Вʼячеслав — військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової бригади — розповів журналістам Суспільного про своє перебування в російському полоні, повернення додому та відновлення. Він посміхається та жартує: "Те що було, вдалось пережити".
Вʼячеслав, звільнений з полону: Нарешті повернувся додому. Часу на все не вистачає, хочеться побільше зробити. Хочеться побільше вдома побути. А так, домашні клопоти, дитині компʼютер налагодив.
— Що зробили першим, коли повернулись? — Дружину поцілував, це найголовніше.
Вʼячеслав, звільнений з полону: Думав, що буду радіти нашому прапору, нашим кольорам, нашій мові рідній. Це дійсно, супер, коли кордон перетнули нарешті. Нас поміняли з третього разу. Всі чекали, в декого були погані думки, що все ж таки повернуть назад, важкувато на той час було. Останні три дні знали, що ми їдемо на обмін, до останнього не вірили, поки кордон не перетнули.
Коли ми зрозуміли, що ми вже на території України, тоді ми повірили, що вже вдома.
Вʼячеслав, звільнений з полону: 25 квітня 2022 року. Ми відступали після бою і опинились в оточенні. Коли вже відступали, то позаду нас вже не наші були, а військові РФ. Я це пережив, воно вже було. Я вже поміняти нічого не можу. Дружина поруч, діти поруч, собака поруч, чого в мене поганий настрій вже повинен бути? Я вже вдома.
Вʼячеслав, звільнений з полону: З 14 вересня 2022 року взагалі нічого не казали, тільки дехто міг щось розказати, якщо до цього було радіо, телебачення, газети деякі, ну газетки з місячною затримкою, але хоча б щось можна було зрозуміти і знати, де бої ідуть і такого плану. Потім взагалі нічого, могли тільки гадати. Якщо таке було, що переселяли з камери в камеру, якщо людина менше сидить, то могла розказати, що відбувається.
Ми нічого не знали, тим паче за близьких.
Вʼячеслав, звільнений з полону: Води було багато, скільки хочеш, стільки і пий, там кран був. Годували, триразове харчування було, на обід перше і друге. При цьому я примудрився скинути 30 кілограмів. Надія допомагає, головне — ніс не опускати, триматись. Більше там нема на що сподіватись. Сподіватись на те, що тебе все ж обміняють, звільнять звідти, тільки це.
Альона, дружина Вʼячеслава: В ту ніч, з 24-го на 25 квітня 2022 року, собака наша лягла на груди: ти її знімаєш, а вона не злазить. Дітям повідомили, коли він вже після полону повернувся додому. Діти цей час нічого не знали. Я не хотіла на них класти цей тягар. Їм і так було важко. Ми нікуди не їхали, весь час перебували у місті. Постійні обстріли, війна. Потім вже разом розказали. Рівня довіри не втрачено, все добре. Я вважаю, і він мене в цьому підтримав, що я правильно зробила, що не розказала їм, не поклала цю важку ношу на їхні дитячі плечі.
Альона, дружина Вʼячеслава: За декілька днів до обміну він мені наснився. Стояв усміхнений навпроти. Я не бачила, але знала, що біля мене стоїть військовий держави-агресора. А він посміхався і я чітко розуміла, що це обмін. Я давала команду, щоб вони обмінювались. Потім портрет... Діти грались, випадково зачепили, скло тріснуло і перша думка така: хай хоч портрет подихає вільно, не за склом.
Альона, дружина Вʼячеслава: Всі кажуть: як перший дзвінок, як ви розмовляли, не було прірви? Таке враження, що ми хвилин 10 назад з ним розмовляли. Трошки шокована, я не знаю, чого я очікувала, але я була шокована тим, що я побачила. Я стояла і не розуміла, до мене йде чоловік, але я його не впізнала, він був дуже схудлий, одні очі. Вдячна усім, хто доклав до цього зусиль.
Читайте також
Оподаткування доходів військовослужбовців: у Миколаєві розповіли про зміни в новій редакції Закону
На Миколаївщині судитимуть представників окупаційної "адміністрації" Снігурівки
Пошук полеглих військовослужбовців. На Миколаївщині тероборонці та група пошукових заходів виявляють тіла загиблих
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.
