Віктор Сеітов поховав молодшого брата Валерія, який загинув під Бахмутом. Обоє родом з Херсонщини, їхнє село зараз в окупації. Віктор добровільно пішов в АТО, там втратив ногу. Вже після повномасштабного вторгнення поки молодший брат воював, старший волонтерив у Чернівцях й планував відвезти гуманітарну допомогу брату на схід. Напередодні виїзду Віктор дізнався про загибель брата. Після його похорону каже, що продовжить допомагати військовим, які захищають країну.
Віктор з родиною пів року жили в окупації. Виїхати до Буковини його попросив брат Валерій, бо в області живе його знайомий. Коли сім'я приїхала до Чернівців, то тут і залишилися. Молодший брат Віктора воює з 2016 року. В армію пішов добровільно, як тільки йому виповнилося 18 років.
Віктор говорить, що відчуває провину, бо воювати молодший брат пішов слідом за ним.
"Може, якби я не пішов воювати, то може б і він не пішов. Але Валерій казав, якщо вже я пішов захищати країну, то чому він не може? Я йому говорив, що він ще молодий, ще сам дитина й білого світу не бачив".
Віктор каже, що відмовляв брата від служби, бо в окупації залишилося двоє дітей. Також він міг покинути армію, бо на фронті отримав важке поранення. Але Валерій повернувся на передову відразу з госпіталю.
"Навіть рани не загоювалися. Я йому казав: "Брат, може все-таки будеш дома? А він відповідав: "Ні, я родився в Україні, маю її захищати. Ми, військові, усі розуміємо, що в нас за плечима рідні й весь український народ. Якщо відступимо, вони страждатимуть як ті, хто зараз на Донбасі, в Херсонській області чи Запоріжжі", – розповідає Віктор.
Коли згадує брата, на обличчі Віктора з'являється посмішка, а голос теплішає. Каже, брат був доброзичливий й завжди відгукувався на прохання про допомогу. Востаннє Віктор спілкувався з ним 12 березня. Тоді домовлявся відвезти йому гуманітарну допомогу. Каже, Валерій тоді дуже зрадів й очікував на зустріч. Наступного дня чоловіку повідомили, що брат загинув.
"Ми з ним так і не зустрілися. Коли виїжджали з окупації, то розминулися в Запоріжжі. Потім лиш мали виїжджати до нього вночі, то ввечері нам сказали, що брата вже немає. Спочатку й не повірив", – пригадує Віктор.
Поховати брата вирішили у Чернівцях, бо рідне село в окупації. Тут також планує залишитися Віктор з сім'єю, щоб бути поруч з братом.
"Я один залишився у нього з рідні в Україні. Він на війні, а я тут – і більше нікого не було. Куди його забрати? Тут ми його самого не залишимо. Якби була можливість, я б з ним помінявся місцями, щоб він жив далі. Я розумію, що ми повинні захищати свою країну й, все може трапитися, але цього уявити собі не міг".
Самого Віктора демобілізували у 2019 році. Про пережите на фронті згадувати не любить. Каже, тоді було багато хлопців, які постраждали більше за нього й втратили здоров'я. На початку повномасштабного вторгнення хотів повернутися на службу, але йому відмовили. Тому вирішив допомагати військовим як волонтер.
"Як можна сидіти склавши руки, коли там нашим хлопцям важко? Вирішив, що буду допомагати. Дружина мене підтримала".
У Чернівцях Віктор познайомився з волонтерами, які на благодійному концерті допомогли йому зібрати 40 тисяч гривень на автомобіль. Також доклали свої гроші. На цій машині мали везти ліки й продукти брату у Бахмут, але так до нього й доїхали. Віктор каже, що разом з дружиною все одно поїдуть до хлопців на передову, бо їм також потрібна допомога.
"Якщо мене не беруть на службу, я все одно хочу стати поруч з хлопцями на передовій, а не десь в тилу. Мені з ними легше, бо там ми всі брати. Тому повинен іти й допомагати, чим можу".
Читати також
"Найважче, коли гинуть діти". Як пережити втрату близької людини на війні — інтерв'ю з психологинею
