Як говорити про Україну за кордоном не з позиції жертви, а з позиції боротьби за демократичні цінності та права людини? Суспільне Культура звернулося до українців, які реалізували свої проєкти за кордоном, і попросило поділитися власним досвідом. Ви зараз у Європі, та хочете допомогти Україні? Як це зробити? Порадами діляться митці, волонтери, журналісти, активісти з Португалії, Латвії, Німеччини, Швеції та Італії.
"Наші люди всюди", ─ співав Женя Галич з O.Torvald. Зараз Галич у ЗСУ, а наші люди роз'їхалися по всьому світу, втікаючи від російської війни в Україні. У 2022 році 7,7 млн українців зареєструвалися в Європі як одержувачі тимчасового захисту. Це більше, ніж все населення Литви, Латвії та Естонії. Якщо війна закінчиться у 2023 році, більшість цих людей повернуться додому. Якщо війна триватиме ще роки, українці вимушені будуть пустити коріння там, де безпечніше.
Щоб війна закінчилася швидше, нам всім потрібно ще більше об'єднатися. Не тільки українцям, а всьому цивілізованому світу. Потрібно, щоб про нас не забували у світі, де немає війни, де немає комендантської години та повітряних тривог, де російські ракети посеред мирного міста не нищать багатоповерхівки з людьми.
Читайте також: Фільм "20 днів у Маріуполі" – це можливість залишити в історії військові злочини, які вчинила Росія в Україні
Народи країн Балтії палко підтримують нас майже одностайно, бо вони мають схожий історичний досвід. Поляки дуже підтримують, бо інакше війна буде не на півдні та сході України, а біля їхнього кордону. Але чим далі від нашого кордону, тим менше розуміння, що взагалі відбувається.
Розмовляйте українською
Журналістка, засновниця марафону української мови Ольга Сітковська в Італії:
"Хоча в італійських новинах Україна щоденно з’являється у перших сюжетах, найчастіше питання, яке я чую, — чи закінчилася у нас війна. Звісно, я розповідаю людям про країну, але правда в тому, що європейці насправді не дивляться далі свого носа ─ вони не дуже це все емпатично сприймають. Та нав’язувати свій біль людям, які живуть своїм мирним життям, було б насиллям.
Я не збиралася виїжджати з Харкова до авіанальоту. Але коли відчула такий тваринний жах, нічого не хотілося, тільки вижити. Той, хто не лежав у підвалі та не чув вибухів, ніколи нас не зрозуміє. Усі підтримують, хтось більше, хтось менше, але не розуміють. І не дай Боже їм зрозуміти! Бо, щоб зрозуміти, треба пережити той самий чуттєвий досвід... І це відриває нас від іншого мирного суспільства".
Ольга пригадує, що рятувалася емоційно своєю активною позицією. Вона дала міжнародним медіа близько 30 інтерв’ю: виходила в ефіри молдовського та індійського телебачення, спілкувалася із журналістами DW, Washington Post, NY times та Fіnancial times. Коли була у Польщі, ходила на мітинги та писала пости в соціальній мережі Instagram про ситуацію в Україні.
"Правда в тому, що ця війна шокувала світ. Зараз це підвищена комуналка та зростання цін ─ звісно, це не подобається європейцям. Крім того, наш шок-контент уже всіх втомив, через це наші заклики сприймаються як претензія чи істерика. Наша війна ─ то наша війна. З цим теж вчишся жити.
Європа дуже прагматична. Коли ти бачиш, що від твоїх емоцій немає жодного результату, то ти шукаєш інші шляхи. Що ми можемо зараз з моєї точки зору? Поважати самих себе і поводитися гідно за будь-яких обставин. Я розповідаю про Україну тим, хто мене питає. Роблю пости та сторіз англійською мовою для іноземної аудиторії".
Читайте також: Кейс гурту "Антитіла": хто організовує концерти українським зіркам за кордоном
Навесні Ольга Сітковська зробила марафон української мови, який проходив на її сторінці в інстаграм.
"У людей був дуже великий запит на вивчення української мови, але вони соромилися нею розмовляти. Люди, що хочуть вивчати українську мову, відчувають це так, ніби роблять це задля перемоги. Для багатьох це стало світлом. Наразі я чекаю, коли в мене накопичиться достатньо внутрішнього ресурсу, щоб повторити досвід марафону та продовжити його".
