Понад 230 тисяч українців, які втікали з-під обстрілів після 24 лютого, прийняла у себе Хмельницька громада впродовж цього воєнного року. Це не набагато менше від кількості місцевих жителів. Кожен десятий із новоприбулих залишився тут проживати. Які перспективи у них для отримання житла у громаді? Про релокований бізнес і підтримку тилу, про воєнний рік у тиловій громаді – в інтерв’ю з Хмельницьким міським головою Олександром Симчишиним.
- Як змінилась кількість населення у Хмельницькій громаді за цей воєнний рік?
- Населення нашої територіальної громади – близько 300 тисяч осіб. Ми стали дещо більшими за рахунок тих українців і українок, які переїхали до нас з тимчасово окупованих територій і з тих населених пунктів, які знищила російська орда або з прифронтових зон. Близько 10-15 тисяч, за нашими підрахунками, хмельничан виїхало. Особливо у перший-другий тиждень. Але згодом близько 80 % їх повернулося. Тому що на квітень-травень стало зрозуміло, що фронт від Хмельницького далеко.
Фактично, загалом понад 230 тисяч ми прийняли в себе. Але ця цифра ніколи не була сталою. Десь ми були транзитом і люди їхали через нас на захід країни, десь повернулись додому після звільнення українських земель від російської нечисті. Станом на сьогодні 25 тисяч вимушених переселенців проживає у Хмельницькій громаді. І це вже більш-менш стала цифра.
- Як це позначилося на бюджеті міста?
- Якщо вести мову про релоковані підприємства, то на податки це особливо не вплинуло, бо бюджетним кодексом частково передбачено, якщо суб’єкт підприємницької діяльності змінює місце своєї дислокації, приїжджає до нас, наприклад, з Чернігова, навіть якщо змінює юридичну адресу, то в поточному році ПДФО залишається за місцем попереднього перебування. У березні-квітні, коли підприємства сотнями їхали сюди, я говорив, що справедливо буде, якщо вони не будуть змінювати юридичної адреси і ПДФО платитимуть за місцем попереднього розташування. Тому що ті міста зазнали неймовірних руйнувань і кошти їм точно потрібні. Вони тут вже дають плюс, бо це робочі місця, зарплату люди витрачають у хмельницьких магазинах і ринках. Це позитивний вплив на економіку однозначно, і податки від того збільшуються.
- Скільки релокованих підприємств залишається на території громади?
- Понад 20 на сьогодні працює. Набагато більше хотіли сюди переїхати. Але, зважаючи на розвиток міста впродовж останніх шести років, у нас не було великих вільних виробничих, комерційних площ, які ми могли б запропонувати бізнесу. Був бізнес, який казав: ми хочему бути у Хмельницькому, але нам треба п’ять-сім тисяч квадратних метрів. Таких у нас немає. Є індустріальний парк, але це перспектива двох-трьох років.
- До Хмельницького продовжують прибувати евакуаційні потяги із Херсона. Який ресурс розселення у громаді?
- Цей ресурс вичерпаний практично повністю. У перші тижні було таке, що ми приймали на день 5-7 тисяч осіб. Це було величезне навантаження, і я вдячний нашому бізнесу – люди селили в ресторанах, кафе, спортклубах. Звичайно, ми селили тоді у садочках, у школах, комунальних установах, бо кількість була просто неймовірна. У Хмельницькому було важко знайти вільне житло, його насправді було обмаль. Люди просто до себе підселювали, у свої будинки і квартири.
Житло є єдиною проблемою, яку ми не можемо вирішити для тих, хто приїхав. Але ми вже півроку співпрацюємо з Європейським Союзом. Той проєкт, який ми запропонували для ЄС, знайшов повну підтримку. Ми вже маємо грант в розмірі 1,5 мільйона євро і за ним уже здійснюються роботи у двох наших будівлях, де буде облаштовано тимчасове капітальне житло для ВПО. Приблизно 230 людей ми зможемо поселити. І нещодавно отримали підтвердження на ще один великий грант – 8 400 000 євро на нове смартжитло для ВПО. Фактично цей проєкт у фінансовій частині веде ЄС, а ми виділяємо земельну ділянку, ведемо комунікації і забезпечуємо його супровід. Якщо вчасно відбудуться всі бюрократичні процедури, а це і міжнародний тендер, і багато інших вимог, то у травні розпочнемо будівництво. Тоді за рік часу будемо мати десять триповерхових житлових будинки.
- Нещодавно відкрили модульне укриття в одному з навчальних закладів громади. Яка потреба у наступних і чи будуть вони?
- У нас є три школи і, здається, три садочки, які не мають укриттів. Зробити їх під приміщеннями неможливо, треба будувати автономні модульні, і там ми плануємо за цей рік, максимум за наступний їх побудувати. Для цього у нас на цей рік виділено десять мільйонів гривень. Торік на 15 мільйонів гривень поремонтували укриттів у навчальних закладах, так само силами управляючих муніципальних компаній підтягнули укриття у багатоповерхівках. Охорона здоров’я вся з відремонтованими укриттями. І далі, як будемо будувати бюджетні установи, вони будуть обов’язково з укриттями. Зараз нам нові проєкти на будівництво подають з підвалом подвійного призначення – укриття і паркінг. Власне, маємо розуміти, що укриття, бомбосховища, протирадіаційні укриття – це тепер один з аксесуарів нашого життя. Навіть якщо ми виженемо цю нечисть з української землі, вона все одно нам буде загрожувати.
Спілкувалася Олена Кеменяш.
Читайте також
- Пологи і повітряні тривоги. Інтерв'ю з лікаркою Ларисою Притуляк
- "В ніч на 24 лютого у нас коїлись дивні речі": спогади жителів міста, яке першим на Хмельниччині обстріляла РФ
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
