16 березня в онлайн-кінотеатрі Takflix вийде короткометражний фільм "Це побачення" режисерки Надії Парфан про Київ під час війни. Це перша ігрова стрічка режисерки та перша, вироблена на платформі Takflix.
У фільмі немає професійних акторів. Головні ролі зіграли Олена Тигра, яка стала парамедикинею та служить у ЗСУ, та Діана Берг, активістка з Донецька, яка останні роки жила в Маріуполі, засновниця артплатформи "ТЮ".
Цього року фільм потрапив до міжнародного короткометражного конкурсу 73-го Берлінського кінофестивалю та отримав спеціальну відзнаку Міжнародного журі. Фільм реалізували в межах співпраці української платформи Takflix та проєкту Ukrainian Talents at Nowness Британської ради в Україні.
Напередодні виходу "Це побачення" Суспільне Культура поспілкувалося зі співпродюсером фільму Іллею Гладштейном про зірваний останній знімальний день, ставлення європейців і кінофестивалів до українських митців і стрічок та перспективи українського кіно.
Створення фільму
Як виникла ідея зняти цей фільм?
Десь у 2017 році ми були з режисеркою Надею Парфан на одному кінематографічному майстер-класі, де вперше побачили фільм [Клода] Лелюша "Це — побачення" 1976 року. Наш фільм – це відповідь, омаж, посвята Клоду Лелюшу.
Дія його фільму відбувається в Парижі: головний герой їде машиною на відому французьку гору біля церкви Сакре-Кер, показуючи відомі пам'ятки культури. Натомість головний актор нашого фільму – Київ, столиця країни під час війни. У нашій стрічці глядач бачить поїздку Києвом на високій швидкості, але наш фінал дещо відмінний від Лелюшевого. Не будемо спойлерити, фільм варто переглянути. Без титрів він триває 4,5 хвилини.
Організація зйомок
Зйомки проходили після комендантської години. Як змогли їх організувати, як домовлялися з КМДА?
У нас був складний маршрут з Подолу в центр. Ми домовлялися з Київським управлінням патрульної поліції: для цього 2 екіпажі перекривали рух, аби ми мали змогу проїхати, не чекаючи на зелене світло, а Подільська адміністрація допомогла з проїздом по Андріївському узвозу.
Самі зйомки відбувалися одразу після закінчення комендантської години. Уже о 5:10 уже були перші заїзди, адже нам було потрібно було вранішнє світло перед сходом. Замість нашої акторки за кермом був професійний каскадер Макс Волинець, який раніше займався спортивним водінням. Він фактично був нашою камерою на колесах.
Ми дуже вдячні міській адміністрації, яка зрозуміла, що це важливо. Наша стрічка – не забаганка. За допомогою кіно ми комунікуємо зі світом про війну, розповідаємо про наше місто і порушуємо важливі соціальні питання.
Чи траплялися незвичайні чи кумедні ситуації під час зйомок? Що запам'яталося найбільше?
Під час тестових заїздів помітили, що машина красиво розганяє голубів. Тож, вирішили, що нам потрібен цей кадр. Ми підгодовували птахів на потрібній нам точці, однак це не спрацювало. У фільмі все ж розлітаються дві зграї голубів, але це вже був природній кадр.
Надія Парфан: "Наша культура давно готова, щоб замістити радянське і російське"
Щодо труднощів: оскільки зйомки могли тривати лише годину, ми запланували 4 дуже коротких знімальних дні. За цей час ми встигали зробити тільки декілька заїздів по маршруту.
На майданчику було задіяно приблизно 25 людей, враховуючи всіх координаторів локації, людей, які стояли на перехрестях, поліцію, техніків камери, хелперів. В останній день зйомок, коли сходило сонце, ми мали проїхати повз танки і розбиту російську техніку на Михайлівській площі: ми планували зняти, як промені сонця грали на банях київських церков. Але саме в цей день ми отримали повідомлення від поліції про замінування техніки, тому так і не змогли там проїхати. Відтак у нас пропав цілий знімальний день.
