"Перемога буде за нами". Військові, які пів року були у Бахмуті, нині відновлюються на Сумщині

"Перемога буде за нами". Військові, які пів року були у Бахмуті, нині відновлюються на Сумщині

Ексклюзивно
"Перемога буде за нами". Військові, які пів року були у Бахмуті, нині відновлюються на Сумщині
Суспільне Суми

Військові, які пів року перебували у Бахмуті, нині відновлюються на Сумщині. Що врізалося у пам’ять там і як почуваються зараз – розповіли Суспільному.

Пишуть повідомлення зі словами "все добре", "Ок" чи просто ставлять "плюсик". Якщо є час та можливість, телефонують або записують відео – так про зв'язок із рідними розповідають воїни одного з батальйонів, який понад пів року перебував у Бахмуті на Донеччині. Військовослужбовець Михайло не одразу розповів дружині, де саме був із побратимами. "Вона там плакала, але потім подякувала і сказала, що добре, що я не казав їй, де був. Бо цього нерви не витримують", — згадує Михайло з позивним "Чиж".

"Перемога буде за нами". Батальйон, який пів року перебував у Бахмуті, нині відновлюється на Сумщині
Михайло "Чиж". Фото: Суспільне Суми

"Ми того не починали, але нам то закінчувати і це треба закінчувати якомога швидше. Наше завдання – тримати оборону і вижити. Це два отакі завдання у кожного солдата, який перебуває на "передку", — розповідає військовослужбовець Григорій із позивним "Гріня".

Григорій до повномасштабного вторгнення виготовляв плитку на Житомирщині. Після 24 лютого 2022 року доєднався до місцевої територіальної оборони. Захищати Україну чоловік пішов добровольцем. "Подивився, що до нашого міста не йдуть, то пішов у військкомат, подав військовий квиток і сказав, що я піду. За три дні мене забрали", — згадує чоловік.

"Перемога буде за нами". Батальйон, який пів року перебував у Бахмуті, нині відновлюється на Сумщині
Григорій "Гріня". Фото: Суспільне Суми

Батальйон, у якому служить Григорій, з 26 червня до 15 грудня перебував у Бахмуті. Нині він та його товариші відновлюються на Конотопщині. Чоловік розповідає, що бліндажі тут та на Донеччині – то зовсім різні укриття та місця перепочинку: "Там більше накатували землі, колод, щоб воно було нижче. Плюс там земля така, що вкопати неможливо. Копаєш – земля, а потім така глина, що довбеш, довбеш не рукою, а ломом і те все викопати дуже важко. Руки просто відвалювалися. Техніку туди загнати не можна, бо якщо її загониш – то одразу туди йде обстріл. То все вручну, у проміжках між нарадами, обстрілами – копається, робиться".

За словами Григорія, незамінною річчю у житті та побуті кожного оборонця є лопата: "Лопата – там дуже обов’язкова такі річ, якщо без неї, то ти собі не викопаєш навіть 50-60 сантиметрів, щоб ти хоча б упав. Вже тебе менше накрива".

На Конотопщині військові нині відновлюють сили. "Це просто курорт. У плані відновлення ми коли вже виїхали в Ніжин, третій-четвертий день, а якийсь такий ступор у людей і ми сидимо, ми до кав’ярні зайшли. Сидимо. І такі похнюплені сидимо. Нібито й нема причини не радіти, і якось не зговорюючись, краще б назад у Бахмут повернулися. Оце бачити після Бахмута це цивільне життя, воно настільки вганяє у депресію багатьох. І мене теж трішки воно ввігнало, бо я розумію, що люди мають далі жити, але не повинно так бути, на мою думку, що ввечері забиті всі кав’ярні та ресторани", — розповідає Михайло з позивним "Чиж".

"Поповнили штат, відремонтували техніку, проводяться заняття. Вже ми можемо зрозуміти, чого нам там не вистачало, щось додати. Десь із людьми своїми поспілкуватися", — говорить військовий Олександр з позивним "Моня".

