Переселенка з Маріуполя Світлана Новікова, евакуювавшись до Дніпра, кілька місяців оговтувалася від пережитого на початку повномасштабної війни. Потім – знову взялася за «зефірну флористику», якою захопилася півтора року тому. Зараз створює зефірні композиції й букети, експериментує з незвичними формами й смаками зефіру, мріє про власну кондитерську майстерню.
Свою життєву й «зефірну» історію Світлана Новікова розповіла Суспільному Дніпро.
Мирне життя й захоплення «зефірною флористикою»
Світлана Новікова – двічі переселенка. 2014-го року вона вперше змушена була тікати від війни з рідного Донецька. Разом з двома синами, один з яких тоді був ще підлітком, оселилася в Маріуполі.
Економістка за фахом, вона працювала й в освітянській сфері, і в банківській. У вільний час захоплювалася кондитерським мистецтвом – створювала зефірні композиції.
«Легке захоплення випічкою у мене було, як у кожної господині. Але потім я побачила інформацію, що з зефіру можна створювати таку красу. І захопилася. Це було нове й складне, а я не боюся складнощів. Шукала інформацію, проходила майстер-класи – і платні, й безкоштовні, пройшла курси. «Кругляші» робить багато хто, а тут – ти твориш: кожну квітку, кожну пелюстку відсаджуєш. Мені – цікаво. Купувала насадки, обладнання. Знала, що у нашому місті це ніхто не робив. Коли набила руку, стало вже не соромно показати – носила на роботу, пригощала колег, дарувала. Це був цілий період – «зефірна історія» в Маріуполі», – каже вона.
Початок повномасштабної війни
Упродовж кількох років перед повномасштабною війною, розказує Світлана, Маріуполь розбудовувався й розквітав. Місто, яке стало для неї новим домом, каже, було не впізнати. Але спокійне життя, розповідає жінка, закінчилося 24 лютого 2022 року. Їй знову довелося втікати від війни.
«Спершу ми чули далекі вибухи, потім – ближче. Після 25 лютого ми підозрювали, що вже в оточенні. Правдивої інформації не було. До початку березня я жила у себе вдома, в центрі. 2 березня зв'язок зник. Опалення вже не було, світла не було. Коли 5-го березня я побачила з вікна кухні, як летять ракети, я зібрала речі й пішла до сина, який жив на околиці міста. Того самого дня снаряд потрапив в їхній будинок. Він розніс квартиру на восьмому поверсі. Сам будинок вистояв. Спочатку такі були обстріли – могли одну чи кілька квартир зачепити. Ближче до середини березня розпочалися авіаудари, з літаків. Ховатися в підвалах вже не було сенсу – будинки складалися, як карткові будиночки. Виїздити було страшно – йшли сильні бої», – говорить Світлана.
Виїзд
Світлана з родичами та знайомими змогли виїхати з Маріуполя лише у квітні. Вони сіли на евакоавтобус, організований «днрівцями», й прибули до вже окупованого Нікольського (колишня назва – Володарське). Там їм запропонували пройти «фільтрацію».
«Я зрозуміла, що процедуру фільтрації я не пройду, я ж банківський працівник. І ми стали шукати способи виїхати без фільтрації. Знайшли перевізників, які погодилися нас вивезти відомими їм дорогами. Ми винайняли дві машини, за кожну заплатили по три тисячі гривень. Так ми потрапили до Бердянська. А звідти – евакуаційним автобусом – до Запоріжжя. Місце коштувало півтори тисячі гривень... З собою я змогла взяти обмаль речей: джинси, в яких я була, і ще одні теплі джинси. І я навіть не можу примусити себе зараз піти купити собі обновку», – розказала переселенка.
Повернення до «зефірної флористики»
З собою в евакуацію Світлана не змогла вивезти ніякого кухонного обладнання. Оселившись у Дніпрі, в орендованій квартирі разом з сином і невісткою, жінка довго не наважувалася повернутися до «зефірної» творчості. Але діти наполягали, купили потужний міксер.
У серпні 2022-го Світлана зробила свій перший після переїзду зефір.
«Я зробила свій перший заміс. Тут у нас газ, а вдома була електрична плитка, я ще переживала – чи вийде. Спершу я робила «кругляшки», бо не було ні насадок, нічого. А потім почала потрошку купувати обладнання, стала оживати. Треба було руку відновити, щоб рука згадала рухи, – як у піаніста. І почалися перші замовлення», – говорить майстриня.
Зараз, говорить жінка, вона працює в банку, а у вільний час – створює зефірні квіти й композиції. Іноді, каже, спить по три-чотири години на добу.
Майстриня показує роботи на сторінці в інстаграмі. Найчастіше, розповідає, купують зефірні букети – на подарунки жінкам. Для чоловіків же робить набір: «сало» з пташиного молока, «часник» – з зефіру, «пельмені» – з білого шоколаду з солодкою начинкою.
З томатів, з буряку, з сиром, без білків та без цукру
Світлана любить експериментувати з формами та смаками. Зефір зі смаком томату, кавуна, цитрусових, чорний зефір, зефірні букети з троянд, жоржин, нарцисів, тюльпанів, ірисів – ось далеко не повний перелік того, що вона створює.
«Мені це все дуже цікаво – погратися смаками. Можна зробити зефір з томату, з буряку, з сиром, чорний. Гралася – зефір без цукру, зефір без білка для веганів. Потім ще таке: усі майстри кажуть, що зефір з обліпихи не зробиш, мовляв, жир не дружить з зефірною масою. Але, якщо знати секрети, – то можна. Але найцікавіше для мене – це відсаджувати квіти», – зазначає вона.
Замовляють зефірні витвори майстрині зараз люди з різних міст України, було одне замовлення – із Франції. Як розвиватиме свою «зефірну історію» в Дніпрі, жінка поки не знає: мріє про власну майстерню чи крамничку.
Читайте також
Волонтерка, військова, лікарка, вчителька — історії українок, які змінюють країну на краще
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
