Бахмутянка Надія Альперович разом із двома собаками та трьома котами евакуювалась з Бахмута до села Велике Вербче, що на Рівненщині. Жінка має інвалідність по слуху. Перед від’їздом із рідного міста у неї вийшов із ладу слуховий апарат. Віряни місцевої церкви зібрали майже 10 тисяч гривень і купили їй новий.
10 тисяч гривень на слуховий апарат
Надія переїхала на Рівненщину у серпні минулого року. З того часу, каже жінка, не пропустила жодної служби у церкві.
Через проблеми зі слухом погано чула проповіді, її слуховий апарат зламався ще у Бахмуті. Віряни зібрали на новий для Надії майже 10 тисяч гривень.
"У неї була проблема, коли ходила до церкви, в неї поламався апарат слуховий, і вона не чула служби й проповіді вона не чула. Тому ми вирішили їй допомогти й купити цей апарат. Закупили заряди на цілий рік, щоб людина могла не тільки службу чути, але й користуватися в побуті тим апаратом", — говорить отець священник Олександр.
"Він дуже маленький, дуже зручний, непомітний, чутність, звичайно, хороша. Без нього, як без рук", — каже Надія про слуховий апарат.
"Мене тут прийняли із моїми "гав" та "мяв"
Нині жінка живе у домі, який їй безкоштовно дав місцевий житель. Сусіди щодня їй допомагають.
"Прийняли у свою сім'ю, добра сусідка, гарно ми з нею живемо. Привезли дров. Що можемо і з продуктів, щось зваримо, теж ділимося", — розповідає місцева мешканка Тетяна.
Інша сусідка допомагає їжею і двічі на день розтоплює Надії грубку. Разом зі своїми подругами побілили хату та організували генеральне прибирання.
Надія каже, люди у селі допомагають їй і одягом, і взуттям, і продуктами. Місцевих жителів жінка називає своєю новою родиною.
"Намагаюся розмовляти українською, але не виходить. Я 50 років прожила у Бахмуті, спілкувалась російською, намагаюся, деякі слова намагаюся, а — деякі уже за звичкою", — говорить Надія.
Живе вона разом зі своїми двома собаками та трьома котами, яких вивезла із Бахмута. Кілька місяців тому у неї з'явилася ще одна домашня улюблениця Чорнушка.
"Приїхали Бімчик, Сніжана, Малявка, Богданчик і Мішель. Кілька місяців тут прожили, двері були напіввідкриті, світла не було і до нас прибилась Чорнушка. Я вдячна усім людям, які мене тут прийняли із моїми "гав" та "мяв", — розказує Надія.
Жінка каже, якби волонтери не допомогли їй забрати тварин, то вона б залишилась у Бахмуті поряд із домашніми улюбленцями.
"Повертатись нікуди — будемо потихеньку жити тут"
Від початку повномасштабного вторгнення у селі, за словами старости Олени Гольонко, надали прихисток понад двом сотням переселенців.
"Коли вони попали сюди, то трошки так відчужено трималися, — каже про переселенців отець Олександр. — На початку війни їх було багато, потім вони роз'їхалися. Ні одна сім'я не була обділена нашими парафіянами. Кожній сім'ї були виділені кошти від однієї до дев'яти тисяч гривень".
За новинами про рідний Бахмут Надія стежить постійно. Каже, боляче дивитись, як окупанти нищать її місто.
"Я зі своїми друзями спілкуюсь. Всі, звичайно, хочуть повернутися додому. А повертатись нікуди. Все розбито: і будинки, і квартири. І наш дім розбитий. Так що будемо потихеньку жити тут", — підсумовує Надія.
Читати ще
"Початок найкривавішої фази став надією". Листи до роковин війни з окупованих Донецька та Луганська
Рік не вдома. Родина маріупольців – про виїзд з рідного міста і життя у Кропивницьому
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram