Своє життя напередодні початку повномасштабної війни кожен з дніпрян пам'ятає по-своєму – хтось проводив час з рідними, хтось радів поверненню до навчання, а хтось будував плани на майбутнє. Втім, розповіли жителі міста Суспільному, 24 лютого 2022 року, їх життя змінилося кардинально: на зміну позитивним емоціям прийшли страх, біль та нерозуміння.
Як жителі Дніпра запам'ятали початок повномасштабного вторгнення та яким було їхнє життя напередодні – у матеріалі Суспільного.
"Збереглося фото з 23 лютого, де ми безтурботні"
Дніпрянка Світлана згадує: напередодні повномасштабного вторгнення вона повернулась до навчання в університеті після зимових канікул. Цього дня вона чекала з нетерпінням, адже дуже скучила за своєю подругою.
"У нас збереглася фотографія з 23 лютого, де ми безтурботні сидимо за партою, п'ємо каву та радіємо дню. Ми довго чекали виходу на навчання, адже моя подруга працює. На всі свята ми обмінюємося подарунками, тому 25 лютого ми хотіли зустрітися і порадувати один одного ними", – розповіла дівчина.
23 лютого, каже Світлана, вони з подругою попрощалася, не знаючи, що трапиться наступного дня.
"Того четверга я прокинулася від будильника, десь о 8-й ранку. Насамперед подивилась в телефон, і побачила ці страшні повідомлення від моєї подруги: "За 100 кілометрів від нас стріляють, я чую вибухи". Це був страшний ранок", – згадує Світлана.
Подруга Світлани була вимушена виїхати до Бельгії. Дівчина каже: вони доволі часто згадують останній день перед початком повномасштабної війни та чекають, коли знову зможуть побачитись.
Останнє тренування перед початком повномасштабної війни
Аліна – спортсменка, має чорний пояс з кіокушинкай карате. Дівчина каже: 22 лютого 2022 року проходили змагання, де вона була суддею. Потім почалась повномасштабна війна, після якої, говорить Аліна, досить тривалий час вони не могли проводити тренування.
"Ми спали, а потім хлопцю подзвонила його мама, близько сьомої ранку, і каже що війна почалася. Буквально через хвилину вже мені дзвонить моя мама. Почалось відторгнення реальності й тоді в хід пішли мережі, а там вже й друзі пишуть чи чули останні новини, і взагалі на кожному кроці одна інформація. Відчувалася невіра і огида", – згадує початок повномасштабного вторгнення Аліна.
Потім, каже вона, замість позитивних емоцій, її спіткала тривога за близьких та страх ракетних обстрілів.
"Найважче було від фото та відео з гарячих точок, те що це не кадри з фільму, а справжня реальність. І ти не знаєш, в який момент і хто буде наступним. Але адаптація до подій взяла своє, і лише моментами "накриває" усією тугою", – говорить дніпрянка.
Їхати до іншої країни не схотіла, розповіла Аліна. Замість цього дівчина вирішила залишитись та працювати задля перемоги України.
Прогулянка з мамою напередодні 24 лютого
Жителька Дніпра Дар'я запам'ятала 23 лютого як сонячний день, який вона провела разом зі своєю мамою.
"Мені яскраво запам'ятався цей день, бо поїхали з мамою у справах, погода реально була неймовірна, як для лютого. Були в алерголога, поговорили про початок довгого лікування алергії, наступного дня повинна вже була домовлятися і починати, але так і не судилося. Потім вирішили прогулятися до МакДональдсу, не знаючи, що це останній день, я дуже рідко проводжу якось час з мамою, тому для мене це було цінно", – розповіла вона.
Евакуюватись до більш безпечних регіонів України або за кордон дівчина не захотіла. Навпаки, лишилась у рідному місті, аби бути поруч з близькими.
"Я зовсім забула про такий мрійливий настрій вже майже на рік"
Дніпрянка Катерина 23 лютого 2022 року будувала плани на літо.
"Єдине що згадала — це мої легкі розмови в аудіоголосових в Телеграмі. Я нещодавно зайшла перевірити й 23 лютого я розказувала, як собі уявляю прогулянку на конях влітку у лугах та лісі. Я зовсім забула про такий мрійливий настрій вже майже на рік, аж поки не прослухала свої ж слова, наче інша людина говорила, яка бажає відчувати вітерець та тепле сонечко, їдучи на конику", – розповіла дніпрянка.
Дівчина каже: тієї ночі довго не могла заснути, наче було якесь передчуття.
"Була внутрішня тривога, а також дійсно спати не хотілось не фізично, а морально важко було. Те саме було ще декілька разів перед масованими атаками на Дніпро — не могла спати до шостої ранку", – каже вона.
Подолати тривожність їй допомагають прогулянки на свіжому повітрі, спілкування з тваринами та підтримка друзів й близьких, говорить Катерина. А ще – відмова від всього російського та допомога армії.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
