Як говорити із зумерами Зумери, або Generation Z — термін, яким у світі позначають покоління людей, що народилися приблизно з 1997 по 2012. про політику? Як і де молоді люди та підлітки обговорюють одне з одним політичні теми? Існує віртуальний простір, де сучасних молодих людей можна спостерігати в природному середовищі — звісно, мова про ТікТок.
То чи можна знімати тіктоки про Розстріляне відродження? А якщо це тіктоки з тверком або пляшкою пива? Герой цього матеріалу митець Максим Ходак ствердно відповідає на це питання й може похизуватися вже кількома провокативними мистецькими роботами на тему політичності соціальних мереж і залученості молодого покоління в "дорослі" соціальні контексти.
Макс Ходак стверджує, що для нього ТікТок і його тренди — це наслідок авангардних практик зокрема тих самих представників "Розстріляного відродження". Але чи є така розмова способом донесення політичних та прогресивних ідей чимось більшим, ніж просто розвага? А якщо навіть просто розвага — то чи може вона стати специфікою боротьби покоління зумерів, яке намагається вижити в сучасному світі?
Про це, а також про мистецький проєкт дитячих малюнків "Мій улюблений олігарх" авторка Суспільне Культура Олеся Котубей розпитала Максима Ходака. Для повного занурення в матеріал сміливо натискайте на знаки питання біля слів, які для вас є занадо "зумерськими", й обов'язково дивіться прикріплені тіктоки.
Діти малюють олігархів
Перший проєкт, про який я вирішила поговорити з Ходаком, — його конкурс дитячого малюнку "Мій улюблений олігарх", який він організував у 2020 році в галереї "Артсвіт".
У описі до конкурсу йшлося:
"Метою конкурсу є показати вдячність олігархам. Багато років ми завдячуємо їм розвитком нашої економіки, підняттям іміджу України та збереженням природних багатств! А, як відомо, дитячі очі бачать цей світ більш відкрито, їхні погляди сповнені любові та щирості, тому цікаво поглянути на малюнки дітей, які зображатимуть улюбленого олігарха, якого вони оберуть самостійно".
Фото: Олеся СаєнкоАвтор конкурсу отримав 7 портретів Ріната Ахметова, 4 портрети Ігоря Коломойського, 2 зображення Петра Порошенка, 2 малюнки Вадима Новинського, 1 зображення Віктора Пінчука, 1 портрет Юлії Тимошенко, 1 малюнок Геннадія Боголюбова, 1 портрет Володимира Зеленського, 1 малюнок із зображенням Галини Гереги, 1 портрет Дмитра Гордона, 1 портрет Володимира Яценка та три зображення з власною інтерпретацією образу олігархів.
Про мету конкурсу, розголос і дискусію навколо нього та те, як діти в Україні розуміють політику, говоримо з автором Максом Ходаком.
"В Україні очевидна політизація дітей"
Якою була твоя мотивація створити такий конкурс?
Це була спроба поговорити про олігархів та їхню "незнищенність" в Україні. Боротьба з олігархами ведеться всі роки мого життя, які я здатний памʼятати, і в часи конкурсу не було помітно, що вони кудись діваються.
Крім цього, для мене був важливим досвід мого дитинства з участю в доволі дивних конкурсах дитячого малюнка. Я пам'ятаю, що малював рекламу для якоїсь страхової фірми, робив дизайн марки, присвяченої "Євро-2012", отримував премію від "Білоцерківводоканалу".
Плюс в Україні очевидна політизація дітей. Знову ж таки, власний досвід — однією з моїх улюблених розваг в дитинстві було влаштовувати бабусям шоу, де я копіюю українських політиків. Для мене це не є ні погано, ні добре. Можливо, навіть і добре. Це просто є.
Я пам'ятаю, ми у школі по блютусу пересилали одне одному відео з вінком, який падає на Януковича. Чи коли приходить на лінійку в школі якийсь депутат, який подарував школі принтер, і ти стоїш під сонцем, слухаєш, як він про це розказує. Це ж постійно було.
Також був короткий період, коли я працював у школі. І один із учнів за своїм бажанням намалював мені портрети Зеленського і Порошенка. Дотепер тримаю ці малюнки у себе в архіві.
Розголос
Це поширилося більше як прикол? Чи була навколо цього здорова дискусія?
Зі здобутків дискусії мені сподобалося, що на каналі "1+1" Коломойського назвали олігархом — у "95 кварталі" обговорювали цей конкурс. Неочікуване для мене видання "Вєсті" — мені було дивно, що це видання проробило таку роботу, — взяло коментар стосовно конкурсу в тодішнього омбудсмена у правах дітей. Він сказав, що все законно, бо кожен може організувати конкурс, не треба ніяких погоджень і всі брали участь добровільно.
Але ж усі думали, що це замовив якийсь олігарх — тому він ще зауважив, що треба дивитися, чий піар вийде з цього конкурсу. Було одразу видно, які журналісти перевіряють інформацію, а які просто копіюють пресрелізи, бо було лише декілька видань, які мене знайшли й звернулися по адекватні коментарі: що це, як це і чому.
Я довго не міг зрозуміти, чи мені треба, коли до мене звертаються як до художника, коментувати цей проєкт, чи продовжувати логіку "олігархи, я вас люблю". Я все-таки дав одне нормальне інтерв'ю, де все розказав про концепцію, ще коли конкурс тривав. Але більше це сприймали як прикол.
Фото: Gloria Glam magazineЦікаво, що за декілька місяців майже ідентичний до мого конкурс зробив фонд Ріната Ахметова, тільки він називався "Велика людина з великим серцем" чи якось так. Мені навіть доходив "секонд-хенд" цих малюнків.
І от у нього не було негативних коментарів, тобто у випадку Ахметова все нормально. А я спеціально робив, умовно, прямим текстом... я написав це настільки абсурдно, що думав, що ніхто не буде сприймати це серйозно. Але, як виявилося, в українських політичних реаліях ти вже звик до всього.
Меми, які допомагають не з'їхати з глузду – СПЕЦЕПІЗОД
Переможці конкурсу
Як ти обирав переможців і хто виграв? Що було на тих малюнках?
Переможців обирали за формальними якостями малюнку, не зважаючи на те, хто саме був зображений. Зрозуміло, що там були тільки олігархи (сміється — ред.). Можна сказати, у нас був навіть комітет журі — обрати мені допомагали куратори виставки, на якій була представлена робота, художники Люся Іванова та Єгор Анцигін.
У нас було дев'ять переможців. Три місця у трьох вікових категоріях. Усі учасники отримали дипломи.
Дітей-переможців я попросив записати відео, чому вони вибрали саме цього олігарха. Одна учасниця розказувала, що Петро Олексійович Порошенко класний, бо він передав гроші на боротьбу з ковідом і тому, що він робить найкрутіші цукерки.
Деякі, хто намалював Юлію Тимошенко, аргументували це тим, що вона жінка-політик. Хтось просто розказував більше про сам малюнок, його формальні якості.
Але більше було персонажів у позитивній конотації?
Деякі позитивні, деякі нейтральні. Серед того, що мені прийшло після конкурсу "Велика людина з великим серцем", там був малюнок — Рінат Ахметов, здоровий такий, як Бог, вилазить з неба і тримає в руках людське серце, причому анатомічне. З однієї сторони малюнка — поліклініка, яку він побудував, їде швидка допомога, з другої сторони — дитячий майданчик, а по центру острівець, де всі люди, як язичники, моляться на Ріната Ахметова.
Яка розмова з дитиною могла цьому передувати?..
Це була 13-річна дівчинка, потім вона записала відео. Воно таке було, дивне — складалося враження, що якщо їй скажуть будь-кого вихваляти, вона буде вихваляти. Там були фрази: "Це ж благодійник, це така людська риса...", а ще: "У Бога немає своїх рук, тому він використовує руки інших". Це цитата.
"Праведний гнів"
У чому був негатив, претензії, які ти отримав? І розкажи про історію з вибаченням, яке довелося написати.
Весь конкурс був створений, щоб викликати розголос, проте чомусь у моїй голові я його абсолютно не очікував.
Фото: Лука БасовУ ньому я дякував олігархам за "квітучу Україну" та як ми можемо їм віддячити через цнотливий погляд дітей. Проте український політичний контекст навчив нас, що межі між абсурдом і реальністю не існує. Найбільш спірним моментом стало вказування авторства малюнків та публікування відео з учасниками у яких я попросив добровільно надати коментарі до їхніх малюнків щодо того, кого та чому вони зобразили.
І після цього моменту та низки обставин був змушений написати вибачення, у якому розкрив всі карти. Під низкою обставин маю на увазі, що опосередковано конкурс був профінансований УКФ, і їхній юрист дуже сильно порадив інституції й мені написати вибачення.
