Рекордсменка України розповіла про зміни у своєму тренувальному процесі та плани на прийдешні старти.
У 2022 році українська бігунка Анна Рижикова виграла "бронзу" чемпіонату Європи, а також виступала у фіналі світової першості на дистанції 400 метрів із бар’єрами. А вже по завершенню сезону вирушила до США, де розпочала роботу з новим тренером у міст Форт-Ворт.
Наставником українки став Лоуренс "Буггі" Джонсон, у групі якого зараз також тренується чемпіонка Олімпійських ігор-2016 Далайла Мухаммад. В інтернаціональному колективі Рижикова готується одразу до літнього сезону, пропускаючи зимові старти.
Про рішення поїхати до США та про зміни в тренувальному процесі – українська легкоатлетка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Суспільне Спорт.
Читайте також: "Хотіли створити імідж країни переможців". Анна Рижикова розповіла про емоції та складні моменти сезону під час війни
- Про причини поїздки до США та роботу з новим тренером
"Минулий сезон можна не рахувати, бо він був таким… сумбурним, важким через війну. Бронзова медаль чемпіонату Європи – теж не те, що я планувала, коли ми тільки розпочинали тренування. Війна все змінила. Я дуже радію, що є ця нагорода, бо вона дуже вистраждана, і ми використовували кожну можливість, щоб підготуватися.
Через війну загалом місяць тренувань випав. Після чемпіонатів світу та Європи я підходила до того, що треба щось змінити. Адже тренуватися в Україні зараз важко. Аби показувати ті результати, яких я прагну, потрібна стабільність. Так, тренер, із яким я зараз готуюся (Лоуренс Джонсон – прим.), запропонував попрацювати з ним. Я довго вагалася, розглядала цю пропозицію. Поїхати так надовго, без сім’ї, без нікого…Зі мною тільки подруга тут, вона рятує мій психологічний стан. Рішення було складне, бо з дому їхати не хотілося. Але питання постало так: або залишатися вдома і закінчувати кар’єру, або їхати і тренуватися далі.
У мене є і залишається мій український тренер Володимир Кравченко. Цей переїзд не значить, що ми з ним розійшлися і я пішла назавжди. Це тимчасово. Я поїхала дізнатися щось нове, і через війну в Україні я не можу з ним працювати, бо він теж прив’язаний до дому. У нього є родина, і виїхати з ним надовго на збори зараз неможливо. Тому ця зміна і відбулася.
Минулого сезону я тренувалась під його керівництвом. Але в нього не було змоги виїхати, тому я готувалася сама: він писав мені плани, переглядав відео, які я знімала. Він зміг тільки виїхати за кілька тижнів до чемпіонату світу. Була мені підтримка, та й наживо краще працювати. Але час, який мав бути основним для підготовки, втрачено".
Читайте також: "Увесь минулий рік я тренера не бачила". Українська бігунка Ткачук – про роботу в команді Фемке Бол і сезон-2023
- Про відмінності в системі підготовки
"Різними є й українська, і європейська, й американська [системи підготовки]. Остання, як мені здається, відрізняється більшими навантаженнями. Тут нікого не жаліють, і це обгрунтовано. У нас спортсменів більше бережуть: щоб не травмувалися, більше уваги приділяють кожному. А тут це дуже масово, і якщо з одним щось станеться, прийде інший. Тут нема такого, щоб когось дуже сильно берегли. Сам спорт сильно розвинений. Є всім відомий університетський спорт, вони там просто скажені. І результати показують, і прагнуть цього.
Дуже відрізняється мотивація атлетів тут, і в нас удома. У нас більше за ідею: ти хочеш перемагати для своїх амбіцій, для країни, ще чогось. А тут все більш "матеріальне". Усе починається в університеті, бо треба оплачувати навчання. Там можуть показувати просто космічні результати. Але як тільки закінчується навчання, а спонсори не пропонують контракт, спортсмен іде на звичайну роботу. При цьому навіть із результатом на рівні фіналу чемпіонату світу більшість не буде за свій кошт готуватись до Олімпіади".