Ольга Сітковська зізнається, що за кордоном у публічному просторі їй соромно розмовляти російською, аби ніхто не подумав, що вона має хоча б якийсь стосунок до Росії. Хоча з близькими людьми вона і досі може спілкуватися російською. "Я зрозуміла на власній практиці, що мова справді має значення. Це, може, не так очевидно всередині країни, але коли виїжджаєш за кордон, розумієш цю різницю.
Зараз європейці усвідомили, що Україна і Росія — це абсолютно дві різні країни. І що в українців є своя мова — українська. Зараз, коли, до мене хтось звертається в Італії і використовує перекладач, то переклад зазвичай відбувається саме на українську. І, розуміючи це, ти вже не можеш собі дозволити розмовляти російською, коли ти поруч з іноземцями. Бо вони усвідомлюють, що ти з України, так чому тоді ти розмовляєш мовою агресора?
Я не бачу ніякої користі від істеричних відео в новинах. Мені здається, що наразі для тих, хто не є активним волонтером, не є військовим, то, мабуть, справді українська мова і наша культура ─ це і є те, що має зараз дивувати світ. Наш фронт ─ культурний. І потрібно випестувати Україну в собі. Бо коли європейці бачать, які українці цікаві і талановиті, тоді з'являється бажання підтримати. Не як жертву з протягнутою рукою, а як гідну, освічену людину, яка потрапила в жахливі обставини".
Привертайте увагу до українських традицій
Роман Мінін, художник відомий роботами на шахтарську тематику, у Німеччині:
Мінін має значний досвід в презентації України за кордоном. Упродовж 12 років він бере участь у міжнародних мистецьких ярмарках, персональних та групових виставках.
"Волонтерська діяльність справді вражає. Але таку діяльність до війни ніхто не помічав, навіть вважали, що це неправильно — робити щось за власний кошт у той час, як існують гранти та фінансова підтримка. Зараз і завжди важливіше за все ─ це ідеї. Тож іноді я генерую справді потужні глобальні ідеї, іноді хтось інший з українських митців, але не завжди поруч є ті, хто може підтримати їх матеріально. І знову треба щось вигадувати, як зі скотчу та гілок зробити щось світового рівня", ─ поділився художник.
17-19 січня 2023 року десять українських дизайнерів представили колекції у Берліні у межах міжнародного сезону осінь-зима 2023/2024 Ukrainian Fashion Week. Концепцію простору, де були представлені наші дизайнери, розробив Рома Мінін та назвав її "Оптимізм".
Сам художник каже, що, можливо, це найсміливіша його робота: "Вона дуже агресивна та добра, весела та одночасно найбільш сумна композиція. Я іноді займаюсь "оптимізмом" примусово, бо насправді великий скептик. Коли зроблю в день декілька картин зі словом "Оптимізм" для друзів, щось і залишиться мені на душі. Дуже хочу, щоб мої композиції розширювали свідомість, були неоднозначними та працювали з глядачем у різний спосіб .
Добре, коли митці, не комплексують бути українцями та поширювати автентичні ідеї. Унікальність, автентичність може й не завжди посідатимуть перші місця на міжнародних конкурсах, але формуватимуть образ країни. Результат такої праці не завжди щастить побачити автору творів. Тільки з часом ми можемо робити виставки більш впливових митців чи визначати те, хто справді був "культурним послом країни". Не поспішайте робити висновки, ніколи не порівнюйте результати впливу візуального мистецтва з бурхливими аплодисментами музикантам чи акторам".
Читайте також: "Якщо ми говоримо про прорив, то найближчими ми стаємо в культурі", — Євген Глібовицький
Творча мета Мініна ─ поширювати та розвивати монументальне мистецтво, залишаючи українські народні традиції. Художник розповідає про дбайливе ставлення до фольклорної магії як до культурного коду, і дуже радіє, коли вдається зробити монументальний твір, якій є сучасним, але автентичним. Тож можливість "рекламувати країну", популяризувати мистецтво країни ─ це відповідальність для професіоналів.
