села – перечікувати, коли насипало «градами». Потім поверталася в село. Ми навчилися розрізняти обстріли за звуками – ракети, артилерію, міномети. Навчилися ховатися за дві стіни», – каже Ольга.
Ракетний удар армії РФ по мирній школі
Незадовго до Дня Незалежності, 22 серпня, армія РФ вдарила по школі ракетою. Того дня, каже директорка, якраз збиралися видавати дітям підручники. Добре, що руйнівний снаряд прилетів на кілька годин раніше, рано-вранці. Пролунав страшний вибух, почалася пожежа, згадує вона. На щастя, поранених та загиблих не було.
«Була повітряна тривога, і рятувальникам було заборонено пересування. Тому ми на місцевому рівні стали діяти. Наше товариство дуже допомогло: старенькі пожежні машини були заправлені водою. Вчитель трудового навчання сів за кермо однієї, товариство дало машину з водієм – і ми лили воду, як могли. Горіло дуже, і був такий вітер під ранок… Зошити летіли на 300-400 метрів. Палахкотіло все. Жінки стояли плакали, а хто прудкіший, чоловіки, – кинулися рятувати що могли, мультимедійні дошки. Вікна всі повилітали – і в школі, і в будинках поблизу. Мене часто питають: «Ти плакала?». У мене не було часу на роздуму, люди дивилися на мене і питали: «Що робити?». Потім під’їхали великі пожежні машини. Це була така згуртована робота! Гасили годин сім. Диміло ще довше», – розповіла Ольга.
За попередніми даними, на школу впала ракета С-300. Директорка закладу дивується, чому цивільний об’єкт став мішенню.
«Це десь 4, мільйони доларів США. Я не думала, що на нас витратять мільйони. У мене це не вкладається в голові. Господи, невже в не могли за ці гроші газифікувати ваші школи, зробити щось для своїх дітей. Нам, українцям, це не зрозуміти. Коли ми кожну копієчку вкладали в нашу школу, щоб усе було на високому рівні, щоб діти навчалися в сучасних умовах… Згоріли всі підручники. Документи я ще раніше встигла вивезти», – розказала директор.
У результаті ракетного удару зруйнований навчальний корпус школи й бібліотека з книжками, вціліли їдальня, спортзал, майстерня. Ольга впевнена: після перемоги будівлю вдасться відновити.
Що далі?
Поки ж школа здійснює навчання дистанційно, каже директорка. Село частково зруйноване, довколишні поля засмічені боєприпасами.
«Спершу ми всі були пригнічені, так само – і я. Думаю: я нічого не зможу зробити. Але дзвонять батьки, діти: шукаймо можливості, шукаймо волонтерів, щоб відновити навчання. Громада піднімається, щоб відновити начальний процес. Можливо, не в цьому році. Можливо, в іншому приміщенні. Ми зробимо все, щоб наші діти змогли навчатися офлайн. Нам також вдалося зберегти половину персоналу – вчителі та охоронці», – каже директорка.
Руїни й квіти
Щодня жінка приходить на руїни своєї школи. Вона опікується вцілілими годівничками для птахів і квітником на подвір’ї.
На ньому вже оживають квіти.
«Коли ти все життя присвятив цьому місцю, коли ти вклав душу, то онлайн – мене, наприклад, гнітить. До того часу, поки в мене онлайн-урок, я пробіжуся по території, гляну, що там робиться, що де збереглося, передивляємося, щоб все було на місці. Я вірю в те, що все це буде відбудовано. Я вірю в перемогу, вірю, що центр села у нас знову буде красивий, як був, що люди всі повернуться в село», – говорить жінка.
Читайте також
"Я — Павлівна, і в мене було 19 ротацій". Історія волонтерки, яка дев'ятий рік допомагає військовим
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