- Про конкуренцію в новій групі та специфіку тренувань
"Чому я ще приїхала працювати до цього тренера – тут дуже сильна група, тут тренується половина фіналу Олімпіади [у Токіо]. І коли ти тренуєшся з найсильнішими, то тягнешся до них, стаєш однією з них. Ми не лише одні такі "приїжджі", у них так прийнято. Вони розуміють, що конкуренція на тренуванні дає гарний результат на змаганні. Усі дуже дружні: товаришують, допомагають порадами і на тренуванні, і просто в буденних справах. Тут є не лише американські дівчата, а й з Панами, Ямайки, Великої Британії.
Є лише одне тренування на день, що теж було незвично. Коли ми на зборах, то розбиваємо на два тренування: ранкове і вечірнє. Тут же ми робимо все за один раз, і все триває довго. Наприклад, приходимо на десяту ранку і звільняємось десь о 15.00-15.30. Увесь цей час ми працюємо зі штангою, потім йдемо на стадіон. У нас [в Україні] прийнято це розбивати. Мені здається, що це не пов’язано з методикою, а більше з тим, що всі далеко живуть, не всім зручно приїжджати двічі на день. Бо тут лише наш тренер так робить, не всі американці тренуються по п’ять годин [поспіль]. Тренуємось зазвичай п’ять днів на тиждень, а субота і неділя – вихідні. Ці дні ми відсипаємось і можемо зробити свої справи, бо коли ти працюєш стільки часу, то приходиш додому і лише відпочиваєш".
- Про змагання, у яких брала участь у США
"Це були університетські змагання, а професіонали були включені, як виставкові. Ми поїхали туди для розвитку спортивної форми, відпрацювання моментів, про які казав тренер. Брали участь у нестандартних видах: 300 метрів, постійно бігали естафету. Цікаво було спостерігати за університетами, у них кожна команда підготовлена. У всіх форма, із ними їздять масажисти, лікарі, хтось готує перекуси. Дуже професійно все, і кожен намагається виділитися: макіяжем чи поведінкою.
Результати високі, і дуже багато людей: по 18-20 забігів на окрему дистанцію. Ми бігли естафету, і з нами змагалося 30 команд. Кожен університет виставляє дві команди, коли ми не можемо назбирати одну конкурентноспроможну у збірній України. США значно більші, і людей, які залучені до спорту, так само більше".
Читайте також: "Нічого критичного не сталося". Марина Бех-Романчук – про травму, відновлення та пропуск зимового сезону
- Про основні старти сезону
"Останні роки бувало, що я брала участь у чемпіонатах в приміщенні. Але зараз я змінила тренувальну обстановку, треба звикнути до навантажень. Перші місяці було дуже важко. Зараз почнемо працювати з бар’єрами, щоб я вже не дарма сюди їхала. Щоб вийти на середні результати, я могла би бути і вдома.
Зараз уже йде підготовка до літнього сезону. Він тут розпочинається раніше, ніж в нас, але до травня я точно буду тут. Потім у травні буде відбір на Європейські ігри. Із найближчих змагань – місцеві, але це вже як літні старти, і не раніше, ніж за півтора місяці, мабуть.
Основна проблема – звикнути до системи, повірити тренеру. Я звикла до іншого: коли до мене прислухаються, змінюють навантаження, коли щось болить. Тут – ні: прийшов і працюєш з усіма, і байдуже, чи ти погано спав або прихворів. Якщо можеш стати на ногу, то бігаєш з усіма. Вихідний лише тоді, коли відмовляють кінцівки. Важко перебудуватися, постійно в голові порівнюю, і це заважає. Намагаюся це не робити, щоб побачити результат влітку. Усі, хто приходить до цього тренера, сильно прогресують".
Як виступала Анна Рижикова у сезоні 2022 року
- Анна Рижикова провела 12 стартів на дистанції 400 метрів з бар'єрами впродовж сезону 2022 року, вісім разів фінішувала на подіумі.
- У 2022 році українка також вийшла до фіналу чемпіонату світу, виграла "бронзу" на Євро і відібралась до фіналу Діамантової ліги.
- Її найкращий результат сезону – 54.25 секунди, який вона показала у півфіналі Євро.
- Анна Рижикова закінчила сезон на сьомому місці у світовому рейтингу на дистанції 400 метрів з бар'єрами, вона була другою серед європейських атлеток, попереду лише рекордсменка континенту Фемке Бол.