Чи можна сказати, що за допомогою конкурсу вдалося поговорити з дітьми про політику? Чи це радше соціальний зріз, який показує "що ми маємо"?
Я думаю, якщо і вийшло поговорити, то швидше з батьками дітей. Та і проєкт швидше апелював до дорослих, натякаючи їм про те, яким чином вони використовують "дитячу працю" у своїх цілях. Тому що я більш ніж впевнений, що рішення взяти участь у конкурсів приймали батьки.
З гарних новин — суспільство не приймає олігархів. З поганих новин — багатьом ок, якщо просто перейменувати олігарха в мецената чи щось подібне. Я не хотів би жодним чином моралізувати про результати.
ТікТок як медіум сприйняття війни
Зумери в PinchukArtCentre
Нова робота Максима Ходака називається "Ми повернемо довіру харківʼян та будемо якісно обслуговувати житлові будівлі". На момент написання матеріалу її можна переглянути в PinchukArtCentre в Києві (експозиція 7.12.22—30.04.23).
Частина роботи — гіпсокартонна конструкція, що своєю формою відсилає до авангардних монументальних проєктів, зокрема до архитектонів Малевича, які в своїй практиці осмислює Нікіта Кадан. На сторонах кубів — цитати з вірусного відео 2007 року, на якому український політик Михайло Добкін намагається записати передвиборче звернення до жителів Харкова, а його політичний союзник Геннадій Кернес з-за кадру дає йому лайливі вказівки.
У цій інсталяції автор протиставляє ідеалістичне максималістське уявлення про те, як має творитися політика, реаліям політичного життя.
ТікТок у будинку "Слово"
Друга частина роботи — трьохканальне відео, яке автор називає документальним фільмом у формі ТікТоку. Більшість тіктоків, з яких складається 23-хвилинне відео, було знято в харківському будинку "Слово", який у 1930-х роках був важливим культурним центром, де мешкали митці-модерністи, більшість яких згодом стали жертвами сталінських репресій. Доповнюють роботу килим у формі будинку "Слово" й подушки, що нагадують мішки з піском — там автор пропонує розміститися відвідувач_кам, щоб переглянути фільм.
Російська армія обстріляла харківський будинок "Слово", де мешкали поети Розстріляного відродження
Ходак запросив до Харкова тіктокерів Романа Кобрина та Вікторію Дзизюк, аби разом із ними знімати відео та брати участь у відбудові міста, що живе під майже безперервними обстрілами. У спробі відновити перервану традицію українського модернізму він запропонував їм кілька днів пожити в будинку "Слово" та разом помріяти про нову утопічну післявоєнну Україну.
"Я проводив типу кастинг серед тіктокерів. В ідеалі нас мало бути п'ятеро, до поїздки в Харків лишилося троє зі мною включно. Мені цікаво було знайти не авдиторію, а цікавих людей, які використовують ТікТок у буденному житті для поширення своїх ідей, документування життя, для промоції своєї творчості тощо", — говорить Макс.
Дві частини експозиції — інсталяцію з фразами Добкіна й Кернеса та тіктоки — автор певною мірою протиставляє між собою. За його словами, це зразки політичного висловлювання минулого, яке вже не працює, й сучасного, за яким майбутнє. "Я нашаровую політичні реалії недалекого сьогодення на утопічні уявлення про нову політику, художників, які творили століття тому", — розповідає Ходак.
Про серйозне мовою ТікТок-трендів
У цій роботі Ходак досліджує політичний потенціал ТікТоку, його алгоритми, а також можливості для пошуку нової політичної мови, яка була б зрозуміла молоді. Цікаво зупинитися на конкретних прийомах, які він для цього використовує, — у першу чергу це ТікТок-тренди, зрозумілі молодим людям без пояснень.
Наприклад, тренд зі словом "POV"POV — з англійської "point of view", "суб'єктивна точка зору", або "зйомка з точки зору". Прийом кінозйомки, який показує, на що дивиться персонаж. Техніка POV є однією з основ кіномонтажу. або, як його вже звикли транслітерувати, "пов" — автори знімають тіктоки штибу "Пов: ти вижив під час артобстрілу", також "Пов: запропонував почитати Михайла Ялового замість того, щоб просто пити пиво".
Є тікток "З ким би із "Розстріляного відродження" я переспав", тіктоки під вірусні пісні, які стали свого роду мемами, наприклад, "Україна — це ти", трек thekomakoma, також відсилки до мемного відео "А зараз музиченьки запрошують до забави" (у тіктоці Ходака "музиченьки запрошують до калідору"), тікток з тверком біля квартири Хвильового.
