Українська активістка та правозахисниця, заступниця голови Центру "Жіночі перспективи" Марта Чумало у січні цього року стала лавреаткою Міжнародної правозахисничої Премії Улова Пальме. Нагородження відбулося на початку лютого. Суспільне Культура публікує текстову версію її виступу.
До 24 лютого 2022 року я і мої подруги у Львові допомагали жінкам, які постраждали від насильства, ми вимагали від України ратифікації Стамбульської конвенції, організовували марші на 8 березня і вуличні акції під час кампанії "16 днів проти насильства", нам погрожували і на нас нападали праворадикальні угрупування, ми вчилися самі і вчили представників держави, як краще протидіяти насильству щодо жінок та дискримінації. Ми робили багато і мали плани, що робити далі для того, щоб права жінок в Україні поважалися більше і захищалися краще.
Але о 5 годині ранку 24 лютого 2022 року, коли люди мирно спали, одночасно в багатьох містах України почалися бомбардування Російською Федерацією. І у нас розпочалося зовсім інше життя.
Ця війна, ніби лінза, – вона показує у значно збільшеному форматі найкращі та найгірші людські риси.
У перші дні війни ми бачили, як люди на вокзалі в загальній паніці брали штурмом евакуаційні поїзди, які їхали далі на захід, як ті, котрі сильніші, ліктями розштовхували слабших, рятуючи свої життя. Але разом з тим ми бачили сотні, тисячі волонтерів, які приносили їжу, давали нічліг у своєму житлі, допомагали зовсім незнайомим людям.
Ми почали допомагати найвразливішим жінкам: тим, яким понад 65 років, які мають багатодітні сім’ї, мають дітей з інвалідностями, самі мають психічні розлади, страждають від насильства. Ми допомагаємо зараз тим жінкам, яким важче знайти допомогу, котрих виштовхують чужі лікті. Ми почали відкривати притулки для тих, хто дістався до нас. У нас зараз уже діє 7 притулків. Але також ми допомагаємо найбільш вразливим жінкам, які не змогли виїхати і залишилися зараз у прифронтових зонах. У нас діє онлайн-платформа "Жінка для жінки". Сюди за допомогою може звернутися будь-яка жінка у кризі, і будь-яка людина у світі може допомогти цій жінці напряму. Це платформа солідарності та підтримки. І я дякую всім тим, хто допомагає. Ми не маємо змоги зараз публікувати усі прохання про допомогу, бо ми їх отримуємо сотнями на день, але ми надсилаємо тим, хто до нас написав, 8-10 кілограмів базових продуктів, щоб хоч трохи допомогти. Ми вже допомогли тисячам жінок але щодня відчуваємо, що це лише невелика крапля від того, що потрібно.
Щодня я зустрічаюся з жінками, які у біді, в горі, в болю, яким страшно. Але разом з тим я захоплююся їхньою стійкістю, міцністю, силою. Перед тим, як їхати до Стокгольма, я була в одному з наших притулків і спитала жінок про те, що я маю передати від них. Одна старенька жінка, яка ледве ходить, мені сказала: "Передайте, що ми вільні люди і воля для нас – це найважливіше! І подякуйте, що нас не залишають наодинці!".
Я хочу повторити за цією жінкою: "Так, українки та українці дуже різні. Але прагнення до свободи – це для більшості з нас не просто слова, а потреба і цінність!"
Я зараз одягнена у білу блузку. Це вишиванка. Вона вишита білими нитками по білому полотну. І щоб побачити цю вишивку, потрібно підійти ближче і добре придивитися. Колись в Україні вийшла книга "Білим по білому" про роль українських жінок у історії минулого. І для мене це все ще залишається символом видимості участі і вкладу жінок у ті процеси в Україні, які зараз відбуваються. Це також про невидимість жінок в українському правозахисті і прав жінок у правах людини. Для того, щоб ці аспекти були поміченими, потрібні додаткові зусилля, додаткова увага.
