Сорочки, рушники, скатерки, подушки вишиває 84-річна Віра Граєвська з Вінниччини. Відколи вийшла на пенсію часу на улюблене хобі стало значно більше. Ця справа каже, заспокоює, відволікає, лікує.
"Я посиділа пів години, лягла. Встала, знову вишиваю. Пішла погодувала курей, походила і знову за вишивку. Не можу заснути – сідаю й вишиваю до 2-3 години ночі. А тоді вже лягаю спати зі спокійною душею. Ця робота допомагає жити", – розповідає жінка.
Не завадили займатися улюбленим хобі ані блекаути, ані два інсульти, внаслідок яких жінка частково втратила зір.
"У мене було два інсульти. Одне око добре бачить, а інше – гірше", – каже Віра Граєвська.
Живе жінка у селі Уладівка, на Вінниччині. Все життя пропрацювала на спиртзаводі. 4 роки тому, розповідає, у хаті зосталася сама. Чоловіка, який захоплювався її хобі, поховала.
Час від часу в гості до бабусі навідуються діти, внуки і правнуки. Для них теж щоразу щось вишиває та потрохи навчає цьому ремеслу, щоб молодше покоління українські традиції пам'ятали.
Стіни оселі завішані образами святих. На подушках — традиційна українська вишивка. А ще портрети котів і собак. Надихає на творчість мисткиню кішка Анфіса.
Квітами мисткиня прикрашає переважно рушники. Всі її роботи – то не для продажу — каже. Дарувати звикла. Скільки має таких в доробку, каже, вже й не пам'ятає, за пів століття вишила чимало.
"Я вишиваю все своїм. Сестра віддавала заміж доньку – вишила рушника. Ведуча казала, що такого гарного, ще не бачила", – розповідає Віра Граєвська.
Читайте також
"Спогади дитинства": на Вінниччині жінка реставрує старі хати