З початку повномасштабної війни Брусилів опинився за 20 кілометрів від селища, де тривали бої з російською армією. Поранених цивільних та військових везли в Брусилівську лікарню. За словами лікарів, вони не мали жодного досвіду роботи з вогнепальними пораненнями. Про роботу лікарні в умовах війни, про співпрацю з київськими колегами, про набутий досвід та про найважчі моменти лікарі Омелян Кавтиш, Сергій Хабаза та Юлія Янчук розповіли в інтерв'ю Суспільному.
Заступник головного лікаря Брусилівської лікарні Омелян Кавтиш розповів, що з початку повномасштабної війни поранені під час бойових дій поступали до приймального відділення Брусилівської лікарні.
"Фактично тут була розгорнута в нас "сортувальня", – каже Омелян Кавтиш. – Потрібно було визначити куди, кого і як направляти. З цим справлялися лікарі, черговий бригади, хірург, який оглядав. За одне поступлення могло бути до 27 людей. Коли були важкі бої біля Макарова, біля Небелиці, де ціла сім'я постраждала, їх теж сюди привозили. Важкопоранених ми на каталках везли на рентгенконтроль. Фактично таких пацієнтів було 100%, тому що переважна більшість із них мали осколкові поранення. В рентгенкабінеті проводилися дослідження, і лікарі відразу на операційному столі за рентгензнімками могли прооперувати хворого з найкращим результатом".
Головний лікар Брусилівської лікарні Сергій Хабаза додав, що пацієнти поступали з вогнепальними, мінно-вибуховими, уламковими пораненнями.
"В операційній у нас був гарячий цех, який працював і рятував життя всіх людей. До нас поступали не лише військові, а й цивільні мешканці з сусідньої Макарівської громади. Персонал лікарні зміг зорганізуватися і майже місяць працював в цілодобовому режимі. Практично весь персонал залишився на робочих місцях. Волонтерський рух забезпечував нас повністю всім тим, чого ми потребували. Це і медичні препарати, і розхідний матеріал, і продукти харчування, і миючі засоби, і засоби гігієни, і одяг, і теплий одяг. Обласна і районна військові адміністрації, селищна рада, військові, поліція, СБУ – всі працювали чітко, спокійно і це дало нам можливість злагоджено виконувати свою роботу. В нас були сформовані чотири операційні бригади. Одна бригада перебувала цілодобово, три – задіювали в разі необхідності. Фактично дві бригади тут були на місці, тут жили. Весь наш медичний персонал впродовж перших трьох тижнів війни жив у лікарні", – каже Сергій Хабаза.
Сергій Хабаза каже, що психологічно було дуже важко.
"Ми вже адаптувалися працювати з військовими травмами, з хлопцями, які мужньо це переносять, – розповідає Сергій Хабаза. – Але поступали й багато цивільних. Найважчий психологічний момент – це коли діти поступають із вогнепальними пораненнями. Всі працювали рефлекторно, просто виконували свою роботу. В нас група була створена в соцмережах. Достатньо було лише написати: "працюємо" – і все, не треба було ні по кого відправляти машину. Всі: і ті, хто мав свій транспорт, і ті, хто йшов пішки – всі добиралися за 20-30 хвилин, окрім чергових бригад. Нам дуже допомогли медпрацівники, які працювали в Києві, але через обставини не могли дістатися до столиці. