Друге місце за загальною кількістю нагород посіла команда українських паралижників та біатлоністів на чемпіонаті світу, який в січні відбувся в Швеції. Один із тих, завдяки кому вдалося досягти цього результату, – тернопільський спортсмен Тарас Радь, який виборов золото, два срібла та бронзу.
23-річний Тарас Радь – багаторазовий чемпіон світу з лижних перегонів та біатлону повернувся до Тернополя зі світового чемпіонату в Швеції.
Спортсмен знову виборов золото з біатлону і ще три медалі в інших програмах.
Першим побачив в 14-річному підлітку майбутнього чемпіона тренер Віктор Федорчак. Тарас каже, до того навіть не стояв на лижах, любив грати футбол та волейбол.
"У 14 років травмував ногу, яку лікарі погано полікували. В результаті, почалася гангрена і ногу довелося ампутувати. Зробили операцію. Я не знав тоді нічого, малий був. Але коли мене везли з реанімації, я в ліфті лежав, дивлюся, – ноги нема. Вони кажуть, що так має бути. Кажу мамі: "Ноги нема". Ми поплакали, але потім все внормувалося, почав на милицях ходити. Потім на реабілітацію приїхали, зробили перший протез".
За словами спортсмена, батьки привезли його в "Інваспорт".
"Тут зустріли Віктора Йосиповича. Мого першого тренера. Почали з ним займатися, кататися на роликах, я тоді катався ще стоячи. Падали, сміялися, вставали і їхали далі".
Тренер Віктор Федорчак каже, через протез Тарасу було складно навчитися стояти на лижах.
"Не встиг поставити, як він вже починає падати. На тренування приходив його батько, батько з ліва, я праворуч, тримаємо за руки і так поки його вестибулярний апарат навчився триматися на ногах. Коли вже він твердо стояв, було легше, вже можна було технічно з ним старатися, але інше питання виникало – протез. Той, що в нього був, було страшно його випускати на ньому, бо було враження, що зараз він злетить".
Тренер каже, тому й вирішили спробувати кататися, сидячи в бобі.
"Будь-які маленькі підйоми – це вже була катастрофа, виїхати не можливо було, якийсь поворот – не вписувався. Іноді бувало, що я більше замучувався, ніж спортсмен, бо треба весь час за ним бігти. То не вписується в поворот, треба зупинити, повернути. За цей час навички, м’язи почали розвиватися, ставали сильніші. У Тарасові мені подобалося те, що він завжди позитивний і в нього ніколи немає "я не можу" чи "я не хочу", "мені важко". Цього нема. Іноді, бувало, відкатається на тренуванні, кажу: "Тарасе, ну що там, ще два кола?". А два кола це ще 5-6 кілометрів, це багато. Він: "Добре". Кажу: "А скільки ще можеш проїхати?". "Скільки треба стільки проїду", – казав мені Тарас.
Працьовитість і перспективність Тараса тренери Національної паралімпійської збірної побачили на змагання в Сянках, розповідає тренер. Тоді почалася його спортивна кар’єра, яка у 18 років принесла його, наразі, найважливіше золото – на Паралімпіаді в Пхьончхані. Через 4 роки, на Паралімпіаді в Пекіні, спортсмен виборов ще три медалі з біатлону, два срібла і бронзу. Кількість своїх нагород Тарас назвати не може, точно – понад сотня.
Про своє останнє золото в біатлоні на чемпіонаті світу в швецькому Естерсунді каже, перемога далася легко.
"Це гонка, яка найлегше якось вийшла мені. Я відстрілювався добре, під час траси віражі всі проходив добре, а коли вже приїхав на фініш побачив, що Радь Тарас перший на табло, зрадів звісно. А вже вийшли потім через кілька хвилин на нагородження і вдягнули медаль, то були мурашки по шкірі, клас. І ще, коли заграв гімн, то аж так приємно, що в іншій країні грає український гімн".
Чемпіон приїхав до Тернополя лише на кілька днів. Каже, відпочивати нема коли, днями вирушає на етап Кубка світу в Америку.
Розповідає, ще більше працювати і перемагати стимулють наші ЗСУ.
"ЗСУ показують там хороші результати. Ми боремося на іншому фронті, також показуємо хороші результати і показуємо, що Україна – це одна країна, єдина і дуже сильна. Хочеться, щоб Україна виграла і все було добре".
Що відомо
- Тернопільський спортсмен здобув золоту медаль на чемпіонаті світу
Читайте також
- "З принципами жити дорожче": чемпіон світу Андрій Ткачук воює на передовій