Володимир Шляхта та Віктор Міллер з Недобоївців Чернівецької області щотижня їздять на Донеччину, щоб доставити військовим їжу та засоби гігієни. За рік повномасштабного вторгнення мали понад п’ятдесят виїздів. За одну поїздку об’їжджають майже десять військових позицій та везуть понад три тони допомоги. Кажуть, найважче втрачати знайомих, яким допомагали, але продовжують їздити, щоб наближати перемогу.
"Коли влітку наші військові мали відходити з Сєвєродонецька, ми заїхали у Сіверськ після того, як закінчився обстріл. Видно було, як горить будинок та військові повертаються з бою. Було відчуття, як у героя книжки, коли наче відчуваєш смерть у повітрі – наче все стихло й обстрілів немає, але є тривога й напруга", – пригадує одну з поїздок Володимир Шляхта.
У перші місяці повномасштабного вторгнення Володимир та Віктор евакуйовували людей з Київщини та Чернігівщини. Згодом возили допомогу на Донецький та Харківський напрямок, а на зворотному шляху звідти вивозили людей. Їх привозили до Недобоївців, де односельці надавали їм прихисток у себе в домівках та шукали вільні місця для поселення.
На схід України з гуманітарною допомогою почали їздити в середині квітня – першим містом був Краматорськ. Туди возили продукти, ліки та засоби гігієни для людей, які жили у місті. Потім зрозуміли, що військові також потребують допомоги.
"Під час однієї з поїздок ми зустрілися з військовими й зрозуміли, що їм ця підтримка більше потрібна. Люди ще мають свої будинки, якісь запаси їжі або можуть ще щось собі купити, а військовим це було потрібно", – каже Шляхта.
Волонтерам приносять домашні страви та випічку, а також ліки та засоби гігієни з понад десяти населених пунктів Буковини та сусідньої Хмельницької області. Люди купують їх за свої гроші, а автомобіль, яким возять допомогу, волонтерам віддав житель сусіднього села. На ньому їздять у Краматорськ, Слов'янськ, Соледар та Бахмут. Коли мають продукти й для цивільних, то їздять двічі.
Володимир каже, люди, яких зустрічають, завжди йдуть волонтерам назустріч. Військові можуть підказати дорогу або застерегти, щоб не їхали небезпечним шляхом. Волонтер каже, важко буває, коли військові не можуть виїхати за допомогою. Іноді можуть домовитися про зустріч, приїхати на місце за двадцять хвилин, а військові не відповідають на дзвінки.
"Тоді не розумієш, що сталося. Але це війна, ми не зустрічаємося просто так у місті, щоб поспілкуватися. Це військові дії й хлопцям потрібно працювати. Ми потім можемо зідзвонитися, всі це розуміємо", – розповідає Володимир.
Володимир пригадує, як у Бахмутському районі волонтери спізнилися на місце зустрічі, й це врятувало їм життя.
"Ми їхали у Зайцеве й з нами була військова. Вона забула документи, тому нас не хотіли пропускати через блокпости. Ми трішки розсердилися, але повернулися за документами. Запізнилися тоді майже на сорок хвилин, але дізналися, що в цей час був обстріл й на місці, де ми мали розвантажувати гуманітарну допомогу, побачили воронку. Тоді усвідомили, що так було потрібно", – розповідає Володимир.
Волонтери розповідають, що за цей рік познайомилися з багатьма людьми, тому найважче втрачати знайомих. Кажуть, якщо тричі зустрівся з військовими, то ви вже друзі.
"Важко не те, що ти наробився. Найважче, коли знаєш військового, а наступної поїздки вже немає з ким зустрітися. Коли вертаємося додому, тоді все добре. Відпочиваєш і готовий знову їхати. Наче вкладаєш маленьку частинку в те, щоб перемога швидше настала".
Читати також
"Можуть відмовлятись, але з третього разу їдуть". Як медики евакуюють хворих з прифронтових регіонів
З весільної сфери — у домашній швейний цех. Історія буковинки, яка шиє спальні мішки для ЗСУ
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
