Бервиця та Мокрець — перші села Броварського району на Київщині, які опинилися під окупацією. Росіяни вдиралися до будинків місцевих, виселяли їх, грабували, вбивали й залякували. Утім рушити колонам військ РФ у бік столиці селяни і військові не дали. Суспільне побувало на місці подій, щоб розповісти, як люди жили під час окупації.
Росіяни зайшли в село Бервиця, що за 70 кілометрів від столиці, 28 лютого 2022 року. Військові РФ збирались у Бервиці, а потім роїзжджались по навколишніх селах. Жили в будинках місцевих жителів.
"За місяць окупації мій собака посивів, на голівці трохи, а по тілу шерсть геть сива. Він не відходив від мене весь час”, — згадує про життя в селі з російськими солдатами місцева жителька Галина Пікулик.
За її словами, росіяни не випускали місцевих з будинків. Солдати боялись, що селяни передають дані про кількість та розміщення техніки українським військовим, але людей це не зупиняло. Передавала важливу інформацію і сама жінка, за це її повели на допит у "штаб", який окупанти облаштували в місцевому клубі.
"Вели мене під автоматами, тут так страшно було, танків багато. Я дуже плакала, просила: поверніть мені телефон або розстріляйте мене", — розповіла пані Галина. Згодом жінку таки відпустили.
Ворожу техніку росіяни розміщували по всьому селу, а окопи рили на городах та кладовищах. "Загалом до 3000 тисяч одиниць техніки було в лісах, в селах", — каже староста села Галина Чернишева. Місцеві мешканці, ризикуючи життям, передавали цю інформацію військовим.
За 7 кілометрів від Бервиці розташоване село Мокрець, туди росіяни зайшли на початку березня. У селі проживають близько тисячі людей, але на час окупації було більше, бо до місцевих приїжджали родичі зі столиці, Броварів. Військові РФ рік тому оселились на місяць у будинках місцевих, руйнували і грабували, розповідає Зінаїда Литовченко.
"Вони були в нас удома,...забрали телефони. Шукали любі "наводки", фотографії (техніки — ред.). Телефони не віддали, мій телефон зараз у Краснодарському краї, а сина в Бурятії", — каже Зінаїда Литовченко.
Напередодні звільнення сіл українські військові знищили техніку та склад боєприпасів росіян поблизу лісу. Залишки на цьому місці є й досі.
"Стояли машини з боєприпасами, танки, БТР. Коли наші війська їх вигнали, 5 годин тут все вибухало. Після цього військові (українські — ред.) забрали всю техніку, частинами. Казали, може, щось на ремонт. Техніка, яка могла знадобиться, все забрали", — розповідає староста села.
31 березня 2022 року українські військові вигнали росіян з обох сіл. Тоді місцеві почали фіксувати перші випадки катувань. Окупанти затримували активістів, які допомагали військовим.
"У Бервиці одного чоловіка закатували і кинули в погріб…Ще одного молодого чоловіка підірвали на гранаті. У Мокреці — двоє закатованих, їх кинули в один погріб. Одного чоловіка розстріляли в перші дні в його дворі, на очах жінки і дітей, бо він не віддав їм телефон. Також були люди поранені від осколків", — говорить староста сіл Бервиця та Мокрець.
Після звільнення сіл там залишились зруйновані будинки. У Бервиці 60 будинків постраждали, серед них дві оселі згоріли з жителями. У Мокреці 200 — зруйновані, 4 будинки згоріли повністю. Серед них дім Раїси Глушко, де вона народилась і провела все життя. Каже, їй пощастило, що лишилась жива — напередодні жінка пішла до сина в сусіднє село.
"Були деревяні перестінки, підлога…Я поставила дорогі вікна, зараз можу тільки про такі мріяти, все згоріло. Оця біль перша вже перейшла, але часом напливає. Я любила дуже співати, згорів костюм, я вишивала сама, згоріли вишивки, духовка в мене шикарна була, все згоріло", — розповіла пані Раїса. Нині жінка мешкає у невеликій комірчині.
Окупанти жили в сільській раді та школі в Мокреці. За час окупації школу обстріляли, росіяни покрали телевізори, зруйнували котельню, прострелили газову трубу. У медпунктах повибивали вікна, двері та вкрали ліки. У дитячому садочку через обстріли зруйновано дах, він протікає, малеча навчається у черговій групі. З нового 2023 року учні вперше після окупації сіли за парти в школі. Про події річної давнини мешканці кажуть, що згадують усе рідше. Та найбільше вірять, що війна більше не прийде у їхні села.
Читайте також
"Диявол не десь там, він на землі". Зеленський згадав свій найстрашніший день