Повномасштабна війна та кіно
Повномасштабна війна позначилася на всіх сферах життя, з'явилося більше труднощів з фінансуванням кінопродуктів. Розкажіть, будь ласка, як шукали фінансування на свій фільм (враховуючи, що це незалежне кіно)? Можливо, вас підтримала держава чи були якісь спонсори?
Основне фінансування перейшло з проєкту, який робив "Такфлікс" у партнерстві з платформою Ukrainian Talents at Nowness. Але цього було мало, адже проєкт великий і фільмів декілька.
Потрібно було використовувати спеціальну камеру, щоб стабілізувати зйомки під час швидкості авто. Нам допоміг "Ґете-Інститут", а також шведська виробнича компанія Story AB. Завдяки посольству США в Україні ми змогли поїхати в Берлін, а співпродюсерка Ірина Ковальчук знайшла собі європейський тревел-грант.
Участь у 73-му Берлінському міжнародному кінофестивалі (Берлінале)
Стрічка "Це побачення" увійшла до конкурсної програми Berlinale Shorts 2023, де всього було відібрано 20 короткометражних фільмів, та отримала спеціальну відзнаку. Що для вас значило "Берлінале" та ця нагорода?
Берлінський кінофестиваль – кінофестиваль класу "А", один із найбільших і найстаріших у світі, який має політичний ухил. Будь-що українське зараз політичне: і наше документальне середовище, в якому фільм знятий, і контекст. Взяти участь у цьому конкурсі дуже почесно, адже з 4-5 тисяч подач відбирають лише 20 фільмів. Тому це великий успіх.
"Це побачення" – один із трьох короткометражних фільмів, які нагородили цього року в Берліні. Ця нагорода полегшує нам роботу з дистрибуцією фільму. Це, так би мовити, верифікаційна інстанція каже, що цей фільм хороший у контексті сьогодення.
Під час "Берлінале" я зрозумів, що таке культурна дипломатія. Але насправді це навіть більше власне дипломатія. За цей час у нас було дуже багато інтерв'ю та подій, на яких виступала Надя Парфан. Це все були додаткові майданчики, де можна було нагадати про потреби української армії.
Українські фільми отримали нагороди на "Берлінале"
Чи змінилося ставлення європейських митців та кінофестивалів до українських митців та стрічок після повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
Усім раптом стали потрібні українські митці, кінематографісти, художники тощо. У такий спосіб майданчики проявляють свою солідарність, та й самій аудиторії цікаво, що відбувається в Україні та яке кіно там зараз створюють. Німеччина – наш військовий союзник. Люди тут сприймають присутність України у новинах як військову пропаганду, але саме через це їм дуже цікаво поговорити з живими людьми, які можуть розказати свою власну перспективу. І, звісно, подивитися кіно, яке здебільшого лишається нейтральним, поза пропагандистською аджендою.
Українські фільми були регулярно представлені на усіх ключових фестивалях, але цього та минулого року їх стало значно більше. Цього року їх була рекордна кількість – шість фільмів: у кожному конкурсі по українському фільму. Це достатньо унікальна ситуація, враховуючи, що, на жаль, і фінансування немає й надалі.
У Києві проведуть 11-й Тиждень австрійського кіно
Через проблеми з фінансуванням кіно ситуація з ігровими фільмами ускладнюватиметься. 2023-й – останній рік, коли виходитимуть українські повнометражні ігрові фільми. Процес виробництва триває мінімум 3 роки й на кожен з цих років потрібні кошти. Натомість велика кількість проєктів залишатиметься у розробці. З документальним кіно ситуація простіша: зараз його дуже багато знімають, з'явилося безліч можливостей реалізації проєктів, виробництво коштує дешевше і загалом для таких проєктів потрібна менша команда.
Україна перебуває у стані війни, але можна працювати над тим, щоб знаходити гроші на виробництво. Зараз багато охочих підтримати Україну у інший спосіб — не у військовий, а підтримуючи культурні та мистецькі ініціативи. Але за рік нічого не сталося. Держкіно не фінансує виробництво нових стрічок, принаймні пітчинги не оголошувалися вже більше року.
