91-річна переселенка з Кремінної Людмила Євдошенко вдруге переживає війну. У 1941-му вона десятирічною працювала у військовому госпіталі, де армійці прозвали дівчинку санітарочка Люся. Зараз мріє повернутися до рідного міста та хвилюється за бійців на передовій.
10-річною дівчинкою почала працювати у військовому госпіталі
Спираючись на палицю, Людмила Євдошенко поволі крокує сходами, тримаючи у руках пакет, у ньому, каже, найцінніше, що вивезла з рідної Кремінної.
"Я захопила не ганчір'я собі, не спідниць, ні кофтинок, а паперів. Декілька книг поклала. І фотографії", — розказує Людмила Євдошенко.
Найцінніші для неї — фотографії родини. А ще один альбом їй на 90-річчя подарували співробітники Кремінського краєзнавчого музею. Там вона була частою гостею — розповідала про Другу світову: 10-річною дівчинкою у 1941-му вона почала працювати у військовому госпіталі.
"На мене не найшли цього жакетика, наділи фартух білий і косинку з хрестом красним. І сказали — будеш санітарочка Люся. Тоді каналізація яка була? Було відро і на вулиці яма. Тягну те відро, і відпочиваю, і заморюсь, обіллюсь — і нікому ніколи нічого не казала", — згадує Людмила.
У 1943-му санітарочка Люся була поранена.
"Притягнула тільки пораненого, стоїмо біля машини, стоять ще воєнні, як шурухне на нас, видно снаряд близько. Мене і всіх нас повітрям кинуло, я вдарилася. Все обличчя було у маленьких осколках, і тут осколок пронизав мене під коліном", — каже жінка.
Евакуація з Кремінної у 2022-му
Після війни пані Людмила згодом вийшла заміж, виростила двох доньок. Та 24 березня 2022 року була змушена тікати з вже охопленої війною Кремінної.
"Я плачу, а не скучаю, я не сплю ночами. Я ж нічого не знаю — чи хата наша ще ціла, вона вже була надбита, дах надбитий. В сарай попав осколок, мало не попав на дочку. Ми тікали", — розказує Людмила.
З родиною виїхали спершу у Тернопіль, потім переїхали до Дніпра. Цьогоріч у травні Людмилі Гаврилівні буде 92 роки. Вона каже, хвилюється за всіх оборонців України й бажає їм скоріше з перемогою повернутися додому. І сама найбільше мріє повернутися до рідного міста. Для окупантів же має такі слова:
"Що ж ви кров свою проливаєте, що ж ви лізете до нас, ми ж вас не чіпаємо. Здавайтеся, ми вас все одно переборемо. Вам не перемогти Україну ніколи".
Читайте також
У Дніпрі працює безоплатна медіа академія для переселенців: чому навчають та як записатися
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram