"Ненормально змушувати поранених ходити збирати документи" — Масі Найєм про війну, втрату ока, "Принцип" і реформу ВЛК

"Ненормально змушувати поранених ходити збирати документи" — Масі Найєм про війну, втрату ока, "Принцип" і реформу ВЛК

Масі Найєм
. Фото: Bob Basset/Facebook

Масі Найєм — український військовий та адвокат, засновник юридичної компанії. Він воював на сході України до повномасштабного вторгнення Росії, після 24 лютого знову повернувся у військо. У червні минулого року Масі підірвався на міні та отримав важке поранення.

Нині разом із колегами він запустив сайт, який допомагає військовим пройти бюрократичний шлях від поранення до оформлення необхідних документів та державної допомоги.

Суспільне поговорило з Масі Найємом про обставини поранення, реформу військово-лікарських комісій, організацію "Принцип", що допомагає військовим долати бюрократію, про хабарі за уникнення мобілізації, та про те, що підтримує поранених, а що — ні.

Уперше за довгий час бачу вас у формі. Ви повернулися на службу?

Так, з лютого. В принципі юридично я зі служби й не йшов, бо в мене була відпустка, пов’язана з пораненням. Зараз повернувся і дякую за це командуванню. Зі свого боку я пішов на хитрість: не проходжу ВЛК, щоб мене не визнали обмежено придатним.

Ви у розвідці?

Так, це підрозділ розвідки.

У червні минулого року ви були важко поранені. Наскільки складним був процес лікування і реабілітації?

Надскладний. По-перше, лікування. Дякую лікарям, що вижив. На цьому все і закінчилось, тому що реабілітації як такої в мене не було. Я сам займаюсь собою, ходжу до психолога. Дуже складно. Про деякі речі я б не міг навіть сказати, тому що, ну як це пояснити? Я сиджу вдома і мені погано від того, що не можу дивитись двома очима. У мене нема почуттів до чогось, до когось, окрім собаки. Це складний період, в якому я все ще усвідомлюю, що зі мною відбувається.

Читайте також: "Я — триста, я — триста". Репортаж з військового госпіталю

Ви самі займаєтеся реабілітацією, бо не хочете мати справу з державою, чи тому, що цієї системи в нас немає?

На жаль, у держави такої системи немає. З моменту, як мене виписали з лікарні в серпні, жоден лікар не передзвонив, не спитав: "Що з тобою?" Хто-небудь, не знаю, Міністерство ветеранів, мали б це зробити, слідкувати, що далі людиною відбувається. Хоча б тому, щоб я не став проблемою для держави. Бо якби я, наприклад, запив, погіршив би свій стан, я б став ще менш самостійним, а відтак не був би працездатним, не заробляв би гроші, не сплачував податки. Знаю, перша леді займається цими питаннями. Система, потребує допрацювання.

Мова про те, що має бути супровід військового після того, як він виписується з лікарні?

Так, тому що більшість проблем можна передбачити, їм запобігти. Коли хлопці отримують перші поранення, в них є упередженість, що все наче нормально. Я по собі знаю. Все "нормально" — я переживав це в серпні, у вересні, і навіть в грудні здавалось, що стабілізуюсь. Хоча в грудні було дуже важко — темнішало раніше і я стресував від того.

Принцип Масі Найєм Любов Галан посол США в Україні Бріджит Брінк
Засновники громадської організації “Принцип” Масі Найєм (ліворуч) та Любов Галан (праворуч) та пані посол США в Україні Бріджит Брінк. Фото: Facebook / MasiNayyem

Ви з колегами заснували громадську організацію "Принцип". Вона запустила сайт "Правовий навігатор". Це покроковий інструктаж, з чим доведеться мати справу пораненому військовому в плані бюрократії. Сайт став відповіддю на проблеми, з якими ви зіткнулися після поранення?

Так. Коли я виписався з лікарні, мав пройти певні ланки бюрократичних процедур, ВЛК і так далі. Не було зібраної інформації, принаймні я її не знайшов. Ми зробили цей продукт і отримали багато повідомлень, що він допомагає. Це тільки початок того, що ми хочемо зробити для поранених.

Ви юрист, адвокат, людина, яка звикла мати справу з безліччю документів. Чи це нормально, що у сфері лікування і допомоги військовому пораненому все настільки складно?