Натомість у нас є інші інституції, які компенсують їхню неактивність. Є Український інститут, який знайшов гроші на промо українських фільмів. Але, на жаль, вони також не можуть фінансувати виробництво. Є Docudays, який разом з "Ґете-інститутом" зробив програму FILMBOOST, де вони підтримали дуже велику кількість митців малим грантом у 5000 євро.
Держкіно призупинило "реорганізацію" Довженко-Центру до завершення аудиту діяльності інституції та оцінки колекції
Цьогоріч Українська кіноакадемія співпрацювала з Netflix: американська компанія підтримала розробку сценаріїв та девелопмент українських кінопроєктів. Але знайти кошти саме на виробництво – найдорожчу частину створення фільму – це велика проблема.
Хочеться повернутися до кінофестивалів. Зараз дуже багато зацікавлених у тому, щоб представляти українське кіно, воно всім одразу стало потрібне. Ви розповідаєте, що люди думають, що це пропаганда. Як ви гадаєте, організатори дійсно відкрили для себе щось нове та вирішили транслювати світу?
Кіно рефлексує реальність, і це більш глибоке медіа, порівняно з новинами. Ти можеш дізнатися більше на ту тему, яку бачиш кожен день у заголовках.
Я бачив глядачів, які приходять у Швейцарії. Це такі сивочолі, рожевощокі бабусі, яким цікаво, що відбувається у світі. Вони приходять на український фільм, тому що їм цікаво, що відбувається в Україні. Їм також цікаво, що відбувається в Афганістані. Для них документальне кіно чи просто кіно – це таке вікно у світ, дешеве подорожування.
Звісно, в кіноіндустрії працює кон'юнктура. Там, де є медійна зацікавленість, там з'являються і фестивальна, і телевізійна відповідь.
Але "Берлінале" не можна звинуватити у сліпій погоні трендами. Цьогоріч вони, на відміну від багатьох інших фестивалів, достатньо чітко висловили свою політичну позицію.
Фільм "20 днів у Маріуполі" Мстислава Чернова здобув нагороду на фестивалі Sundance
Наприклад, у Берліні цьогоріч брав участь тільки один російський фільм, але він був від чеченської режисерки і розповідав про правозахисну ситуацію в Чечні. Він не фінансувався російським міністерством культури та виконує свою деколонізаційну внутрішню роботу. Такі фільми, на мій погляд, варто підтримувати.
Для порівняння: у конкурсі Роттердамського кінофестивалю брав участь фільм, профінансований міністерством культури Росії. Від самого початку українська кіноспільнота вимагає не співпрацювати з будь-чим, що має організаційний стосунок до російської держави, але, на жаль, не всі міжнародні фестивалі та організації ідуть назустріч нашим вимогам.
Кіноринок у Берліні
Попри те, що сам Берлін дуже проукраїнський, паралельно з Берлінським кінофестивалем проходив кіноринок. Це місце, де зустрічаються виробники та домовляються про фінансування й купівлю готових фільмів на різні території.
На жаль, там було багато росіян та російських компаній, які офіційно не були включені, але все ж приїхали у пошуках міжнародних партнерів.
Оскільки з російського ринку пішли великі американські студії, які мали найбільшу частку ринку в продажах кіно, раптом для європейських навіть незалежних фільмів утворилася масштабна ніша. Продажі французьких фільмів у Росії виросли вдвічі.
Через те, що російський ринок тепер приносить ще більше грошей, правовласники міжнародних фільмів продовжують продавати права на Україну російським дистриб'юторам. Уявляєте, щоб взяти фільм у прокат, українським дистриб'юторам доведеться купувати фільми у росіян. Це взагалі як? Або в нас не буде цих фільмів, або ми будемо змушені фінансувати цю військову кампанію? Маємо доносити до своїх міжнародних партнерів, що не купуватимемо в РФ європейські стрічки.
