Щоб підготувати дитину до 1 класу, у батьків є ще пів року. Для цього потрібно говорити про школу, проговорювати план дій у різних ситуаціях. Рівненська психологиня Катерина Габрієль в етері телемарафону Суспільне. Спротив розповіла, що впливає на адаптацію хлопчиків і дівчаток та як помітити дитячу травму.
Вимірювати готовність дитини до школи за одним параметром – інтелектуальним, це хибна теорія, акцентує Катерина Габрієль. Адже враховувати потрібно мотиваційний, емоційно-вольовий, соціальний, інтелектуальний та фізичний компоненти.
"Підготовка за всіма параметрами говорить про успішність м’якої адаптації дитини у школі. Що можуть зробити батьки? У першу чергу говорити про школу, розказувати про неї. Війна також внесла свої корективи, бо школа зараз дуже відрізняється від тієї, куди ходили батьки або навіть діти декілька років тому. Зараз ще треба розповідати про певні заходи безпеки, щоб дитина не губилася”, – розповідає Катерина Габрієль.
Для цього з дитиною потрібно обговорити план дій, якщо вона чутиме сирену. Якщо дитина не хоче йти до школи, то це говорить лише про те, що адаптація для неї буде складнішою. Найкраще і найпростіше, що можна зробити – це не вимагати від неї високих результатів.
“Це з усіма дітками, не тільки з тими, які не готові до школи – не вимагайте від них у початковій школі чогось надто показового і надто результативного”, – порадила психологиня.
Вплив війни на навчання
За рік війни діти, які вже навчались у школі, адаптувалися до нових умов. Набагато складніше тим, які навчаються одночасно у школах за кордоном та в Україні, додає психологиня: “Якщо казати про першачків, ми мусимо проговорити про особливості школи, що це один з елементів нашого навчання, що під час повітряних тривог ми мусимо дбати про себе, йти у підвали. Адміністрація, своєю чергою, мусить подбати про бомбосховища. Важливо, щоб вони були “дитячими”. Розмальовані стіни чи будь-які ігри – це буде вже послаблювати страх дитини або її тривогу”.
Під час війни діти виснажені, від того стають більш роздратованими, мають більше неврозів. Продовжується і вічний конфлікт "батьки – діти", додає Катерина Габрієль.
Що робити батькам
У психологічному здоров’ї дитини велику роль відіграють батьки. І якщо вони бачать мінімальні зміни у дитині, то не треба лякатися та одразу вести її до психолога:
“Дуже важлива реакція. Якщо батьки б’ють на сполох – це ще більше лякає дитину, вони тоді не довіряють батькам. Ми хочемо довіритися людині, яка може витримати наш страх. Тому ми йдемо до психологів, бо це люди, які це вміють”.
Потрібно звертати увагу на поведінку дитини. Побачити, що з нею щось не так, можна за дуже простими ознаками – погіршення апетиту та сну, або дитина може звертатися із питаннями “А який сенс?”. Не треба надто пильно приглядатися до дитини, акцентує психологиня:
“Якщо батьків щось тривожить, то краще їм звернутись до психолога, щоб поговорити і вирішити, як вийти на контакт до дитини та запросити її до психолога. Це буде дієвіше. Є таке поняття як психологічна пружність, психологічна резильєнтність. Мусимо зараз розвивати цю психологічну пружність. Якщо щось відбувається і ви мовчите, дитина мовчить, очевидно, що ви не в контакті".
Читайте також: Що робити з проблемами у стосунках під час війни: поради рівненської психологині
Вона радить започаткувати з дитиною певні ритуали, звички: говорити під час чаювання або прогулянки.
"Це не обов’язково має бути п'ятихвилинка: «Усе. Ми сіли і зараз з тобою говоримо». Нехай це буде ритуал і під час дружньої, відвертої та щирої розмови дитина буде з вами ділитися, її напруження буде спадати і буде зменшуватись”.
Як “вирощувати” психологічну пружність
"У нас у всіх є цінності, те, що з вами завжди лишається, не дивлячись ні на що. Можливо, це ваша родина, стосунки з близькими, робота, хобі, дружба. Те, що вас укріплює і на оцих цінностях власне ми зростаємо, ми переживаємо щось травматичне. Бо травма – це не те, що з нами відбувається, травма – це який воно несе наслідок після того", – пояснює психологиня.
Вона зазначає, що зараз дуже багато людей у війну живе синдромом "відкладеного життя". Якщо людина продовжує жити, не дивлячись ні на що – це і є приклад психологічної пружності.
"І потрібно піклуватися про такі звичайні речі, про які ми часто забуваємо: сон, їжа, друзі, спілкування. Саме спілкування, наголошую, допомагає нам перепроживати, опрацьовувати ті травматичні події, які з нами трапляються", – акцентує Катерина Габрієль.
Особливості адаптації до школи ВПО
Щодо адаптації до 1 класу дітей, які через війну залишили свої домівки, психологиня зауважила, що до них повинні бути уважними педагоги.
"Педагоги мають теж підлаштовуватись під нові реалії. Більша частина з них, – з тими, що я знайома, – вони досить професійно вміють працювати з дітьми. Навчальні семінари, тренінги дозволяють педагогам знати більше про ту ситуацію, яка складається в Україні. Є певні ресурси, розроблені психологами, науковцями, які допомагають педагогам трошки більше підлаштуватись під цю ситуацію", – пояснює психологиня.
Вони і навчають, як можна допомогти дитині, педагоги знають, що робити в тій чи іншій ситуації. Адже, якщо з дитиною щось відбувається, важлива реакція і стійкість дорослого.
Авторка: Єва Коритна
Читайте і дивіться Суспільне Рівне на платформах:
