Одна з провідних футзалісток України розповіла про очікування від фінальної частини Євро-2023, "безвихідну" ситуацію в національному чемпіонаті, приклад Іспанії, "невидимі" збірні через правила УЄФА та тугу за домом – ексклюзивно для Суспільне Спорт.
Капітанка збірної України з футзалу Юлія Форсюк утретє поспіль допоможе команді у Фіналі чотирьох чемпіонату Європи, який у 2023-му приймає угорський Дебрецен. "Синьо-жовті" розпочнуть вирішальні матчі Євро з півфіналу проти господарок турніру – Угорщини, яку в 2022-му обіграли в поєдинку за третє місце, а завершать зустріччю з "грандами": Іспанією або Португалією.
На шляху до цього Фіналу 37-річна універсалка іспанського "Мостолеса" Юлія Форсюк відзначилася двома голами у відборі на Євро проти Нідерландів і Хорватії, а також забила у ворота Словаччини в другому підготовчому спарингу.
Про те, як капітанка налаштовується на Фінал чотирьох, якого результату прагне, чому вважає "провалом" нинішній стан жіночого футзалу в Україні та як сприймає війну з-за кордону, Юлія поділилася в інтерв'ю Суспільне Спорт.
Суспільне Спорт – ексклюзивний транслятор чемпіонату Європи з футзалу. Прямі трансляції матчів Фіналу чотирьох жіночого Євро-2023 з футзалу дивіться на сайті Суспільне Спорт.
Що розповіла Юлія Форсюк напередодні Євро
- Про товариські матчі в межах підготовки
"З Португалією вже забула, як ми грали зі Словаччиною. Це різні суперниці. Там [зі словачками] ми грали в більш атакувальний футзал, були на м'ячі, була більш фізична боротьба: дівчата [опонентки] всі масивні, високі. Можливо, більше проходили тактичні заготовки. Дівчата зігрувалися: не все було гладко. З такими командами, як Словаччина, Україна має грати більш упевнено й результативно, але дві перемоги – це найважливіше.
Читайте також: "Угорщина нам до снаги". Україна почала підготовку до Євро-2023 з футзалу: перші ігри після паузи та настрій на фінал
Проти Португалії були два ненайлегші матчі. Коли граєш із такими командами, фізично важко на полі, і морально важко приймати такі поразки. Незважаючи на це, я дуже задоволена настроєм і мікрокліматом у команді, характером і самовідданістю гравчинь. Я бачу впевненість й іскру в кожної з дівчат, віру й надію на фінал.
Звичайно, всі запам'ятовують результат. Але я, наприклад, з цих двох матчів запам'ятала другий тайм [другої зустрічі], коли ми зіграли 1:1. Як ми грали! З яким настроєм, амбіціями: билися за кожен м'яч. Якщо з таким підходом гратимемо проти Угорщини..."
- Про налаштування на півфінал проти Угорщини
"Ми розуміємо, що [в 2022 році] Угорщина була вперше на таких змаганнях. Зараз у них є такі самі шанси, як і в нас, потрапити до фіналу чемпіонату Європи: вдома, в себе на майданчику. Це буде зовсім інша команда, інший матч за накалом і самовіддачею. Вони битимуться, але ми теж. Тут вийдуть на перше місце не футзальні хитрощі чи тактичні заготовки. Тут треба буде проявити характер, бажання. Вибороти це місце у фіналі й зробити ще одну історію. Зараз такий шанс, і ми просто не маємо права ним не скористатися.
Я вважаю нашу збірну набагато сильнішою, але "бронзовий" фінал-2022 – з рахунком 2:1 – показав, що ми зіграли не в нашу гру. Справа навіть не в рахунку. Мені сама гра не сподобалася. Ми можемо краще, ми повинні краще.
Якщо взяти нашу історію поєдинків із Угорщиною, там просто без шансів, але в таких матчах – фіналах, півфіналах – інша психологія. Це не просто товариська гра чи турнір, який нічого не вирішує".
- Про статус бронзових призерок і ціль на новий Фінал
"Я про ці медалі вже трохи й забула. Дивлюся вперед. Мене тоді настільки вибила з себе поразка від Іспанії (0:9), що я розуміла: так, ми посіли третє місце, у нас бронзові медалі вперше в історії, але мені цього мало. Я не могла цим насолодитися".