У тіктоках активно використовуються фільтри й емоджі — наприклад, емоджі голуба з написом "Вони тут вмерли" у тіктоці, знятому біля меморіальної таблички "Розстріляному відродженню".
Панфутурист, провокатор, небезпечний елемент: ким був поет епохи Розстріляного відродження Михайль Семенко
Ходак говорить, що автори просто документували буденність у форматі ТікТоку, сценарію не було, тіктоки видумувалися на ходу — власне, як і в житті. Також на етапі монтажу він не використовував жодних інших монтажних програм, адже прагнув "не просто копіювати цю форму, а бути в цій формі".
Варто сказати, що окрім умовної ТікТок-іронії на теми війни, майбутнього й будинку "Слово" автори записують і власні монологи-роздуми про це — наприклад, порівнюючи Радянський Союз із "toxic ex"Токсичний колишній_ня.: "спочатку ти починаєш стосунки і все нормально, а коли ти виходиш з цього всього, то такий "є*аааааать, якби ж я знав". Так само і декомунізацію автори порівнюють із відчуттям, коли ти бачиш схожих людей чи місця на токсичну колишню і тебе це трігерить, зачіпає. Відповідно, ти хочеш позбутися цих згадок.
Тож дивитися ТікТок-документалку Ходака — у першу чергу вивчати мову, якою зараз говорить спільнота юних або зумерівGeneration Z — термін, яким у світі позначають покоління людей, що народилися приблизно з 1997 по 2012 за Теорією поколінь, створеною Вільямом Штраусом та Нілом Хоувом.. Далі наводжу розмову з автором про те, чому ТікТок-тренди взагалі стають вірусними, як можна використовувати алгоритми соцмережі для політичних дискусій та чи можна назвати смішні тіктоки на серйозні теми десакралізацією.
Насправді описувати тренди ТікТоку словами — це ще та постіронія. Їх простіше просто побачити, аніж розказати про них — прикріплюю відео. Також окремі тіктоки можна знайти за посиланням на сторінку Максима в ТікТоці.
Що таке тренди в ТікТоці й чому вони вірусяться
Одна із твоїх цілей — підняти серйозні теми (політика, майбутнє, будинок "Слово") для юних (зумерів). для цього ти обираєш ТікТок і тренди ("пов", "А зараз музиченьки запрошують", "Україна це ти", з ким би я переспав і так далі).
Питання про тренди — от що це взагалі таке? У чому прикол їх наслідувати, знімати свої відосики під вірусний шаблон? Чому це працює для молоді?
Особисто для мене було важливим ще й провести лінію між тогочасними авангардними практиками і яким чином це могло вплинути на те, як виглядає сучасний ТікТок. Тому що той же ВАПЛІТЕ і той же (прости Господі) театр Пролеткульту — це якісь штуки, які діяли за схожим принципом. ВАПЛІТЕ мала на меті долучити звичайних заводських пролетарів до тодішнього культурного відродження, навчати їх на найкращих зразках європейського мистецтва.
От цей аспект горизонтальності ТікТоку мені і видається перспективним для мобілізації людей задля суспільних перетворень. Маленький поріг креативності для входу дозволяв кожному долучитися до тренду BLM, Roe v. WadeРо проти Вейда — історичне рішення Верховного суду США 1973 року, яким стверджено, що Конституція США захищає свободу вагітної жінки здійснити аборт без надлишкових державних обмежень., висловити свою політичну позицію та бути почутим. Наче формування революційної маси, але де не втрачається жодний голос.
Чому саме ТікТок?
Для мене ТікТок був важливий як медіум сприйняття війни. Випадково вийшло так, що війна застала мене за кордоном, я поїхав на художню резиденцію. Тож ТікТок став медіумом, через який я сприймав цю війну — ти дивишся й зі сторони це виглядає, як доволі велика поплава.
У перші дні війни весь ТікТок був у війні, до цього було купа жартів про імовірний напад Росії, я теж їх спостерігав і це цікавило мене як певною мірою нова політичність. Політичність, але постійно у формі ТікТоку, який не дає тобі вийти за свої межі. Цікаво дивитися, як ТікТок продукує нові форми політичного висловлювання.
Потім, коли війна вже стала певною мірою буденністю, почали траплятися тіктоки солдатів, підбадьорливі відео молодих людей, зумерів, про те, як вони будуть їхати відбудовувати Україну.