Це ненормально, бо ви змушуєте поранених людей ходити між закладами для збору документів, які потрібні, але питання: "Потрібні кому?" Мені? Від того, що я їх зберу, в мене друге око не з’явиться. Кому це потрібно? І відповідь, знаєте, яка? Це потрібно державі. Для чого? Щоб вони мені дали якусь компенсацію. 600 тисяч гривень, які можуть виплатити, мені з одного боку потрібні, а з іншого — я досі не зробив жодного кроку, щоб їх отримати. Бо не готовий до цього. Це мене принижує.

Читайте також: "Боремося, щоб медичні послуги надавали якісно". Як правозахисний центр "Принцип" допомагає пораненим бійцям з ВЛК

Тобто ви ВЛК не проходили?

Коли був в лікарні, пройшов щось на кшталт того. Мене покликали, стояла купа лікарів, зі мною навіть не поговорили. Я пішов, думаю: "Ну, окей. Може, так і має бути". Потім, після відпустки мені сказали: "Треба пройти ВЛК". Я не проходжу, бо отримаю обмежену придатність, інвалідність, а мені це не на руку.

Після того, як ви запустили "Правовий навігатор", військовослужбовці до вас часто звертаються?

Шалена кількість запитів. Я стресую, що не маю можливості їх всі обробити. Людям дійсно болить. Родичам болить, що людина у важкому стані і її не відпускають або командир рве рапорт і таке інше. Ми вже знайшли рішення. Сформуємо певну форму, щоб люди могли швидко її заповнити, дати інформацію. Але надмета "Принципу" — зайнятися адвокацією змін, щоб військовим не було потреби в юридичній допомозі. Бо, якби я надавав первинну юридичну допомогу, треба було б зібрати 100, 200 юристів, і можливо, ми б вирішили 10% питань.

Які головні проблеми ви б виділили з цього потоку звернень?

В першу чергу, це командування, яке чомусь не бачить важкий стан військового, не помічає, що він не здатен далі виконувати задачі або в нього є фізичні проблеми, пов’язані з пораненням. Друге питання — це сама ВЛК, яка робить висновки, що не відповідають дійсності. Умовно кажучи, пишуть хлопцю, що він обмежено придатний, коли той не може встати з ліжка. Ну і, звісно, оформлення документів — коли не видають довідки про поранення, а вони важливі, щоб отримати компенсацію.

Масі Найєм Євген Мойсюк ЗСУ
Військовий та адвокат Масі Найєм (праворуч) та Євген Мойсюк, генерал-лейтенант Збройних сил України, заступник Головнокомандувача ЗСУ. Фото: Facebook / MasiNayyem

Як би ви пояснили головні причини цих проблем?

Найголовніша причина — не було філософії поваги до цих людей. ВЛК існували ще в Радянському Союзі. У 2014-му, коли почалась війна, чомусь вони не змінювалися. Друге, чого немає — ресурсів на реформу цієї структури. Зараз вони вже виділяються. І третій момент: поранені ходять у військово-лікарські комісії. Інклюзивність цих закладів мала б бути взірцевою, так?

А ми бачимо, що військові з пораненнями стоять в чергах.

Це ж сюр! Наче побудувати кінотеатр для сліпих.

В соцмережах є волонтерські групи, де скидаються грошима, щоб, наприклад, купити лавки для військовослужбовців, які проходять ВЛК. Або купити воду, щоб очікуючи впродовж кількох годин, вони мали можливість хоча б попити. Як це можливо, що на дев’ятому році війни ми залучаємо до такого волонтерів?

Можливо, в держави не вистачає рук, зусиль, уваги до цього. Але є конкретна людина, яка за це відповідає, конкретний орган. Це командування Медичних сил. Задайте собі питання: "Хто ці люди? Чому так сталося?" Елементарні речі. Уявіть, ви приходите як поранений, вам дають папірці й кажуть: "Треба копії". Ви говорите: "А можна зробити тут?" — "Ні. Перейдіть дорогу, там зробіть ксерокс, поверніться назад". Якби це була звичайна людина, ладно, ну, буває. Ви поранену людину змушуєте ходити туди. От без ноги пройдіть, будь ласка, або без ока, як воно? У цієї історії є прізвище. І ви можете його прочитати, коли заб’єте в пошуковик: "Хто такий Командувач Медичних сил".

Читайте також: "На пальцях двох рук можна перелічити світових виробників якісних складових протезів" — Музиченко

Вже були заяви про реформування ВЛК. Кажуть, їх перезавантажать згідно з викликами воєнного часу. Чи ви бачите фідбек зі сторони влади на проблеми, якими зараз займаєтесь?

Розв'язання цих проблем почалося з того, що ми пояснили віцепрем’єру Михайлу Федорову, що є проблема, він зібрав групу людей, і коли ми почали вирішувати це питання, через два місяці до нас приєдналася пані Мар’яна Безугла…

Депутатка від "Слуги народу".

Так. Підключились й інші. Наразі можу констатувати тільки одну важливу штуку: для командувачки Медичних сил це важливо. Вони нам не заважають, і дуже за це дякую. Вони не стали ініціаторами змін, але для цього є суспільство, яке їм сказало: "Будь ласка, зробіть це". Тепер, їхні юристи з нами говорять, ми обмінюємось думками, нас чують, ми чуємо. Я мріяв би про те, щоб ця історія була більш активною, і щоб лідерство взяло командування Медичних сил.

Масі Найєм Yalta European Strategy
Військовий та адвокат Масі Найєм виступає на Yalta European Strategy. Фото: Facebook / MasiNayyem

На початку квітня СБУ затримала в Києві голову однієї з ВЛК. Його підозрюють в тому, що він начебто за гроші оформлював документи для ухилення від мобілізації. Чи це системна проблема?

Якщо у вас не прізвище Найєм, ви можете купити будь-який висновок, починаючи від того, що повністю придатні без одного ока, і закінчуючи тим, що обмежено придатні.

А з прізвищем Найєм не можна?

Я намагався.

Вони просто знають, чим ви займаєтеся.

На жаль. Просто я хотів показати це як циркову виставу. Але думаю, ми знайдемо хлопців, які покажуть це. Ви ж розумієте, в чому страшність цієї історії. Ті, хто заплатили хабар, ніколи не скажуть про це. Але те, що ця реальність існує, я знаю по побратимах, які отримували ті чи інші довідки.

Ви кажете про поранених військовослужбовців, яких провокують на хабар, а ми говоримо про те, що є запит до представників військово-лікарських комісій, аби за гроші вони допомагали уникати мобілізації.

Думаю, є можливість контролювати ці процеси. Поставте камери, цифрову чергу, як це відбувається в МРЕО. Люди мають сісти й продумати це. Якщо є задача взагалі зробити так, щоб пораненим було легше. Коли я лежу в лікарні, нехай ця лікарська комісія приїде і поговорить з моїми лікарями, я їм навіщо? От я без ока, побачили — нема, окей, поговоріть з моїми лікарями, дайте висновок, все. Приїжджає медико-соціальна експертна комісія, тут же, поки я лежу в лікарні, кажуть: "Так, у нього нема ока, окей, дали документи". Я, виходячи з лікарні, іду додому, а не бігаю між органами влади.

У ВЛК може бути зв’язок з військовою частиною? Може. Чому я вимушений ходити у військову частину, брати направлення, їхати забирати довідки, потім приходити назад? Дайте тоді вже ще й рюкзак Glovo, хоча б позаробляю кур’єром.

Читайте також: "Кур'єрами зробили поранених": адвокат Масі Найєм розповів, чому реформа МСЕК — на часі й з чого варто почати

Що з розслідуванням обставин того, як ви отримали поранення? Ви казали, велика імовірність, що міна, на якій ви підірвалися, була не російська.

З огляду на обставини, ймовірно, це був фактично підрив цим сєпаром (чоловік, який вів групу Масі Найєма по місцевості — ред). Він працював явно не на нас, й інформатор з нього був такий собі.

Тобто це був зрадник у лавах українського війська?

Це був не військовий. Він місцевий поліціянт, йому десь 60 років, колишній полкан міліції. Він був інформатором, бо в нього була певна інформація по тому, де ми можемо кинути понтонну переправу. Що стосується розслідування, все, що можу сказати — все добре.

Ви натякаєте на те, що ця людина відповідає за те, що зробила?

На те, щоб вона відповіла за те, що сталось з нами. Може, вона недостатньо відповіла. Але я мстива людина, бо з Афганістану. Я не забуваю такі речі. Моя надмісія буде докопатись до більшого покарання. Але ми ще й демократична держава і верховенство закону тут важливе. Тому я видихаю і кажу вам, що все добре.