"Не такий півфінал я хочу бачити, не такі емоції. Уже хочу, щоб ми мінімум отримали срібні медалі. Щоб брала медаль і сльози були на очах від того, наскільки вона була бажана й скільки сил ми віддали".
- Про "недосяжність" Іспанії й Португалії
"Для мене Португалія – топзбірна, і кожен матч з ними – нереальний досвід. Ми разом у Фіналі чотирьох, але між нами велика відстань. Не можу сказати, що прірва, але велика різниця в системі, яка багато років тому була на зовсім іншому рівні".
"Ми дряпаємося, ми боремося, ми намагаємося. Так, ми програємо, але наша гра й рівень залежать не тільки від дівчат, які вийшли на поле. Є проблеми, які багато років просто не дають нам виходити на ті масштаби, які є в Португалії чи Іспанії".
"На такі матчі важко налаштуватися. Як не крути, розумієш, хто фаворитки й лідерки. Ніхто не знає, як пройде матч, але ці 40 хвилин ми повинні дати бій і показати, що ми нічим не гірші".
- Про проблеми з розвитком жіночого футзалу в Україні
"Мені як гравчині зараз не вистачає багато чого, і це не тільки тактичні й технічні моменти. Це ціла система: не лише гравці, які біжать і роблять передачі. Для мене ця тема болюча.
Є ми, а є Іспанія й Португалія, до яких ми тягнемося. Є Словаччина, Словенія, Польща, ті ж Фінляндія, Хорватія, Німеччина, Нідерланди, яких ми раніше обігрували в 10-12 м'ячів. У них не було чемпіонату, коли в нас футзал уже був на достатньому рівні: були школи, багато команд у чемпіонаті УкраїниУ сезоні 2021/22 у Вищій лізі грали 16 клубів..
Футзал стрімко розвивається, стає сучасним, міняється повністю система підходу до тренувань, фізична підготовка. [З тих пір], як ми починали, усе перевернулося. Люди кажуть: "А чого гравці?.." А чого не тренери, керівники клубів, президенти? Чому в нас "гравці повинні"? Хочуть, аби вигравали в топзбірних, а футзалісткам теж потрібно, щоб у них були топтренери, топпідготовка".
- Про невтішні прогнози для українського футзалу
"Чемпіонат Ураїни й так останнім часом був не топ: дві-три команди, які могли конкурувати – а потім карантин, війна... Добре, що є ще дівчата, які мають змогу грати, збиратися, і є хоч якісь матчі. Але дуже мало шкіл, дитячих команд. Якось у нас в країні це нецікаво. Так запустилося, і настільки впав рівень та інтерес молоді до спорту, особливо до футзалу.
Хоча зараз, навпаки, стало більше офіційних змагань, і мені здавалося, що це приклад для молодих гравців і гравчинь: займайтеся, їдьте в Європу, робіть своє ім'я. Коли я починала, такого навіть у мріях не було, а зараз багато змагань і можливостей.
"Не можу собі уявити, що найближчим часом в Україні може бути 8-10 команд приблизно одного рівня, хоч як би це було прикро. Не знаю, як це можна змінити. Зараз не бачу виходу, щоб не те що покращити, а хоча б трохи повернути той стан, який був три-чотири роки тому. Тоді було не так густо, а зараз це просто провал. Жіночий футзал сходить на нуль. Або буде революція, зміни й усе з нуля, або буде так, як є, і доживатимуть ті гравчині, які 20 років уже в футзалі. Навіть чоловіки зараз ледь виживають – що казати про жіночі команди".
- Про клубні переходи й повернення в Іспанію
"Я грала [за "Ель-Кувейт"] у чемпіонаті Кувейту, який, на жаль, дуже короткий: до початку лютого. Розуміла, що влітку [2022-го] в нас будуть ігри за збірну, чемпіонат Європи. Тому ми з агентом вирішили знайти команду на два-три місяці, щоб бути до літа в тонусі. Так ми [з іще однією українкою Ксенією Гриценко] знайшли запрошення до "Тенеріфе". Це команда другого дивізіону, якій потрібні були гравчині. Але ситуація була складна в них, і, на жаль, ми не змогли їм допомогти залишитися в другому дивізіоні – вони вилетіли.
Уже після чемпіонату Європи отримали запрошення від "Мостолес"Наразі клуб посідає дев'яте місце в топдивізіоні чемпіонату Іспанії. у Мадриді. Нам дають грати. Ми непогано себе проявляємо. Нас хочуть бачити в наступному сезоні. Після чемпіонату Європи, сподіваюся, ціна наших дівчат виросте вдвічі, і ними будуть цікавитися".