Ця премія – це одна з можливостей привернути увагу до тієї кропіткої праці, яку роблять українські феміністки в Україні та за кордоном для того, щоб зменшити згубні наслідки війни. В Україні зараз є багато ініціатив та організацій, які віддано працюють, допомагаючи іншим, але також ми відчуваємо підтримку тих активісток, які виїхали за кордон і теж продовжують працювати, допомагаючи найвразливішим людям. І я часом чую від них, про те, що вони роблять недостатньо. І хочу сказати: "Ви робите дуже багато! І ми це відчуваємо та дякуємо вам за ту допомогу та підтримку, яку ви організовуєте!"
Щодня я також відчуваю солідарність. Солідарність інших жінок, які волонтерять, допомагають, працюють, відстоюють права інших людей. Моє нагородження було дуже тепло сприйняте моїми колегами. Я отримала сотні дзвінків, тисячі поздоровлень. Це дуже надихає мене продовжувати свою роботу. І я також дякую своїм колегам з "Центру "Жіночі перспективи" за 25 років спільної взаємодії.
Також ми добре відчуваємо солідарність наших колег за кордоном, які дзвонять і пишуть, які допомагають знаннями і коштами, досвідом та дружньою підтримкою та цінують наш досвід. Нас дуже підтримує постійний контакт та підтримка мережі Kvinna till Kvinna і мережі WAVE, які вже майже рік значно ближче, ніж раніше, стоять поряд з нами. Дякую вам, сестри!
Солідарність всього цивілізованого світу. Ми її відчуваємо в Україні. І дякуємо. Дякуємо за всю ту підтримку, яку ми вже отримали і ще отримаємо. За ті зусилля, які ви робите, щоб бути поряд з Україною у цій страшній війні.
Ця війна показує, наскільки вразливими є демократії, наскільки слабкі механізми забезпечення прав людини, наскільки безсилими ми можемо бути перед грубим нехтуванням норм міжнародного права перед тоталітаризмом, диктатурою.
Ця війна – не перша і не остання в історії людства.
І ми зараз на своєму досвіді відчуваємо потребу дієвих міжнародних протоколів, домовленостей, зобов'язань, конвенцій, які б забезпечували надійний захист найвразливіших груп людей, зокрема жінок і дітей від сексуального насильства, зґвалтувань під час війни, а також зобов'язань держави, міжнародних гуманітарних організацій, щодо задоволення базових потреб постраждалих, збільшення чутливості до їхнього досвіду та страждань.
Ми зараз на своєму досвіді розуміємо, які підходи потрібні у таких умовах, що може допомогти, а що – зашкодити. І я закликаю до створення безпечних комунікаційних майданчиків для жінок з різним досвідом війни з різних країн, які могли б обговорювати свій досвід і необхідні міжнародні та національні інструменти, які можуть зменшити згубний вплив війни на жінок, дітей та інші вразливі групи людей у цій та майбутніх війнах у світі.
Я мрію зараз про те, що ми знову будемо організовувати марші й вуличні акції в Україні, що ми будемо впроваджувати вже ратифіковану Україною Стамбульську конвенцію, що ми зможемо повернутися до мирного життя. Я розумію, що ми матимемо серйозні виклики, пов'язані зі збільшенням домашнього насильства у сім'ях військових, які повернуться з війни. І ми вже бачимо ці виклики. Ми будемо після війни чути заклики до заборони абортів і посилення праворадикальних наративів, які є наступом на права жінок, особливо в репродуктивній сфері, бо це нам показує досвід після багатьох воєн у світі. Ми вже зараз маємо думати про те, як цим викликам протидіяти.
Але зараз ми поки що зменшуємо біль та страждання. І хоча ми все ще досить вразливі, але також і дуже сильні у своїй стійкості!
І я закликаю кожну людину у світі: давайте думати та робити кроки для того, щоб страждань у цьому світі було менше! Разом ми значно сильніші.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!