Понад мільйон людей нині живуть у Харкові. Частина з них на початку повномасштабного вторгнення виїхали з міста. Суспільне зібрало історії родин, які повернулися до Харкова.
Історія Анастасії Христич
9-річна Анастасія Христич повернулася до Харкова наприкінці січня. Школярка згадує, як торік 24 лютого мама будила всіх у квартирі на Північній Салтівці.
"Розбудила тата, сказала: "Там вибухи якісь". Він відповів: "Та це феєрверки, нічого такого". Наступні вибухи пролунали ближче, й батьки зрозуміли. Вони перенесли мене до своєї кімнати. За кілька годин ми пішли до бомбосховища, а вже потім викликали таксі", — згадує Анастасія.
Настю разом з мамою вирішили евакуювати за кордон.
"Тато залишився. Спочатку не знали, куди поїдемо, вирішили до Чехії. Там була подруга мами, нам допомогли. Після початку повномасштабної війни у мене почалися якісь атаки панічні. Потім приїхали до Ізраїлю. Після — прилетіли знову до Чехії. Там я плакала, дуже хотіла додому", — розповідає Анастасія.
До Харкова Анастасія повернулася майже за рік після початку повномасштабного вторгнення, у січні.
"Після повернення я тричі була на Північній Салтівці. Мій тато — волонтер, він влаштовував свято для дітей. Я йому допомагаю. Побачивши район, я, звичайно, трохи засмутилася, але потім нормально", — говорить Анастасія.
Зараз Настя вчиться у четвертому класі, займається онлайн.
"У моєму щоденнику записано побажання: "Я дуже сильно хочу, щоб закінчилася війна". Я хочу, щоб наш Харків відбудували, і все було добре. І потім ми б переїхали в нашу квартиру, нам дали опалення, воду — те, що потрібно. Щоб потім ми зробили ремонт і щоб у мого старшого брата відремонтували будинок, тому що він дуже сильно зруйнований", — каже Анастасія.
Тато Насті Сергій Христич перші місяці після вторгнення жив у батьків. Але потім повернувся у квартиру на Північній Салтівці й жив там з травня до січня — попри відсутність тепла в будинку. Воду, говорить, носив з джерела.
"Ми жили на вулиці Ужвій, 80, це біля однієї з найбільш зруйнованих багатоповерхівок в районі. До нас майже одразу прибігли в халатах друзі, у них повибивало всі вікна після першого ж прильоту. Люди почали виходити, одразу повідкривали підвали, ми теж спустилися туди", — розповідає Сергій.
"Нам бензину не вистачило виїхати з міста. Старший син, він жив на Метробудівників, знайшов таксі за 500 грн. В його будинок влучило. Ми сіли до вокзалу й останньою електричкою доїхали під Мерефу. Були там кілька днів, а потім жінка з донькою виїхали за кордон. А я повернувся", — говорить Сергій.
"Світло у нашому будинку з’явилося десь у травні, газ десь у серпні. Я зміг провести туди інтернет. Ось так і виживав. Два обігрівачі не рятували у цій ситуації, на вулиці тепліше було", — згадує Сергій.
На Північній Салтівці Сергій почав волонтерити.
"Я допомагаю видавати гуманітарну допомогу, їжу. У нашому домі тоді було лише шість людей, і у сусідніх десь по 10 людей. Ми гуртувалися, самі все прибирали, двір привели до ладу більш-менш. І далі я знаходив волонтерські організації, які б нам допомагали. Наша волонтерська організація "Допомога дітям — Злагода". Ми зараз їздимо всією Харківщиною діткам робити свята", — каже Сергій.
Поки у власній квартирі немає опалення, а родина повернулася, Сергій орендує квартиру в іншому районі. Сюди приніс український прапор.
"Цей прапор у когось з волонтерів взяв. Він був зі мною на Північній Салтівці, а зараз тут, як талісман. У мене ще є прапори менші, але цей найулюбленіший", — каже Сергій.
У вільний час Сергій знімає та монтує відео для свого YouTube-каналу — про руйнування на Північній Салтівці.
"Щось знімаю сам, щось беру з мережі й монтую. Щоб люди бачили, тим паче це моя родина, це мій район. Навіть перший час у російських соцмережах виставляв, щоб вони розуміли, що коять", — говорить Сергій.
Історія Поліни Черненко
До Харкова у січні повернулася сім'я Поліни Черненко.
"Планувати щось в наших обставинах важко, але насправді я відчуваю тут під ногами землю. У мене є сили щось робити, більше працювати, допомагати", — каже Поліна.
Поліна з Харкова виїхала 24 лютого: "Якщо чесно, то було передчуття, що буде повномасштабна війна. Виїхали через безпеку сина. А коли більш-менш стабілізувалася ситуація, ми повернулися".
Поліна розповідає: народилася тут, але дитинство провела з батьками в Росії, і переїхала до Харкова вже коли стала студенткою. Кілька років вона намагається отримати українське громадянство.
Читайте також: Жителька Харкова спалила паспорт РФ та отримує громадянство України
"Ми абсолютно інтегровані в українське суспільство, займаємо проукраїнську позицію, перевірені усіма службами, у тому числі Службою безпеку України. Зараз ця процедура призупинена, міграційна служба не приймає документи у таких людей як я", — каже Поліна.
Що відомо
- Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Харків залишили близько 30% населення. За кілька місяців люди почали повертатися. За даними міського голови Ігоря Терехова, станом на лютий 2023 року у Харкові живе близько 1 мільйона 100 тисяч людей.
- Приблизні збитки Харкову за час повномасштабної війни складають 9 млрд доларів, сказав у грудні 2022 року міський голова Ігор Терехов.
- За рік повномасштабної війни на Харківщині загинули щонайменше 1780 людей.
Читайте також
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