Війна — емоційний досвід для батьків і дітей. Міла Жлуктенко про стрічку "Прокидаючись у тиші"
Це потребує політичного рішення. У нас немає ніякої державної політики з цього приводу наразі, натомість такі питання порушують українські фільммейкери.
Це має ініціювати Держкіно?
Так, але воно цього не робить, адже має більш пріоритетні задачі, як реформування Довженко-Центру.
"Повноваження чинного складу Ради не можуть бути подовжені": в Українській кіноакадемії не згодні з постановою Кабміну
До речі, стало відомо, що Держкіно пролобіювало рішення Кабміну, а той у свою чергу опублікував постанову, якою подовжив термін функціонування Ради з державної підтримки кінематографії. Це абсолютно незаконно. Ця Рада – наш виконавчий орган, який розподіляє гроші, приймає рішення про фінансування фільмів. Її склад повинен змінюватися кожні 2 роки.
Перспективи кіно в Україні
Які перспективи українського кіно?
Перспективи похмурі. Зрозуміло, що у держави немає грошей, тому існуємо коштом зовнішньої підтримки. Фінансування кіно в Україні функціонує за європейською моделлю: держава субсидує і не очікує на повернення цих грошей у кінотеатрах. Наша кінотеатральна мережа недорозвинена, а зараз одразу зламалося кілька ланок.
Багато кінотеатрів було знищено. У зв'язку з комендантською годиною та перебоями в електропостачанні вони теж не можуть повноцінно функціонувати. Тому кейс із "Мавкою" дуже надихає – попри всі складнощі український фільм заробив у прокаті під час війни.
Майже 190 тис глядачів та 25 млн гривень: результати перших прокатних вихідних мультфільму "Мавка. Лісова пісня"
На сьогодні у нас немає альтернативних джерел фінансування, окрім Держкіно, яке нічим не допомагає. На жаль, не підтримує і УКФ, який колись мав програму підтримки виробництва короткометражок. Також є проблемою те, що багато кінематографістів пішли воювати. Нещодавно отримав орден Ярослав Пілунський – видатний кінематографіст, оператор, який зараз займається аеророзвідкою і, судячи з ордену, успішно. Але я би волів, аби він стояв з камерою, а не керував дроном.
Деякі люди помирають. Загинув Віктор Онисько – відомий монтажер, який багато працював з проєктами Film.ua та всіма найкасовішими фільмами. Також він монтував нову стрічку Романа Бондарчука, постпродакшн якої зараз завершується.
"Хотіли зробити фільм таким, щоб українці, не тільки сумчани, пишалися". У Сумах презентували стрічку про оборону міста
Сьогодні Україна – дуже цікава тема у світі. Усі хочуть зняти фільм про неї. Продакшни або канали відправляють сюди своїх режисерів та команди, які усе знімають самі, їхній максимум – найняти українського фіксераФіксер – це лінійний продюсер, перекладач, який робить усе, що йому скажуть, за поденний достатньо великий прайс, але не буде представлений у творчій команді і не впливатиме на результат.. І в результаті виходять достатньо спотворені картини.
Гадаю, цього року навіть у Амстердамі на кінофестивалі IDFA буде багато подібних фільмів, знятих іноземцями, про Україну. Зокрема, на "Берлінале" було 2 фільми від іноземних режисерів про російсько-українську війну.
На "Берлінале-2023" покажуть фільм Шона Пена про російське вторгнення в Україну
Я завжди комунікую та пояснюю необхідність залучали до зйомок фільмів на українську тематику українських спеціалістів, і передусім на творчих посадах і технічних: співрежисерів, операторів, композиторів, монтажерів – кінопрофесіоналів, які зараз практично втратили роботу та переважно пішли займатися чимось іншим. Для української документальної індустрії фіксерство та участь в іноземних проєктах зараз є основним джерелом заробітку.
І щодо перспектив: нам треба повертатися до дешевого виробництва. Наразі ми домовляємося одне з одним, що працюємо не за комерційним прайсом, а за ті гроші, які в нас є. На жаль, ми відкотилися в цьому на п'ятнадцять років назад. Але сподіваюся, що це тимчасово, і проблема буде вирішена.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!