Показуйте унікальну культуру України через мистецьки проєкти
Режисерка Ольга Турутя-Прасолова зробила виставу за п’єсою Лесі Українки в Португалії:
"Португалія дуже далеко від нашої війни, і чим далі, тим менше люди розуміють, що таке війна. Та майже всі висловлюють співчуття. Я впадаю в ступор, коли мені кажуть про "так же дружно жили й чого це посварились?" або "віддайте ЛДНР", ─ я кажу, що захоплена Росією територія відповідає розмірам всієї Португалії. Ще влітку натрапила на такий заголовок: "Війна в Україні показала, що нам треба укріплювати нашу армію". У новинах спочатку було багато про Україну, зараз значно менше".
Театральна компанія міста Браги разом з Національною спілкою театральних діячів України навесні запустили проєкт #stagehomeoftheworld, однією з учасниць якого стала режисерка. Ольга Турутя-Прасолова хотіла поставити в Португалії виставу про війну, але керівництво театру, де вона зараз працює, це не зацікавило. Натомість їй дозволили поставити дитячу виставу, і режисерка обрала "Лісову пісню”:
"Я мусила хоч якось розказати про нас. Глядачі сприйняли дуже добре. Для мене це було несподівано, бо місцеві португальці люблять лише футбол і свята. А тут така зацікавленість. У нас зовсім різна міфологія, акторам доводилося пояснювати, хто такий Водяник, Лісовик, Мавка, Потерчата тощо. Мені здавалося, ця історія може бути для них незрозумілою, але діти реагували дуже жваво, і дорослі були зворушені".
Відвідуйте акції на підтримку України та влаштовуйте тематичні вечірки
Піарниця, активістка Олександра Панасюк у Швеції:
"За весь час я буквально двічі стикалася із дискримінацією. Один раз на протесті в підтримку воїнів "Азовсталі", після влучання у колонію в Оленівці. Шведка намагалася довести, що то не воїни, а нацисти. Але учасники мітингу почали пояснювати ситуацію.
Другий інцидент стався з росіянкою Євгенією Карлсон, що живе у Швеції вже понад 30 років. Вона якось вирішила принизити українську дівчину посеред вулиці. Українці тоді створили вірусне відео для інтернету, описавши ситуацію. Через ганебний вчинок та розголос з нашого боку жінка була звільнена з роботи. Але, не дивлячись на поодинокі випадки, принаймні навколо мене всі допомагають українцям. Шведи вражені нашим бажанням працювати та вчитися. У них є досвід із біженцями з різних країн. Проте українці виявилися найбільш придатними до інтеграції у суспільство".
Читайте також: Харківський літмузей, який став мейнстримом: шлях від маргіналів до маскульту
Олександра розповіла, що тема війни в Україні останнім часом менш присутня у медіапросторі. Перед Різдвом багато фондів активувалося і було досить багато гуманітарної допомоги. Досить активно працював український волонтерський хаб. Шведи не надсилають гроші напряму в Україну, а обирають здебільшого шведські фонди, що працюють з українцями.
Олександра Панасюк відвідує щотижневі мітинги у Стокгольмі, організовані Nordic Ukraine Forum. Крім того, раз на місяць допомагає в українському волонтерському хабі.
"Я дуже багато витрачаю на Україну. У мене велика родина і я постійно щось купую: павербанки, термобілизну, зарядні станції, свічки, безглютенові продукти для племінника. Допомагаю волонтеру, який возить гуманітарку, та дівчині, що рятує тварин. Мені завжди здається, що це замало, тому 10% від прибутку підтримую Фонди Сергія Притули чи "Повернись живим".
Я працюю у фонді, що допомагає українцям працевлаштуватися та вивчити мови, шведську та англійську. Авжеж, у мене є зарплатня, проте це робота, що закриває ще й потребу у допомозі своїм людям. Одного разу я з сусідами влаштовувала свято у нашому мікрорайоні. Ми співали пісні і продавали домашню випічку за донати. Нам вдалося зібрати майже 10 000 шведських крон. Вони пішли на закупівлю гуманітарної допомоги для України.
Цього року мені виповнилося 35 років і я влаштувала невелику вечірку, покликала нових шведських друзів. Попросила не купувати мені подарунки, а скидатись грошима на користь України. Ми зібрали майже 29 000 гривень, які я перерахувала на три потреби: частково на купівлю авто для друга, що служить у Бахмуті; волонтеру, що теж купує авто та гуманітарку для особливо важких напрямків; а також дівчатам, що сушать борщі для воїнів".