- Про досвід гри в Іспанії та різницю в умовах
"Зараз, хоч на якій швидкості ми б [ішли], хоч що б робили, ми не можемо [наздогнати їх]. В Іспанії 16 команд у першому дивізіоні, 64 – у другому. Кожен клуб має дівчат різного віку: 10-17 років.
У нас кожну суботу є гра, і кожна гра – як фінал. Такої інтенсивності й рівності команд [у нас немає]. Дивіться, який потік дівчат іде через це, який у них досвід, скільки вони грають разом. [Іспанська] збірна змагається частіше й з топкомандами: Бразилією, Японією, Італією, Аргентиною.
У Мадриді, кожній команді допомагає міська влада. Федерація футзалу Іспанії допомагає з відео, переїздами. Є фіксована сума, яку вони виділяють для розвитку й популяризації. Як тренер може зробити це все сам? Це просто нереально".
- Про підхід до тренувань в Іспанії
"Оскільки дівчата [іспанські футзалістки] багато працюють, у нас може бути три або чотири тренування на тиждень. Раніше я вважала: як це так, не два рази на день! Ми [в Україні] звикли до більшого. Зараз я розумію, що [впливають] не стільки обсяги, як якість і правильне бачення тренувального процесу. Вони більше тренуються в ігровому режимі, ніж роблять вправи".
"Команди ростуть за рахунок матчів. Нам [збірній України] два спаринги з Португалією замінили, може, місяць тренувань. Дві-три хвилини в такому матчі заміняють вправи й тренажерну залу. Якби кожну суботу в Україні були такі ігри, такі дербі й заруби, ми б росли".
- Про взаємодопомогу українок у клубі
"У двох попередніх клубахРаніше Юлія мала досвід гри за іспанські "Леганес" і "Бурелу". в Іспанії я була сама [єдина українка], тому мені є з чим порівняти. Коли ви удвох-утрьох, це вдача. Ви можете поговорити, підтримати [одна одну].
Коли я була сама, це допомогло мені вивчити мову. Це досвід, який показав мені життя в Європі. Тоді я одне слово, можливо, знала [іспанською]. У роздягальні нікого не розумієш: коли всі сміюються, думаєш, чи це не з тебе. Зробила помилку – тренер тебе міняє й каже: "Та ти все одно нічого не розумієш. Посидь". Це б'є по впевненості в собі й самооцінці.
Але зараз мені набагато легше. Для морального стану краще не їхати одній. Деякі футзалістки навіть ставлять умову в контракті, що з ними приїде їхній чоловік, мама, подруга чи ще хтось".
- Про необхідність змін у форматі Євро
"Євро – це єдині офіційні змагання для нашої збірної, на жаль, поки що. Тими моментами, коли виходиш у формі збірної України, треба просто насолоджуватися й віддавати всі сили. Футзал настільки змінився й виріс у країнах, що зараз вони наступають на п'яти. Наступні кваліфікації [Євро] будуть дуже тяжкі".
"Сподіваюся, представники УЄФА змінять правила й зроблять хоч трошки легшим вихід із груп. Я вважаю, що багато команд заслуговують на те, щоб їх побачили, почули. Якщо ви хочете розвитку жіночого футзалу, не можуть тільки чотири збірні бути у Фіналі. Потрібно вісім команд: дві групи. Як ви хочете популяризувати футзал, якщо ми на чемпіонат Європи приїжджаємо на два [змагальні] дні: півфінал і фінал?"
"Та ж Італія, [яка була в одній групі з Португалією й посіла друге місце] мені дуже подобається. Їм не щастить, але вони заслуговують на Фінал чемпіонату Європи. Багато є команд, які світ просто не побачить, якщо будуть такі далі правила. Чому в чоловіків 16 команд, а в нас чотири? Це буде цікавіше, всі збірні розвиватимуться, цим можна змотивувати країни більше займатися футзалом серйозно".
- Про запуск жіночого чемпіонату світу
"Є інформація – але вона ще не точна, – що це [може статися] в 2024 році, ближче до літа (Після розмови на офіційному сайті УЄФА з'явилося підтвердження, що дебютний чемпіонат світу дійсно відбудеться 2024 року. – ред.). Я сподіваюся й дуже вірю, що ми – не знаю, як я, – дочекаємося чемпіонату світу. Я дуже цього хочу, і Україна заслуговує там бути.
