З перших днів повномасштабного вторгнення рятувальники Степногірського підрозіділу ДСНС в Запорізькій області допомагали переселенцям долати шлях грунтовою дорогою через село Кам’янське, так званою "Дорогою життя".
Водій пожежної машини Олександр Бігур каже, спочатку разом із родиною виїжджав “Дорогою життя” з окупації, потім вирішив рятувати звідти інших цивільних. За час роботи у новому підрозділі нею допоміг виїхати понад 400 автівкам:
"Виїхав з окупованої території до нас в Головне управління. Ну, якось на фронт не беруть, то я, може, хоч тут якусь користь буду приносити".
За словами Олександра, за кермом пожежної машини вже 12 років, втім, під час порятунку людей на дорозі життя довелось зіштовхнутись зі складнощами:
"Наше завдання — врятувати. Перетягнути та залишити транспорт цілим після буксиру. Не розірвати, не зламати. Щоб людину витягнути, і далі вона своїм ходом поїхала".
Олександр Бігур каже, найважче — це автобуси з людьми:"Там дуже великий ризик перекидання, застрягання. Тягти повільно не можна і швидко також. Бо ці обстріли".
Працювали з ранку до пізнього вечора. Вночі намагались не виїжджати, бо окупанти могли переплутати техніку рятувальників із військовою, зауважує начальник пожежного підрозділу селища Степногірськ Андрій Баранов. За день витягали до 350 автівок, зокрема, і евакуаційні автобуси:
"Супроводжували евакуаційні колони. Великі автобуси, які їхали з міста Маріуполя, Енергодар, Мелітополь. Це в нас були такі перші виїзди туди. Потім вже була більш легка техніка. Мікроавтобуси, легкові машині".
“Дорога життя” — це сіра зона, тож людей неодноразово вивозили під обстрілами, зазначає керівник пожежного підрозділу:
"30% виїздів так і було. Ми на свої телефони знімали те, що там було. Метрів в 150-100 були прильоти. Якраз був супровід великих автобусів, і були “прильоти”. Звісно, вони знали, що йде коло з цивільними, вони ж їх випускали".
"Як обстріли починаються, стоїмо, людей заспокоюємо. За машину, вона більша, є де заховатись. Візуально ніби заспокоїлась людина, а дивишся — її трусить. Це зрозуміло, це страх", — згадує Олександр Бігур.
Наприкінці грудня окупанти припинили випускати людей з Василівки. Втім, роботи в рятувальників не поменшало.
"Часто обстріли бувають по населеному пункту, по цивільних об’єктах, розбиті будинки. Виїжджаємо, гасимо вогонь. Більше пожежі. Обвали… У нас немає таких будинків, які б сипались. Або, якщо обвал якоїсь стіни чи елементів будівлі, то вони не критичні".
Андрій Баранов каже, в Степногірську працюють в двох кілометрах від лінії фронту та попри небезпеку готові і надалі виконувати свої обов'язки.
Читайте також
"Дуже важко дивитися, коли гинуть невинні люди". Історія рятувальника, який працював у окупації
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber