Вона представляється Ангеліною, але в її паспорті — інше ім’я. І стать інша. 24 роки тому Ангеліна народилася у тілі хлопчика.
Про це інтерв'ю Суспільне домовлялося десять днів, героїня погодилася розповісти свою історію на умовах анонімності. З Ангеліною ми говорили про дискримінацію і неприйняття, юридичний захист і права людини. Вона розповіла, якого болю — фізичного і морального — зазнала за своє життя і чому не може отримати кваліфікованої допомоги.
За багаторічною звичкою в розмові Ангеліна уникає дієслів з ознаками роду: "сказала", "сиділа". Розповідаючи про минулі роки і події, намагається вживати теперішній час: "говорю", "сиджу".
— Почалося ще у школі. Не склалися стосунки з однокласниками, були конфлікти з вчителями. Хоча в мене були спроби змиритися з тим, що довелося біологічно народитися хлопцем... Але повністю приховати свою поведінку, почуття, смаки в мене не виходило.
— А чому не склалося з однокласниками?
— Я дивлюся на дівчат — і розумію: я — не як вони. Я їм просто заздрю. Не знаю, на яких підставах однокласники робили висновки, що я — не як усі. Були конфлікти, бійки, мене цькували... І з цього почалося відчуття небезпеки і неприйняття в оточенні.
— Скільки років пройшло, коли все стало очевидним?
— Вісім...
Почалось, коли в мене стало відростати волосся. Я написала п'ять заяв до поліції. Але це заяви, а взагалі на мене дуже багато звертають уваги — всього не пригадаю. Можуть сказати образливе... Був випадок, я сиджу в маршрутці, а в машині поряд відчиняється вікно, і агресивний чоловік махає руками, щось кричить мені. Це на перехресті, кілька секунд перетерпіти — і роз'їхалися. Це такий дрібний приклад. А таких ситуацій дуже багато.
— А згадані п'ять звернень до поліції? Що це за події були?
— Перший був у лютому 2016 року. Троє людей наздогнали мене біля під'їзду, хотіли зі мною "поговорити". Виховували, погрожували, вимагали просто зараз зрізати волосся. Мене врятувало, що прийшла сусідка і відкрила під'їзд. Я забігла всередину і викликала поліцію. Коли за 10 хвилин приїхала поліція, їх вже не було, і ніхто їх не шукав.
Наступним був конфлікт на попередній роботі. Двоє колег глузували з мене, хотіли зробити селфі, і це перетворилося на бійку. В мене була губа розбита і легка рана на руці. Мені не хотілося підставляти директора, він хороша людина, але я написала заяву, щоби поліція вжила заходів, щоби, якщо я зіткнуся з цими людьми десь у місті, не сталося чогось гіршого... Така була заява.
Третій випадок був у День прикордонника, 28 травня 2017 року. Біля входу до супермаркету на мене наскочив агресивний чолов'яга. Тримає кулак біля мого обличчя, і я відчуваю — зараз вдарить. Я забігаю до магазину, а охоронець спілкується з ним, як з приятелем, так, легке зауваження йому робить. Поліцію викликали пізно, просто написала заяву — і все. Вони це розцінили як "дрібне хуліганство".
Наступний раз був уже серйозним. Я повертаюсь з роботи, 10-та година вечора. На зупинці молодий хлопець, коміром закрита половина обличчя, лише очі видно. Почав чіплятися до моєї зовнішності: "Або ти пацан, або — тьолка".
На зупинці було багато людей, але ніхто за мене не вступився. Лише одна дівчина зробила зауваження нападникові: "А можна не при мені?".
Я налякана, перебігаю через дорогу — машини їдуть, небезпечно, а він за мною і намагається підпалити мені волосся запальничкою. Наздогнав — і я отримую в око. Але тут молодий чоловік відвів його убік, сказав, щоб облишив, що це — моя справа. І нападник пішов.
Тоді я повертаюся на інший бік, викликаю поліцію і прошу когось бути свідком. Ніхто не погодився, всім байдуже. А та дівчина, яка просила "не при мені", каже: "Ні, я навчаюся на юридичному, мене відрахують".
До поліції мене тоді викликали, склали протокол, "зняли побої", але слідча наполягала, що я не зможу упізнати нападника, щоби не займатися цим...
Останній випадок — троє людей біля кіоску. Один каже: "Дєвушка, у вас джинси подерті...". Я була в масці. І, коли вони почули мій голос, зрозуміли, що біологічно я не дівчина, почали кепкувати. Тоді вже більше — нецензурні образи, і я розумію, що буде фізична розправа, прошу продавця з кіоску викликати поліцію, але він відмовився.
Я спробувала сама непомітно набрати поліцію, але вони помітили, і мені відходити звідти вже не можна — це вже реально небезпечно. Вони мене провокують, але я не ведуся, лише коли один плюнув мені в обличчя, я не витримую, плюю у відповідь — і починається бійка.
Мені вдалося втекти, заховатися, але вони обійшли з іншого боку — і я побігла назустріч поліції. Коли вони побачили поліцейських, гнатися за мною не стали, і потім знайти їх не вдалося.
