24-річний харківський розвідник Олександр Сінельніков загинув у боях в Донецькій області. Старший сержант збивав російські літаки, брав участь у контрнаступі на Харківщині та попри поранення продовжив воювати.
Олександр воював у складі 93-тої окремої механізованої бригади "Холодний Яр", розповіла Суспільне Харків сестра загиблого Тетяна Тищенко.
"Він був розвідником. Багато того, чим він займався, ми не знаємо досі. Брат був в Охтирці, Тростянці, Гусарівці, Ізюмі, Балаклії… Він підписав контракт з ЗСУ ще у 2021 році, на початок повномасштабного вторгнення він вже рік служив за контрактом, брав участь в АТО", — розповідає Тетяна.
Торік влітку Олександр дістав поранення, говорить сестра бійця.
"Поранення він зазнав перед своїм весіллям. Він одружувався влітку, і вже тоді був з тростинкою. Йому у ногу пластину вставляли, була контузія. Брат лежав у шпиталі, проходив реабілітацію", — каже Тетяна.
Після відновлення Олександр вирішив продовжувати служити, каже сестра: "Він міг не повертатися на фронт, але він домовився на медкомісії, що він придатний, і пішов назад. Мама зараз плаче, каже, треба було його відмовляти, хай би він не йшов".
"Він був такий, що ніколи нічого не казав. Я читаю наші переписки у соцмережах, Саша завжди питав про нас, як у нас справи. Мати навіть про його поранення дізналася тоді, коли побачила його на весіллі з тростинкою", — говорить Тетяна.
Олександр навчався у харківському ліцеї на правоохоронця, потім вступив до університету цивільного захисту.
"Його призвали проходити строкову службі. Він міг відмовитися, адже навчався в університеті. Але він пішов служити. А потім, мені здається, це було після битви за Донецький аеропортБої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 23 січня 2015 року, він захотів вступити до лав Збройних сил. Ми нічого не знали, він просто прийшов уже з підписаними документами й сказав, що завтра їде. Мама плакала, казала: "Сину, а якщо повномасштабна війна почнеться?" А він уже все вирішив", — пригадує Тетяна.
Торік 24 лютого Олександр був на позиціях в Охтирці.
"Саме він розбудив мене у той день і сказав, що почалася війна. Ми з ним дружили. Я старша сестра, ще є інша сестра і він, наймолодший брат. Коли тато від нас пішов, Саша взагалі взяв на себе обов'язки батька. Він і у дитинстві таким був — мовляв, мені нічого не треба, краще все дівчатам", — каже Тетяна.
Олександр у школі займався пішохідним туризмом.
"Торік він казав своєму тренеру: "Я дивився фільм про розвідника, який три дні не дожив до закінчення війни. От би мені дожити. Я так втомився..." Він правда був втомлений. Мама розповідала, що останній раз, коли Саша приїжджав, майже не їв улюблені салати… Думали, він спить, а він просто накрив рукою лице і лежав. Казав: "Хочу взяти пляшку горілки й щоб мене ніхто не чіпав", — розповідає Тетяна.
Олександру вручили медаль "Захиснику Вітчизни" за збиття російського літака, каже Тетяна. Вона створила петицію, щоб Олександру надали звання Героя України.
"Він віддав життя — і він не герой? Взагалі, треба другу петицію створювати, щоб надавали ці звання всім полеглим захисникам", — сказала Тетяна.
Олександр загинув 30 листопада 2022 року поблизу Соледару Донецької області. Захисника поховали на Алеї Слави.
Читайте також
"Діти мають знати, що їх тато — Герой України": історія пілота, який загинув у боях з окупантами
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