Спілкуйтесь з іноземцями
Журналіст та волонтер Володимир Бірюков зібрав близько двох мільйонів євро для України у Латвії:
"Часто чув від місцевих у країнах Балтії: "ми — терпіли". Так вони себе називали всі ці останні 30 років, терплячі усю "культурну та соціальну окупацію", яку чинила Росія. Сьогодні у Латвії та Литви є шанс та змога показати Російській Федерації та її резидентам їхнє місце, що вони не вдома, а перебувають у гостях", ─ розповідає волонтер.
Улітку 2022 року Володимир Бірюков приїхав до Риги, аби взяти участь у низці благодійних заходів з місцевими журналістами, студентами та депутатами, щоб викрити російську пропаганду, якої там предостатньо. Тоді його давній приятель, латвійський музикант Ральф Ейланд, запустив ініціативу "Латвійський Байрактар". Цю ідею підхопило дуже багато латвійців.
Директор Ризького національного театру Яніс Вімба запропонував знімати символічні відеоролики про допомогу Україні в стінах театру, де була проголошена Незалежність Латвії; міністр оборони Латвії Артіс Пабрікс дав дозвіл на збір грошей на зброю для України; долучилися також депутати та інші впливові діячі.
Читайте також: Скандальна премія, Або "Країна, яка вбиває наших дітей, не має права бути там, де говорять про дитячу літературу"
За місяць вдалося зібрати 1 000 000 євро, і це в країні з населенням менше двох мільйонів жителів. Щоправда, витратили їх не на "Байрактар", а на інші потреби. За запитом Міністерства оборони України було придбано 15 джипів, 45 розвідувальних дронів Atlas Pro. Окрім того, 155 безпілотників, наземні станції управління, ретранслятори, кілька корисних навантажень та комплект запасних частин компанія ATLAS Aerospace та Міністерство оборони Латвії передали безкоштовно.
"Усю цю роботу вдалося проробити за півтора місяця, і з кожним інтерв'ю та виступом було помітно, як українських прапорів на знак солідарності більшало", ─ розповідає волонтер.
Удруге до країн Балтії Володимир Бірюков поїхав восени, коли спав обсяг допомоги Україні. "Доводилось ніби заводити цей мотор знову — інтерв’ю, радіо, ТБ та нові історії. Найцікавіше, що відбулося, ─ це раідіомарафон DodPieci (дай п’ять) у Ризі, який вже 9 років проводять за тиждень до Різдва. Цього разу збирали гроші українським діткам, які перебувають в Латвії.
У підсумку місцеві жителі та артисти перерахували на гуманітарні потреби для українських дітей, що постраждали від війни, рекордні 896 701 євро. Це доводить, що Європа не втомилася допомагати, про Україну думають і українців підтримують.
У жовтні також у Латвії була запущена ініціатива STOPIFY, яку Володимир назвав "безболісний донат". Усі зібрані кошти підуть на закупівлю необхідних матеріально-технічних засобів для Збройних Сил України. Посольство України в Латвії допомагає повідомляти про потреби ЗСУ Ziedot.lv та забезпечує регулярний зворотний зв’язок щодо використання пожертвуваних речей на полі бою.
Усі ми користуємось стримінгами — такими як Netflix, Apple Music тощо. Ці платформи допомагають підв'язати картку та обрати один з пакетів на допомогу (6,9€, 14,9€ або власну суму). Ця сума буде списуватися щомісяця з картки до закінчення війни. Гроші підуть на гуманітарну та медичну допомогу українській армії. Уже за місць сума на платформі STOPIFY перевищила 150 000 євро. "І це тільки початок. Я у цьому проєкті виступаю обличчям, щоб розказати місцевим про всі звірства, які вчинила Росія в Україні. Головне ─ не мовчати та робити усе, щоб ми не зійшли з перших шпальт та не залишилися сам на сам з ворогом", ─ додає Володимир.
Найголовніша порада від волонтера Володимира Бірюкова: "Не залишайтеся тільки у своєму середовищі, якщо ви з України, то не треба спілкуватися лише з українцями. Не забувайте про так звану інтеграцію чи асиміляцію. Я впевнений, якби у мене не будо місцевих знайомих у Латвії, то таких результатів підтримки не вдалося б досягти. І звичайно, треба не боятися говорити. Чим більше ми щось робимо, тим швидше нас почують".
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!
