Спеціально для Суспільне Культура культурна оглядачка та менеджерка Дар’я Стокоз розповідає, як функціонує креативна економіка та чому її варто підтримувати.
Кімната, у якій я пишу цей текст, вміщує багато предметів: широчезні полиці з книжками, картини, плакати та листівки, авторські прикраси та одяг відомих брендів, насипні свічки та скандинавські торшери, гуцульські ліжники, майоліковий півник, дитячі іграшки та меблі-трансформери, які перевтілюються під різні потреби дитини, що зростає.
Щось із переліченого залишиться у нашій свідомості як зручна річ, яка допомагає у побуті. А щось набуде значення культурного артефакту – як, скажімо, майоліковий півник, який став символом українського спротиву. Можливо, декому здається, що для створення цих речей потрібно небагато, адже головне — мати ідею. Але не все так просто. Почнімо з початку.
Для того, щоб людина могла втілити свій задум, їй можуть знадобитися:
- знання;
- кошти;
- інструменти;
- матеріали;
- інші фахівці;
- робоча кімната тощо.
Коли виріб зроблено і вона вирішує показати його друзям, її життя раптово змінюється. Вона отримує перше, друге, тридцяте замовлення, для виконання якого їй знадобляться вже зовсім інші потужності: приміром, раніше згадуване середовище, де відбуваються навчання та обмін досвідом, доступ до фахових мереж, де вона зможе знаходити та долучати до своєї справи спеціалістів із унікальними вміннями та баченням, економічна і правова освіченість, щоб захистити свої напрацювання і правильно оцінити ціну та цінність свого "продукту" – для себе, галузі та країни.
Вочевидь, коли ідеї та творці виходять із камерних студій і починають впливати на те, що одягають і слухають люди, при цьому генеруючи чималі податки у державний бюджет та забезпечуючи мільйони людей робочими місцями, з’являється сенс говорити про окремі індустрії – книговидавничу, музичну, перформативну тощо. ЮНЕСКО визначає 11 таких індустрій. І для них, як і для багатьох інших сфер, належить розробити дієві політики та відкрити інституції, які опікуватимуться інтересами їхніх представників.
Що таке креативна економіка?
Поняття "креативні індустрії" або "креативна економіка" – відносно молоді ("креативна економіка" вперше згадана у 2001 році у книзі Джона Хокінса "Креативна економіка: як люди заробляють гроші на ідеях", а визначення креативних індустрій в українському законотворчому процесі з’являється у 2017 році у "Законі про культуру"). Проте це не означає, що креативної економіки та індустрій до 2001 року не існувало. На думку спадають приватні галереї, аукціони Sotheby's, продажі платівок Beatles, друкарство та книговидання, історія яких простягається на сотні років, та навіть стародавній грецький ринок, на якому можна було придбати різноманітні вироби ремісничої та рукодільної майстерності, такі як глиняні посудини, килими, текстиль, ювелірні вироби, металеві вироби та інші.
Напевне, світ рухався б собі й далі без зайвих ускладнень – митці створювали б нові картини, тексти та фільми, перебивалися би від гонорару до гонорару, отримували б зворотний зв’язок від аудиторій та не переймалися б, до яких індустрій належить їхня діяльність – а проте усі разом вони створюють досить важливу сферу діяльності, яка розвивається за рахунок різних факторів і від якої всі ми з вами залежимо та споживаємо щодня.
Але навіщо ускладнювати?