Чи не хотіла б я в такому разі лишитися й спробувати відібратися? Не знаю. Не хочеться загадувати наперед. Звичайно, це круто. Такого ще не було в моїй кар'єрі, як і в усіх дівчат. Подивимося, як доля вирішить. Бажання й здоров'я поки що є. Якщо відчуватиму, що я готова й хочу допомогти – звичайно. Моя кар'єра вже трохи на іншому шляху: вона йде до фіналу. Але я ще не зарікаюся: можливо, пограю на чемпіонаті світу".
- Про зниження інтересу до України в Іспанії
"[Градус підтримки України в Іспанії] спав, але я їх розумію. Я щаслива, що й так багато країн допомагають. Це нормально, що вони зараз рідше запитують, як справи. В Іспанії новин мало, спав "бум на Україну". Є люди, які цікавляться, але не так, як на початку. Люди живуть своїм життям: у них не літають над країною ракети й бомби. Сплять собі, у них немає сирен".
"Буває, ділишся історією [в Instragram] про те, як потрапила ракета в дім чи як немає світла в Києві, а вони ставлять "сердечка", "оплески". Мені здається, вони взагалі не розуміють або не вникають в ситуацію. У команді тренер інколи питає, як справи, а так уже всі забули".
"Але є багато допомоги. В Іспанії зробили виплати для українців, які не працюють. Раніше надходила масштабна допомога спортсменам, жінкам, дітям. Тому я не ображаюся: хай живуть, і дай боже, щоб не відчули того, що відчувають наші люди".
- Про зміни в сприйнятті України
"Раніше всі казали: "Ах, Європа – це так класно. Ось там рівень". Думали, "за бугром" життя краще й яскравіше, усі тебе чекають: "Давай, приїжджай. Зробимо тобі казку, а не життя". А зараз так усе змінилося: всі хочуть додому, до своєї хати, прогулятися Хрещатиком...
На жаль, такими втратами, але люди наші стануть іншими, і країна стане іншою. Такий урок у нашому житті, що, сподіваюся, вплине й на молодь і спорт. Не їхати кудись, а залишитися в країні й робити все вдома – мрія кожного".
- Про повернення в Україну
"Була влітку близько місяця в Києві. Не хотілося їхати [з України], але те, чим ми займаємося, нас змусило. На перший план ми поставили стабільність, пропозиції клубів: розуміли, що нам потрібно бути в тонусі, в тренувальному процесі. Тому поки що так. На Новий рік, на жаль, не вдалося поїхати, але я дуже чекаю на кінець сезону, аби повернутися влітку додому. Надіюсь, зі срібними або золотими медалями.
Той місяць, який я провела в Україні, так стрімко минув. Кілька днів були настільки звичайними, що я забувала про війну, якщо не було сирен. Я знаю, що це важко, але мене радує, що люди починають потроху повертатися до нормального життя, наскільки це можливо.
Я рано виїхала [після початку повномасштабного вторгнення]: буквально наступного дня. І не тому, що війна, а я й повинна була їхати до команди. Тому я відчула тільки морально [зміни в країні]. Я завжди на зв'язку з сім'єю, ми всі в новинах щодня сидимо".
"Ми читаємо – ми розуміємо, співчуваємо. Дивишся новини й бачиш розгромлені будинки: як люди лишаються без житла й починають життя з нуля. На долю секунди ми можемо уявити цю картинку, але потім викидаєш її з голови, тому що, можливо, не хочеш це відчувати".
"Я нереально пишаюся нашими людьми, нашою нацією..." – сказала Юлія, не стримавши сліз. "Розчулилася... – додала після паузи спортсменка. – Давно щось не плакала".
Читайте також: "Люди тікали". Капітанка збірної України з футзалу Форсюк – про виїзд за кордон без паспорта і відсторонення РФ від Євро
Розклад матчів Фіналу чотирьох Євро-2023
- П'ятниця, 17 березня. 17:00 – Іспанія – Португалія (півфінал)
- П'ятниця, 17 березня. 20:30 – Україна – Угорщина (півфінал)
- Неділя, 19 березня. 18:00 – Матч за третє місце
- Неділя, 19 березня. 21:00 – Фінал
Читайте також: Збірна України оголосила склад на фінальну частину жіночого Євро-2023 з футзалу: хто в заявці