"Перемога буде за нами". Батальйон, який пів року перебував у Бахмуті, нині відновлюється на Сумщині
Олександр "Моня". Фото: Суспільне Суми

Григорій з позивним "Гриня" ділиться: "Слава Богу, над головою не літає. Так постійно голова тільки угору. Трішки вже легше. Трішки нервова система заспокоюється". 8 листопада, розповідає чоловік, дістав поранення: "Коли ото все сталося – нас шість чоловік в окопі накрило. Було пряме влучання. І коли я падав, закрив спиною нашого Петровича. У нього була лише контузія, а мені у спину дев’ять осколків пішло. Мені сподобалося, як у Бахмуті лікарі працюють. Нас привезли буквально і передали по рації, що у нас "300-ті", нас за кілька хвилин на місці там, хлопці, що були більш-менш, перемотали усіх, хто був пораненим. Нас вивезли у Бахмут".

Російські військові, за словами Григорія, обстрілюють усім, що мають: "Касетки, фосфор, що тільки не кидали. Вони скидали авіабомби на Бахмут 500 кг, ми ходили після того туди, то 25 будинків приватних – їх просто не стало. Просто не було будинків. Вони скинули туди бомбу, літак зайшов. І так там два рази зранку виходить літак, потім "вертушки", потім арта – це в них постійно отакі обстріли".

Підтверджує слова побратима й Михайло із позивним "Чиж": "Бували такі дні, коли 10-20 таких близьких було вибухів. Був один день, ми тоді з колегою копали наш бліндаж для снайперів і до обіду, нам потім уже сказали, що якась людина сиділа й рахувала – 164 було "прильоти" у наш район. І пауза в обід. Я йому кажу: "Вова, ми тут не висидимо. Він не готовий цей бліндаж". А там, де у нас позиція КСП, там є захисні такі стіни і стеля. І ми в обід вискочили. І після обіду знову в той же район ще 164".

Михайла найбільше вразила черствість місцевих, які ще залишаються у Бахмуті, розповів військовий: "Жіночка старенька йшла з кравчучкою, мішок якийсь там був із зерном чи ще щось. І прилетіла міна поруч дитячого садочка, і абсолютно ціла, так і не скажеш, але просто зрізало їй череп, отак розкрило, мозок видуло і назад накрило. Вона як йшла – так і лягла, й лежить. Навіть не вразило те, що мертва людина, а реакція місцевих. Це не Житомирщина, у нас так би люди не повелися. Поруч двоповерховий будинок, там завжди група "здоров’я" (прим. автора – люди, які зловживають алкогольними напоями) сиділа. Вони під час обстрілу втекли. Бабка тут полягла і вони вийшли, й знову на лавочці розклали все своє і знову бабку поминають".

Волонтери, які приїжджали до них туди, – то дуже відважні люди, розповідає Михайло: "Моєму підрозділу дуже пощастило, бо ми познайомилися з однією жінкою, яка ще з 2014 року волонтерить. Люда, вона з міста Коростень. Всі її "мамка" називають. Просто бойова жіночка і от, дякуючи їй, бо вона приїжджала до нас практично на нуль. У нас були там ситуації, коли ми вже чуємо, що насипають по нас, стріляють – стріляють, а вони ж по секторах стріляють: далеко – середньо – близько і вже практично по нас. І ми кажемо: "Людо, тікай!" А вона нам ще щось довидає і ми вже силою її випихували. Вона у бус зі своїм товаришем, вони виїжджають у кінець вулиці і вже по нас прямий приліт іде. І ми в ту хату. Потім телефонуємо їй і кажемо: "Людо, що ти? Як ти?" А вона: "Я вже з Бахмута виїхала". "Дякуючи цим волонтерам, ця підтримка, ці дитячі малюнки, ось обереги бачите – все це дуже допомагає. Це гріє серце. І ці жінки, які ці баночки надсилають, із написами, що вони з такої сільради і просять баночку повернути, порожню, але повернути особисто. Воно так добре, приємно", — додає Михайло.

