Колишній староста Волоського, що на Дніпропетровщині, священник Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) Андрій Пінчук від початку повномасштабного вторгнення евакуйовував людей з "сірої зони" та "гарячих точок" Донеччини, Харківщини та Херсонщини.
В інтерв’ю Суспільному отець Андрій Пінчук розповів про своє бачення суду над Кирилом, особливості церковного життя в Україні, та чому не планує переходити до Православної церкви України (ПЦУ), а також про евакуацію й роботу шелтера у Волоському, та реформи його каденції – чи працюють вони зараз.
За рік шелтер, заснований отцем Андрієм, став прихистком для більше ніж 2 000 людей. Нині тут проживає не більше 50 людей, в тому числі і переселенці з Марганця та Нікополя.
Водночас Пінчук активно критикує УПЦ та засуджує колаборантів, які належать до його церкви. Навесні священник звернувся до суду Пентархії з проханням засудити патріарха Кирила (якому формально підпорядкована УПЦ МП) за те, що він роками пропагував "російський мир", який у результаті створив усі передумови до повномасштабної війни Росії проти України.
– Вже минув майже рік від початку повномасштабного вторгнення. Ви в лютому 2022 року створили шелтер для переселенців. І почали вивозити людей з-під обстрілів з інших областей. Скільки людей, дітей Вам вдалося евакуювати за рік?
– З лютого 2022 року в нас постійно були люди тут. Це був – транзитний шелтер. Люди залишались – хтось на одну ніч, хтось – на три, дехто – на місяць. У нас тут було схоже на такий великий вокзал. Зранку звідсіля виїжджав автобус на евакуацію (автобус вивозив людей з прифронтових територій або “сірих” зон – ред.), а поверталися ввечері – висаджували людей, а в обід вже відправлялися автобуси, як ми їх називали – на “холодну” евакуацію. Автобуси їхали на захід України, в Європу. І це було весело, тому що відправляється автобус Волоське-Осло, Волоське-Рим, Волоське-Варшава. Ми таким чином понад дві тисячі людей відправили. “Гаряча” евакуація протрималася довше – вивозили людей з зони бойових дій: Рубіжне, Сєверодонецьк, Лиман, Кремінна, Бахмут тощо. Тобто це Харківська, Луганська, Донецька, трохи Херсонської області. Перші місяці в нас було дуже багато рейсів. Загалом ми зробили, мабуть, десь 350 рейсів.

– На скільки місць був розрахований шелтер? Скільки людей на разі тут проживають
– Шелтер був розрахований на 250 осіб. Але декілька разів тут мешкало понад 300 людей. Навіть люди ночували в коридорі на підлозі: на матрацах, коли вже не вистачало розкладних ліжок. Зараз тут проживає не більше 50 людей. І в основному, це люди з Марганцю, які виїхали через постійні обстріли.

– Ви колишній староста Волоського. За своєї каденції Ви скористалися перевагами децентралізації, започаткувавши багато реформ. Що з тими реформами: вони далі працюють чи заморозилися?
– Я радий, що так чи інакше, реформи, які я запровадив – працюють. І школа, яка стала прихистком більше, ніж для 2 тисяч людей. І в кожному будинку в нас є питна вода цілодобово. І сміття у нас вивозиться.
– Так і сортують люди сміття?
– На жаль, ні, хоча баки розставлені. Але ця ініціатива не працює. Причина – не люди, що вони не хочуть. А не сортують, бо немає правильного законодавства для сортування. Законодавство виписано так, що економічно сортувати людям не вигідно. Навіть, якщо люди сортують, то це сміття не вивозилося і до повномасштабного вторгнення. Насправді все, що можна було зробити на посаді старости – я все зробив. Але якби в мене була змога, то деякі проєкти можна було б реалізувати. Наприклад, наша громада розташована на березі Дніпра, в нас є набережна, чого немає в інших селах Новоолександрівської громади. Було б чудово зробити цю набережну перлиною туризму. Також у нас в Старих Кодаках є залишки польської фортеці Кодак. Там теж було б добре зробити музей просто неба. Був проєкт, але він так і залишився на папері. Та зараз найголовніше, це перемога. Одразу на наступний день почну думати про розбудову свого села, громаду та країну.
– Перед інтерв’ю Ви зазначили, що вже не говорять Українська православна церква Московського патріархату, а залишили тільки УПЦ без додавання “московського патріархату”. Чому УПЦ прибрало згадку про МП?