Важливий висновок: коли ви на війні, треба забути тренінги особистого росту, забути, що вам казали "довіряйте людям". На війні не можна нікому довіряти. Особливо на прифронтовій лінії. Можна тільки тим, кого знаєш особисто, хто воює з тобою в підрозділі. Саме тому у нас такий зв’язок між побратимами, бо я знаю, це єдині люди, яким я міг би там довіряти. Коли ми поїхали на ту задачу, я був достатньо розслаблений. В тому сенсі, що не включив режим війни. Це недбалість. Я отримав гарний досвід. Ні в якому разі на лінії фронту не можна нікому довіряти.

Що є психологічно найскладнішим для бійця, який отримав важке поранення?

Сприйняття себе. І чесні відповіді на питання чи ти когось в цьому звинувачуєш, і якщо так, то кого? Я відповідаю, що єдиним джерелом ненависті, джерелом цієї біди є Росія. Все, що можу зробити — знищувати все, що стосується Росії й росіян, якщо вони заважають нам жити.

Важке поранення — це перш за все виклик для військовослужбовця або військовослужбовиці, але і для родини. У чому рідні й близькі можуть допомогти?

Треба поговорити з пораненим про те, що станеться з ним, коли він почне приймати алкоголь, або не дай Боже наркотики.

А це дуже імовірно?

Пораненому буде легше, якщо він буде їх приймати, але за п’ять-шість місяців буде тупик, можливо, смерть. Треба знайти речі, які підіймають вам настрій, в чому ви щасливі. І вони мають бути екологічними. Читання книг, гра на фортепіано, навіть реалізувати свою мрію, тим паче, що під час війни можна реалізувати будь-яку мрію. Варто зараз почати це робити. Це дасть більше сил одужати, бо коли поранений, перебуваєш в стресі, і можеш цього навіть не помічати.

Друге — треба знайти психолога. Піти до нього — це ознака сили. Не піти — залишити проблему без вирішення. Це як, наприклад, РФ би напала, а ми кажемо: "Добре, здаємось". От не треба. Здаватись — це тоді що, смерті побратимів не потрібні були? Важливо піти до психолога, щоб він пояснив, що з вами відбувається, і полагодити себе.

Ну і третє — знайти новий сенс життя. Я щасливий, що можу допомагати, змінити щось для хлопців, бо, а чим ще займатись? Бізнесом? Та ну. Якось соромно було б.

Військовий та адвокат Масі Найєм
Військовий та адвокат Масі Найєм. Фото: Facebook / MasiNayyem

Ви на якомусь етапі після поранення зняли пов’язку. Чи складно було ухвалити таке рішення і чи воно є важливим для людини, що отримала поранення?

Перший раз, коли себе побачив, було страшно. Я попросив себе запам’ятати це, бо людина, яка вперше побачить мене, скоріш за все буде мати саме такі емоції. Це перше, що я зробив. Друге — в перші часи було складно, бо я відчував, наче не вдягнув труси, вибачте.

Всі звертали увагу?

До речі, коли ти в пов’язці, більше звертають увагу. Давайте чесно, спочатку я думав, що людина має право на свою естетику, на те, щоб не бачити цього. А потім подумав: "Якось байдуже на що ви маєте право". Я маю право ходити так, тому що це моя реальність. Я отримав поранення не тому, що грав в карти й хтось мені виколов ножем око. Не я обирав війну, а вона мене, ми вимушені захищатися. Це реальність, в якій ми живемо. Вона не постидна. Чого мені стидатися?

Коли ви запустили громадську організацію "Принцип", казали, що вона, зокрема, для того, аби зростав рівень поваги до військовослужбовців. Чи є дефіцит поваги до них в суспільстві?

Є і він надалі буде поглиблюватись. Поки йде війна, ми вдячні військовим. Тільки виграємо, пройде три-чотири місяці, почнуться жахливі проблеми суспільства по відношенню до військових. Військові мають свої проблеми. Якщо їх зараз не вирішувати, будете мати статистику: той військовий вчинив якесь правопорушення, цей вчинив. І ви будете втомлюватись від цих історій. Тому нам треба зараз акцентувати, чому ми повинні поважати їх. Проста конструкція: ми маємо поважати військових тому, що цей хлопець, а не ваш чоловік, брат, або батько, був в окопах, втратив руку, ногу, чи око, чи щось інше. За це їм вдячність. Вони віддали життя, частину здоров’я, за це треба подякувати, і бути терпимими, коли після перемоги або вже зараз ці люди будуть іноді помилятись. У нас немає статистики, що більшість сантехніків, бібліотекарів щось там вчиняють. Чому? Тому що це не гучні справи, а військові будуть гучними. Всі соціальні реклами мають бути направлені на те, щоб пояснювати суспільству, чому ми маємо бути вдячні. Якщо цього не зробити, буде величезна напруга, яка закінчиться жахливими ескалаціями.