Для мене це об'єдналося... Ще в січні я був перед будинком "Слово" з подругою, їй 19, мені 20, ми сіли покурити й просто почали думати про цей будинок як про якусь утопію. І серед зумерів у ТікТоці я теж помічав, що вони думають про утопію, про нове суспільство. І будинок "Слово" для мене став образом, спробою побудувати нове суспільство, але в яке потрапляє війна і після цього починається відбудова.
Алгоритми ТікТоку
Хочеться виокремити специфіку саме ТікТоку, адже він чимось відрізняється від усіх інших соцмереж. Напевно, в першу чергу алгоритмами — користувач може побачити абсолютно все про всіх, а не тільки у своїй "бульбашці", як у фейсбуці чи інстаграмі, чи те, на що він підписаний, як у твіттері. А ТікТок може принести тобі на берег, умовно, рештки абсолютно дивовижних морських чудовиськ. Саме це його виокремлює і робить цікавим інструментом для митців, чи, можливо, ще щось?
Для мене так. У цій роботі для Пінчука в мене не вийшло висвітлити саме цей момент, але в іншій роботі я досліджував алгоритмічний потенціал ТікТоку для формування спільноти, готової до політичної дії.
У роботі "first war kinda nervous", про яку говорить Ходак, він запросив українських тіктокерів зняти відео з контентом ЗСУ. В описі роботи йдеться, що з допомогою популярного тренду озвучування відеомемів автор перекладає мову пропагандистського контенту, створеного для таких застарілих типів медіа, як телебачення чи фейсбук, на мову нових соціальних медіа з метою збільшення охоплення.
Був кейс у США, коли там заборонили аборти. Тоді ТікТок дуже швидко мобілізувався, усі почали висловлювати свою позицію. Але мене зацікавила доволі дивна форма цього — наприклад, багато людей робили в Sims копії суддів, які проголосували за бан абортів, запускали їх у басейн і забирали драбину. А через декілька годин у ТікТоці злили банківські дані цих суддів і з'явився ТікТок-тренд купувати якусь фігню за їхні рахунки.
З дієвих кейсів — коли під час президентських виборів у США з'явився тренд у ТікТоці бронювати місця на виступах Трампа. Він думав, що до нього прийде багато людей, бо забронювали величезну кількість місць, і орендував найбільший стадіон у місті.
Насправді ж ніхто не прийшов і це сформувало картинку для медіа, де Трамп виступає на майже порожньому стадіоні. Це дія алгоритму, коли люди з антитрампівськими настроями сформували політичну дію в інтернеті, яка мала вплив на реальність.
Російські тіктокери поширюють кремлівську пропаганду за гроші: розслідування
Рофл і "Розстріляне відродження"
Чи не здається тобі, що те, що для попередніх поколінь називалося "десакралізація" чи "деконструкція", для сучасників називається "рофл"Рофл — від англійської абревіатури ROFL — rolling on the floor laughing (качаюся по підлозі зі сміху). Рофлити означає кепкувати з когось, розігрувати або ж дуже сильно сміятися.? І чи немає в тебе відчуття, що ти ходиш по тонкому льоду, коли знімаєш смішні тіктоки про "Розстріляне відродження"?
Рофл — це десакралізація, проте до деконструкції ще не дотягує. Я не вважаю рофл ідеальним методом розмови з минулим, проте форма ТікТоку вимагає його.
І я не відчуваю, що ми ходимо по тонкому льоду, бо згадаймо ким були ці люди. Семенко, який палив "Кобзар", і так далі. Усі вони були живі, веселі, пʼяні люди, яких поламала та вбила репресивна сталінська система. Хоча, вірогідно, моїй вчительці літератури таке б не сподобалося б.
Екзистенціалізм, бійка за стілець та інтимна лірика: про життя письменника Валер'яна Підмогильного
Чи була якась негативна/обурена реакція на твою роботу? Як ти реагував?
Неочікувано, але такої не було. З того, що я помічав, лише декілька обурених постів від харків'ян в інстаграмі про те що я прирівнюю їхній Харків лише до Кернеса і Добкіна. Проте видно, що ці люди навіть не намагалися вдивитися у відеочастину. І загалом я не звертав на них увагу, тому що відгуки були в дусі: "Знову всілякі піськи і голих безхатьків показують в пінчуках".
Я був приємно здивований від відгуків у ТікТоці. Молоді харків'яни, які були змушені покинути рідне місто, сприйняли деякі тіктоки як ностальгійну оду Харкову. Трохи щемким був коментар однієї дівчинки чи хлопчика, який написав під тіктоком з відбудови, що ми, виявилося, допомагали з розбором завалів у її/його школі.
