Віра в кіно. Рецензія на чорно-білу драму "Ми є. Ми поруч" Романа Балаяна

Віра в кіно. Рецензія на чорно-білу драму "Ми є. Ми поруч" Романа Балаяна

Віра в кіно. Рецензія на чорно-білу драму "Ми є. Ми поруч" Романа Балаяна

Учень Параджанова і "голос" покоління 80-х: 15 квітня 82-річчя святкує режисер, народний артист України Роман Балаян ("Польоти уві сні і наяву", "Райські птахи").

Режисерську кар'єру він розпочав у 1973 році, і вже за чотири роки був номінований на "Золотого Ведмедя" Берлінале із фільмом "Бірюк". Найвідомішою у фільмографії Романа Балаяна стала драма "Польоти уві сні і наяву" (1982), яка через цензуру вийшла в прокат лише в 1987. Це історія 40-річного чоловіка, який напередодні "ювілею" намагається знайти нові цінності й орієнтири в своєму житті. "Польоти уві сні і наяву" – не тільки про кризу середнього віку, а й про настрої покоління.

У 2021 році на екрани вийшов найновіший на сьогодні фільм Романа Балаяна "Ми є. Ми поруч". Це повільна чорно-біла драма, в якій віжуал переважає над сюжетом. Перша стрічка режисера після 11-річної перерви і перша в його кар'єрі, що знята українською мовою. Переглянути фільм "Ми є. Ми поруч" можна буде з 13 по 19 квітня у київському кінотеатрі "Жовтень". А в суботу, 15 квітня, о 14.45 у кінотеатрі відбудеться авторська зустріч із Романом Балаяном і за участю інших представників кіноспільноти. Чим особлива ця стрічка? Читайте в рецензії оглядачки Радіо Промінь Віри Сивачук.

Віра в кіно. Рецензія на чорно-білу драму "Ми є. Ми поруч" Романа Балаяна
Роман Балаян.

Про що фільм

"Ми є. Ми поруч" – 84 хвилини чистого задоволення в естетиці чорно-білого кіно. За сюжетом, головний герой – хірург Олексій (Ахтем Сеітаблаєв) — в абсолютній тиші та самотності лісової галявини намагається спокутувати відчуття провини. Через його  помилку (нібито) загинув хлопчик, його похресник. 

Олексій блукає за містом і годину за годиною просиджує на озері, з яким пов'язано багато спогадів. Думкою про те, що все скінчено, заряджене повітря. Що мало бути далі, можна здогадатися, якби не з'явилася ще одна неприкаяна душа. Казна-звідки виникає дівчина (Катерина Молчанова), яка раптово заходить в озеро. Головний герой змушений отямитися і поспішити на порятунок – когось, хто ще більше заблукав.

Двоє на краю прірви, кожного рятує необхідність врятувати іншого. З одного боку, справді відомий сюжет, який мав різні інтерпретації в кіно. А з іншого, режисер оточив його неповторним емоційним і візуальним контекстом. Цей фільм можна розглядати як трагічну мелодраму, а можна – як притчу про втрату і порятунок. У будь-якому разі – не шукайте звичної логіки і романтики у вчинках персонажів, їх тут немає, добре це чи зле.

А в сенсі історії – режисер ніби переграє глядача. Три чверті фільму сюжет, здається, стоїть на місці. Герої блукають містом і за містом, говорять, мовчать, роблять фото та їдять морозиво в літніх кав'ярнях старого Києва.

Фінальні 10 хвилин ошелешують майже детективною інтригою. І це гачок для тих, кого тримає власне історія. Але для мене фільм "Ми є. Ми поруч" – не про сюжет і не про детективну інтригу. А про тонкі й невловимі відчуття і стани, які режисерові (і оператору Юрієві Королю) вдалося притягнути на магніт чорно-білої камери.

Віра в кіно. Рецензія на чорно-білу драму "Ми є. Ми поруч" Романа Балаяна
Кадр з фільму "Ми є. Ми поруч"

Висновок

Які саме відчуття? Їх важко вмістити в слова. Може, тому діалоги, які ми чуємо у фільмі, висловлюють набагато менше, ніж картинка. А вона у стрічці – просто фантастична.

Виразність чорно-білої зйомки, глибина й побудова кадру – у цьому відчувається первісна магія чорно-білого кіно. У першій сцені картинка ніби перероджується зі статичної в рухому. Великі плани героїв, які відтворюють їхній внутрішній світ,  ніби народилися в ательє фотографа-портретиста.

Але найбільш естетична і магічна частина – прогулянка Києвом. Тут я згадала і французьку "нову хвилю", і класичні "Римські канікули" (хоча й без їхньої життєствердної романтики).

Дивний красивий, але живий і сучасний Київ, у якому дівчата в камуфляжі слухають вуличного піаніста. Таке відчуття, що сеанс психотерапії про втрату і провину та про життя після відбувся у нестерпно чарівній прогулянці Києвом.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!

Вибір редакції

На початок