"Перемога буде за нами". Батальйон, який пів року перебував у Бахмуті, нині відновлюється на Сумщині
Суспільне Суми

Роман розповідає, чому має позивний "Каспер": "Ще з дитинства. Був такий добрий привид, воно так і залишилося. Я був у школі найдобріший". Нині він та Євгеній вартують на блокпосту. На своїх плечах кожен тримає близько 16 кілограмів. Роман каже, що у Бахмуті одягав вантаж ще важчий: "Краще бронежилет взагалі не знімати, а там на тобі ще трохи боєприпасів більше і встаєш – лягаєш – біжиш. Якось так… Щоб зберегти життя своє та військовослужбовців, своїх побратимів – то треба трохи побігати".

"Перемога буде за нами". Батальйон, який пів року перебував у Бахмуті, нині відновлюється на Сумщині
Роман "Каспер" та Євгеній "Хабіб". Фото: Суспільне Суми

Євгеній до повномасштабного вторгнення мав власне невелике будівельне підприємство. Захищати Україну чоловік пішов добровільно. "Вперше в Житомирі був вибух, я взяв документи й пішов. Мотивація, щоб мої діти і сім’я спокійно спали", — зазначає Євгеній з позивним "Хабіб". Найскладніше для оборонця, говорить, виявилося навчати інших: "Коли ти береш під свою опіку молодих і ведеш їх туди, то розумієш, що ти відповідаєш за себе, а ще й за них. Отоді важко….Все здобувається там. Навчаємося. Аналізуємо. Щось нове дізнаємося, щось старе згадуємо. Воно все по висхідній. Школа вона завжди школа".

Мали хлопці і відпустку, щоби побути вдома з рідними. "Зустрічали зі сльозами радості і відпускати, звичайно, не хотіли, але треба було їхати", — згадує Роман.

Олександр працював далекобійником у Європі. Нині теж водить автобуси, машини. В цій автівці влучання у лобове скло. Те, що всі, хто, за словами Олександра, під час пострілу був у машині і лишився неушкодженим, – пощастило. Він – один із них.

"Перемога буде за нами". Батальйон, який пів року перебував у Бахмуті, нині відновлюється на Сумщині
Суспільне Суми

"Як техніка стоїть, то допомагаємо хлопцям якісь окопи рити чи на бойове виходимо чергування, бо рота стала людей трохи втрачати, а треба було оборону тримати, то залучали вже і водіїв. І до оборони, і до підвозу, і до обслуговування – ми вже там із хлопцями разом були", — згадує про службу у Бахмуті Олександр із позивним "Моня".

За словами Олександра, постійні обстріли зі сторони Росії руйнують все, що будувало не одне покоління мешканців Бахмута: "У Бахмуті ми стояли, я розумію, що в мене вдома свій будинок, сім’я, а ти дивишся на ті будинки, які руйнуються, які позалишали і що туди приходить, – то серце болить. Люди все життя складали щось, облаштовували, купували, а те все руйнується чи забирається, чи погорить".

Наразі цей батальйон чекає на чергову передислокацію. Чоловіки після перепочинку планують знову повернутися на Донеччину.

"Перемога буде за нами". Військові, які пів року були у Бахмуті, нині відновлюються на Сумщині
Фото з Бахмута. З архіву Михайла із позивним "Чиж" ( на фото праворуч)

"У мене є тяга — повернутися в Бахмут. Я хочу хоча б якось закінчити, щоб дійшло до нормального логічного кінця. Того, що я туди вкладав, я і мої хлопці. Ми якось звідти вийшли і хочемо знову туди зайти, і на другу сторону вийти, і вперед. Саме туди", — розповів Михайло з позивним "Чиж".

"Відіспимося вже вдома з ріднею, сім’єю, дітьми. Зараз немає часу на це. Зараз у нас інші завдання, які потрібно виконувати. А сон – то таке вже, якщо він є, то дякуємо, якщо немає – то вже як виходить", — каже "Хабіб".

Роман з позивним "Каспер" про повернення на Донеччину каже таке: "Там важко, але треба повертатися, бо хто, як не ми? Хто, як не наші ЗСУ, наші військові відвоюють наші території? Перемога за нами. Тільки так".

Читайте також

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до нашої спільноти у Viber

Підписуйтеся на наш Instagram

На початок