...Тоді в мене був перелом носа, мене швидка відвезла до лікарні.
— І яка доля цих заяв?
— Про попередні не знаю, а останній випадок — відкрили справу про "навмисні легкі тілесні ушкодження".
Але я працюю з адвокатом, і це — не легкі тілесні, це — перелом носа. Я буду вдруге проходити судово-медичну експертизу, щоби довести, що це — не легкі, а середні. І що злочин стався на ґрунті ненависті. А ця стаття передбачає більше покарання. Але в нашій країні не готові по цій статті працювати продуктивно.
— Чому, як ви вважаєте? Через упередження до вас? Чи поліція взагалі не любить розслідувати вуличні конфлікти?
— І те, й інше. Люди не сприймають такі випадки, як в мене. Вони не розуміють, що зі мною так вчинила природа — моєї провини в цьому немає. Вони це сприймають як психічний розлад, хворобу: "Треба підстригтися, вести чоловічий спосіб життя...". Не розуміють! І в поліції, ймовірно, не розуміють і не хочуть всерйоз цим займатися.
Але це попередні справи. Остання розслідується, і я не хочу робити передчасних висновків.
...У квітні, коли це сталося, мене забирала швидка, і лікарка мене спитала, чи я аналізувала, чому так сталося? Я відповіла, що, можливо, через те, що ці люди прийняли мене за когось іншого... І тоді вона сказала, що, доки я не зміню свій зовнішній вигляд, таке буде траплятися! Як мінімум, це некоректно з боку медика швидкої. А поліція... Деякі речі просто очевидні.
— Вам страшно?
Мені дуже страшно. Я у кожному зустрічному бачу небезпеку, розвивається параноя. Але що ж мені робити? Ізолюватися? Я мушу працювати.
Вранці, коли йду на роботу, не так. А ввечері дуже страшно на маршрутці додому повертатися.
— Чи маєте ви підтримку? Близькі, друзі?
— Від друзів є підтримка. Але ми не часто бачимося, переважно дзвінки і листування. Можуть вислухати, допомогти, якщо є чим допомогти.
Сім'я... Тут складні стосунки.
Тому що немає результату! Я не можу добитися результату і соціально адаптуватися як дівчина. Щоби суспільство сприймало мене як дівчину. Тоді, можливо, і родина мене б прийняла. І небезпеки було б менше.
Я не можу почати приймати гормони, бо лікарі відмовляються мене консультувати. А самостійно це небезпечно. Так, багато хто приймає самостійно, на власний страх і ризик. Але мені не можна, в мене є особливості здоров'я. І що зі мною робити — ніхто не знає.
Змінився закон, скасували комісію. І цим почала займатися первинна допомога: замість психіатра, сімейний лікар-терапевт "за місцем реєстрації". Який з цим ніколи не працював. Все заплутано. Мною просто у футбол грають — від одного лікаря до іншого.
Найелітніший психолог, 100 доларів за сеанс, навіть вона ніколи з цим не працювала і навіть не змогла порадити, куди звернутися.
— Як ви пояснюєте собі таку суцільну агресію до вас?
— Моя своєрідна зовнішність. Тимчасові труднощі з моєї соціальною адаптацією. Нетерпимість. Люди не бачать різниці між сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю.
Якщо так триватиме і надалі — я не знаю, що буде зі мною. Збожеволіти я не хочу. Я намагаюся свій гнів кудись дівати: виговоритися друзям, писати вірші, молитви.
Я дуже боюся, але ж треба свої права відстоювати. Мені потрібна хоч якась надія, найменша... Я не хочу удавати з себе жертву. Але самостійно, без допомоги, в мене не виходить.
Харківська правозахисна група добивається перекваліфікації кримінальної справи клієнтки-трансгендера: приниження честі та гідності замість легких тілесних ушкоджень. Юристи доводять, що це не побутова бійка — на дівчину напали саме через зовнішність та зміну статі. Із правозахисниками Ангеліна доводитиме, що напад на неї був проявом дискримінації та ненависті, а не побутовою вуличною бійкою.
41 випадок дискримінації людей через їх сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність нарахував ЛГБТ-Центр "Наш світ" у Харківській області торік. Регіон — на третьому місці (після Києва та Херсона) за кількістю проявів агресії та нетерпимості, — каже правозахисник Олександр Зінченко:
"Більша частина цих випадків була пов'язана з нападом після першого у Харкові Маршу рівності, який відбувся у вересні 2019 року. Кілька десятків нападів на різноманітні акції і закриті заходи, які проводять ЛГБТ-організації".
За спостереженнями правозахисників, представники ЛГБТ-спільноти також частіше стають жертвами "класичних" вуличних злочинів — розбоїв, пограбувань, крадіжок. Злочинці обирають їх мішенями невипадково, а саме через сексуальну орієнтацію: вважають, що гомосексуальна людина з меншою ймовірністю звернеться до поліції.
Авторка: Альона Рязанцева