Читайте також: "Побратими змінюються на очах". Як військовому впоратися зі стресом на передовій

Не так давно був скандал у Буковелі, коли цивільний, який там відпочивав, у грубій формі “відправив” військового, що був там на реабілітації, назад в Бахмут. Або ж історія з побиттям військовослужбовця в церкві в Хмельницькому. Якою має бути реакція на ці випадки?

Є стаття кримінального кодексу за неповагу до військовослужбовця. В першу чергу правоохоронці мають знати яка взагалі задача держави? В тому, щоб не дати статись більшому соціальному конфлікту. Тому, якщо є підстави, треба застосовувати цю статтю. Чому її не застосували під час історії з Буковелем або з хлопцем, якого побив ФСБшник цей в Хмельницькому?

Священнослужитель. Він зараз в розшуку.

Так, втік він, ну від Божого суду не втече. Чому не застосували, не зрозуміло. Треба, щоб правоохоронці артикулювали: “Шановні, є закон. Якщо ви будете так відноситись до них, будуть наслідки”. Це дасть важливу зворотню історію. Ми як суспільство скажемо військовим: “Шановні, але і ви себе поводьте нормально”. Бо якщо цього не станеться, не було за що воювати, ми знищимо Україну. Важливо, щоб держава почала цю розмову, суспільство створило цей корсет: “Шановні військові, будь ласка, дотримуйтесь законів, і шановні цивільні, якщо порушите закони, має бути покарання”.

Ваша юридична компанія, окрім іншого, береться також за гучні соціальні кейси. Зокрема, ви взялися за справу 14-річної дівчини із Закарпаття, яка вірогідно зазнала сексуального насильства з боку однолітків. Ви не коментуєте цю справу в деталях, лише спитаю, чи бачите готовність з боку і цієї дівчини, і її родини добитися справедливості?

Вони дуже хочуть добитися справедливості. Проте наскільки знаю від колег, бо я не адвокат в цій справі, їй важко постійно повертатися до цього, проходити допити й таке інше. Я спочатку з обережністю дивився на батька, і коли наші адвокати з психологом спілкувалися з цією дівчиною, ми зрозуміли, що він реально хоче захистити, просто в нього не було розуміння, що з нею відбувається. Це психологічний момент.

Розголос таким історіям допомагає?

Так, але розголос ситуації, а не справи по деталях: “А що ви думаєте? А що ви відчували?” Ви говорите про зґвалтування або насильницькі дії. Суспільство має обговорювати подію, дати оцінку рішенням, зробити висновки. Найголовніша мета в цій історії — покарання. Це сигнал майбутнім збоченцям: якщо щось таке вчините, буде відповідальність. Чому ми взялись за справу безкоштовно? Тому що хочемо донести будь-якому ґвалтівнику, що ким би ти не був, ми тебе дістанемо і покараємо, бо це правова держава, а не Росія.

Розголос і цієї історії, і, наприклад, історії з так званими “п’яними” вечірками, коли в Києві знущалися з напівпритомних дівчат, чи є вони сигналом, що суспільство не буде мовчати про такі ганебні випадки?

Воно точно не буде мовчати, як не мовчало і до того. Але також це є сигналом, що в суспільстві є певний негатив, складнощі, пов’язані з війною, з тим, як люди можуть або не можуть впоратись з проблемами війни. Для мене це погані сигнали, особливо це стосується регіонів. В Києві ми, наприклад, ніколи, надіюсь, не почуємо, що поліцейський може кого-небудь зґвалтувати у відділку. А от в регіонах у мене є великі сумніви, що там все добре. Я дуже хотів би, щоб суспільство було тверезим, дорослим, зрозуміло, що це не треба толерувати. Якщо толеруємо щось, значить, допускаємо. Так само як у нас є питання до росіян: чому ви толеруєте вбивства в Україні? Тому думаю, в Україні це змінюється і я щасливий бути в соціумі, який не толерує такі речі.

Читайте також

На початок