Повернімося до ліжника, з яким не лише комфортно, але й красиво зимувати. Над його виготовленням працює сім’я у невеликому закарпатському селищі. Вона доглядає овець і влітку, і взимку; свій одноповерховий будинок використовує як вітрину, де ліжники після промивання у холодній воді вбирають карпатського сонця; веде нехитру інстаграм-сторінку, за допомогою якої знаходить клієнтів; із залишків матеріалу створює теплі ковдри та шкарпетки. На цьому можна зупинитися, або…
Уявімо, що ліжниками з фантастичними узорами зацікавлюється ІKEA. У межах своєї нової екологічної кампанії та підтримки малих сімейних підприємств представники компанії вирушають у це селище та замовляють певну кількість виробів. Перед сім’єю виникне ряд питань: скільки потрібно часу та вовни для виготовлення замовлення; а якщо хтось у родині захворіє у найінтенсивніший період роботи; як зрозуміти, чи вигідний контракт; що буде, коли дія угоди скінчиться та ІКЕА вирішить відтворювати ліжники самостійно? Як довести, що ви були першими, хто запропонував оригінальний дизайн цього виробу?
Як зробити так, щоб корпорація не поглинула невелике виробництво?
Натхненна успіхом, сім’я вирішує об’єднатися з іншими місцевими підприємствами – збирачами грибів і трав для освіжаючих карпатських лимонадів, із майстрами взуття та прикрас. Вони часто перетинаються у вільній кімнаті невеликого етнографічного музею, обговорюють поточні справи та замовників, діляться приладдями або контактами копірайтерів та ілюстраторів та якось із нагоди свята домовляються про те, щоб підготувати об’єднану пропозицію своїх виробів. На базі музею виникає хаб – професійний простір, де творці можуть підсилювати одне одного.
Виробництво стає таким жвавим у селищі, що з часом про тутешніх креаторів починають писати регіональні медіа, до них приїздять інші виробники або замовники. Більшість мешканців на тому чи іншому рівні долучаються до проєкту; селище стає цікавою точкою, де можна зупинитися, відпочити та придбати цікаві сувеніри.
Кошти, які надходять у селищний бюджет завдяки інтересу до його творців і виробників, дозволяють краще освітлити вулиці, облаштувати громадські простори та дитячі майданчики, оновити палати в лікарні, а ще провести семінари з підвищення кваліфікації вчителів та облаштувати комп’ютерний клас.
Досягнення спільноти стають настільки помітними, що вони потрапляють у фокус уваги дослідників впливу креативної економіки на сталість розвитку міст, містечок і селищ та покращення добробуту їхніх мешканців. Досвід селища та його креаторів описується у брошурах, які швидко розповсюджуються по селищних і міських радах. Уява добре попрацювала, але слід зауважити, що на нашій мапі сьогодні існують місця, які задають подібну модель. Приміром, селище Криворівня, де, серед іншого, можна відвідати музей гуцульської мисткині Параски Плитки-Горицвіт або спостерігати надзвичайну різдвяну Коляду.
Так це все про бізнес чи про творчість?
Креативна економіка – це про синтез умінь людини, а також про створення найкращих умов для того, щоб люди могли реалізувати свій потенціал — чи це поява мистецтва, чи суміжного продукту, створення якого неможливе без пристрасті до ідеї та певних творчих умінь. Виокремлення діяльності у культурні та креативні індустрії допомагає наблизитися до того майбутнього, де митці не залежать від ситуативної підтримки, бізнес стає свідомішим, а уряд пропонує механізми та створює умови, завдяки яким, зокрема, культурні та креативні організації можуть почуватися захищеними та затребуваними у своїй країні.
Я повертаюся до своєї кімнати, де зібрано багато речей. Одні чекають свого часу, щоб стати мені корисними, другими я користуюся щодня. Як-от сірим ліжником із кольоровими фігурами, який я випадково знайшла в інстаграмі багато років тому.
Усі ці речі, сподіваюся, я передам і своїй дитині – і це теж про економіку. Бо креативна економіка пропонує не лише обмін, але й цінності, які ми передаємо одне одному.
Матеріал створено в співпраці з громадською організацією “Ланка.про”.
Читати також:
- Бабусі навчають різноманітним методам вʼязання — це новий соціальний проєкт на YouTube
- Директор видавництва "Ранок" Віктор Круглов про виклики війни для дитячої книги в Україні
- У країні війна, а вони створили журнал: співредактор “soлomiya” про культурний спротив української молоді на війні
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