Time to BeReal
Ви кайфонули від поїздки? Якщо так, то чи ти можеш сказати, що це було головне? Твій колега-співавтор свою промову про майбутнє України фіналізує висновком — "тайм ту бі ріл"Дослівно "час бути справжнім", відсилка до тренду "time to BeReal", де BeReal — соціальна мережа. Її головна особливість — фото в будь-який момент дня, які треба зробити швидко, без фільтрів, ретуші й роздумів. і називає головним перебування в моменті, насолоду життям.
Так. Цей кайф загалом змінив кардинально роботу, став основним меседжем роботи. Фінальний монтаж я складав з меседжем, що ця квартира в "Слові" має стати моделлю українського суспільства на якийсь час, незважаючи на те, що в нас не було єдиного бачення майбутнього, наші політичні погляди відрізнялися, але нам було комфортно проживати наше життя в спільному просторі.
Тому "тайм ту бі ріл"— це і є вплив Роми і Віки на мене. Після декількох днів паніки, що все йде не за планом, я почав просто насолоджуватися прекрасним жовтневим сонячним Харковом і безлімітним фільтром з лимонним кексом з кав'ярні "pakafuda".
Загалом Рома і Віка ідеально репрезентують zeitgeist Zeitgeist — з німецької "дух часу".нашого покоління, у яких війна, а перед цим ковід, абсолютно вбили розуміння та сподівання на майбутнє. Я поступово бачу, як люди навколо мене все більше перетворюється на покоління гедоністів, які намагаються радіти сьогодні. Я особисто чомусь постійно відкладаю все на кращі часи, і постійно переформовую своє бачення картинки майбутнього, планую життя на довгу перспективу.
Мені здається, це важливо в політичному вимірі, якщо нам хочеться побудувати якийсь кращий політичний проєкт для нас усіх. І я хотів змусити зупинитися і подумати про майбутнє, що навіть попри ракети над головами варто формувати картинку кращого суспільства, країни, світу майбутнього, щоб, коли відкриється можливість до змін, бути до них готовими.
Якщо тіктоки представлені в хронологічному порядку, то чи можна сказати, що автори спочатку "гнали біса", а потім стали більш серйозними? А якщо так, то чому?
Так, автори "гнали дух Хвильового". Тіктоки з натяжечкою, але представлені хронологічно. Ми дознімали деякі "прікольчики" і в останній момент перед відʼїздом, проте вони були придумані в перші дні. Перші дні були контрастними, ми активно бігали і знімали тіктоки, читаючи "Україну чи Малоросію""Україна чи Малоросія" Миколи Хвильового — один з найбільш відомих памфлетів автора, в якому він висловлює свої ідеї та думки щодо майбутнього України., розпиваючи "Опілля".
Далі, мені здається, реальність війни вплинула на нас, просто жартувати було важче. Ми пережили перші обстріли, побачили північну Салтівку на власні очі, а далі сталося 10 жовтня. Моїх колабораторів доволі сильно поплавило, особливо важко було Віці через те, що у Львові не було звʼязку і вона не могла дізнатися, як там її рідні. Після цього я взагалі не розумів, як можна пушити їх до роботи над проєктом.
"Геть від Москви!": як Микола Хвильовий розлютив Сталіна й пророкував державність України
Про олігархів
Те, що ця виставка відбувається в PinchukArtCentre, і те, що вона частково про олігархів, — чи є в цьому іронія?
Для мене цей проєкт був певною іронією про систему функціонування мистецтва, а саме патронаж мистецтва великим капіталом. Власниками великих художніх інституцій часто є олігархи, особливо це характерно для посткомуністичних країн. В Україні такою фігурою став Віктор Пінчук, який є фундатором однієї з найбільш впливових та, можна сказати, найкращої інституції у сфері сучасного мистецтва в Україні — PinchukArtCentre.
Фотографії надані PinchukArtCentre, 2022. Фотограф: Сергій ІллінЗаради справедливості варто додати, що не Пінчуком єдиним. Якийсь час назад фонд Ахметова теж займався підтримкою сучасного мистецтва. А в 90-х інституційна історія сучасного мистецтва почалася з Центрів сучасного мистецтва Сороса, які були відкриті у всіх столицях країн посткомуністичного блоку. Вони фінансувалися Джорджом Соросом, тому можна сказати, що художники в Україні уже були соросятами біфор іт воз кул.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!