– Після собору, який відбувся у Феофанії (27 травня 2022 року – ред.), там було проголосовано всією церковною спільнотою УПЦ ті зміни, які були внесені в статут і прибрані всі згадки про Московський патріархат. При тому я погоджуюся із висновками Державної комісії з етнополітики та свободи совісті. Останні висновки комісії – канонічний зв’язок залишився з Московським патріархатом. І цей зв’язок є. Від нього на сьогодні нікуди не дітися. При цьому, я звісно, дуже критично ставлюся до певних ієрархів, до церкви, до якої я належу, – за їхній відвертий колабораціонізм, загравання з патріархом Кирилом та російською владою.
– В області є настоятелі та громади, які вже приєдналися до лав Православної церкви України Київського патріархату. Чи замислювалися ви про такий перехід?
– Ні. Я прийшов до віри, до цієї церкви УПЦ, не все в неї гаразд. Але це моя церква, в якій я виріс, в якій я побачив безліч справжніх вірян, люблячих людей, які стали для мене взірцем. Вже наводив цей приклад. Коли твоя мама хворіє, то ти не можеш так робити: сказати, що якщо моя мати захворіла, то ти мені більше не потрібна. Я розумію більше, ніж будь-хто хвороби своєї церкви. Але мені здається, для мене краще працювати над тим, щоб ці хвороби внутрішні були здолані, і щоб церква очистилася від тих нашарувань неприйнятного, що в ній є.
– Ви вірите, що ваша церква зможе зцілитися?
– Мій голос дуже голосний, мене чують в моїй церкві. І я вірю, що все починається зі слова. Просто потрібен час. На жаль, це якась рефлексія, що треба виправити УПЦ. Ця рефлексія почалася під час війни. І це погано, що це не було зроблено в мирний час. І це почали прості священники і віряни, а не єпископи. І це так само не дуже добре, тому що відповідальність за церкву, в першу чергу, несе єпископат. Водночас мене засмучують деякі речі в Православній церкві України.
– Наприклад, які?
– Я бачу таке ж небажання у керівництва ПЦУ щодо створення єдиної церкви. І це те саме небажання, яке є і в керівництва УПЦ. Я та інші священники дивилися, як буде розбудовувати ПЦУ. На мій погляд, все ж таки, ПЦУ змогла взяти у приклад деякі негативні речі, які були і є в Московському патріархаті. Наприклад, у єпископів, митрополитів УПЦ є така внутрішня гнильця, коли вони вважають себе такими особливими людьми, навколо яких крутиться вся церква. Це відображується у всьому: і в їхній непростоті, і в тих подарунках, які вони очікують від вірян. Такий “крінж”, “Пшонка стайл”. І це такі візуальні речі, які бачиш і в ПЦУ. Також мені здається, що не можна було, ставши церквою, яка домінує в державі, переходити на мову сили. Тобто потрібно все одно дотримуватися законодавства та паритету і доброго ставлення до своїх братів й сестер у Хресті. І ця проблема була і в УПЦ свого часу.
– Але чи бачите Ви й гарні риси в розбудові ПЦУ, яких немає в УПЦ?
– Звісно. Наприклад, це простіший єпископат, більше свободи в парафій, більша мудрість у відносинах єпископату та священства.
– Навесні Ви ініціювали звернення духовенства УПЦ (МП) до Константинополя й інших стародавніх православних патріархатів із проханням засудити Московського патріарха Кирила (Гундяєва) судом Пентархії. Скільки священників УПЦ МП підписалося під зверненням? І що в результаті цього звернення: його розглянули, винесли якийсь вирок?
– Відповіді ми ще досі не отримали. Я думаю, це пов’язано з тим, що серед п'яти учасників суду Пентархії немає одностайної думки щодо постаті патріарха Кирила. Історична перспектива така вже була. Судом п’ятьох був вже засуджений один раз московський патріарх Никон: з нього зняли сан, і його відправили на довічне каяття в монастир. Іронія в тому, хоч це і було 450 років тому, що за весь час існування Московії, дві людини були мордвинами: це той, засуджений, патріарх Никон, і патріарх Кирило, який нині очолює РПЦ. Втім перший крок вже цей суд зробив. Нещодавно синод Олександрійської церкви (Олександрійський патріарх – один з п'яти патріархів, які беруть участь в суді Пентархії – ред.), піддав суровій забороні і відлучив від церкви митрополита Леоніда – це права рука патріарха Кирила. Цей митрополит займався створенням бананової церковної республіки в Африці. І днями Елладська церква визнала правомірність його відлучення. Він стає нерукоподатним серед православних церков.
Тому те, що патріарх Кирило буде засуджений – у мене немає жодних сумнівів. Питання в тому, чи він буде засуджений при своєму житті, чи після своєї смерті. Сума його злочинів не може залишитися поза уваги і без відповіді Вселенської православної церкви. Ця відповідь буде. Але церква дуже повільна. Вона мислить тисячоліттями, процеси відбуваються дуже повільно, але інколи незворотно.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро