Дмитро на псевдо "Гаврюша" – головний сержант одного із взводів бригади "Червона калина". Нині боєць на злагодженні – у складі свого підрозділу готується до наступу українського війська. Про бої на Донеччині та гумор на війні він розповів Суспільному.
Повномасштабне вторгнення росіян оборонець зустрів на ротації, тоді ще в зоні ООС, на Донеччині.
"На перші бойові задачі виїжджали у Волноваху, Благодатне, Степне і Солодке. Дуже важкі бої для нашої армії. В перші же півгодини я надавав допомогу пораненому. На ногу ми наклали турнікет, а поранення в нього було в плече, так що не накладеш нічого. Я просто йому приклав кровоспинне й замотав наглухо на скотч. Зараз у мене із собою постійно армований скотч", – розповідає "Гаврюша".
Каже, що за два місяці боїв на Донеччині його підрозділ зазнав перших втрат. Рятували побратимів не лише бойові медики, але й штурмовики.
"Доводилось часто насправді мотати хлопців. В нас в бригаді до тактичної медицини ставляться дуже серйозно. Слава Богу, що ми щось вчили", – каже Дмитро.
Далі – ротація на Київщині та виїзд до Сєвєродонецька. Розповідає, у місто заїжджали через напівзруйновані мости.
"Ви би бачили, як заходила техніка по тому розбитому мосту. Міст постійно атакували ворожою артилерією. Він майже був розбитий, вже майже не було дороги. Хлопці настільки натренувалися, що поки нас завозили, по виходу визначали пригальмувати чи дати газу. Водії молодці. Вони дві доби завозили людей без перестанку, без перепочинку".
Після відступу з Сєвєродонецька, підрозділ гвардійця звільняв Білогорівку. Тут були найпам’ятніші бої, розповідає "Гаврюша".
"Вийшла на нас ворожа розвідка. Дуже нахабно, бо вони впевнені, що тут нікого немає. Один спереду каже: "Я ж тобі говорив, що тут нікого немає". Ну і вклав зразу туди чергу нормальну, на короб, на сотню. Туди куди йшли, на концерт до Кобзона". Кулемет взяв та й працюєш, косиш їх. Скільки вбив, скільки поранив, осколки – ну як це рахувати? Ми про це не задумувались, не було часу".
За понад рік великої війни життя гвардійця змінилось. Розповідає, що одружився з коханою та навчився цінувати гумор на війні.
"Я знайшов якийсь буршлат, якусь робу. Ми були в бункері, хоч літо, але було прохолодно, я накрився з головою. Зранку встав, а в мене губи розпухли. Така алергія. Хлопці мене підколювали ще півтора місяці. Ми стараємось постійно один одного розвантажувати. Армія без жартів – це не про нас".
Нині Дмитро повернувся з ротації, відновлює сили та готується до контрнаступу українського війська.
Читайте також: "Служба у війську й досі на етапі прийняття". Історія добровольця з Вінниці.
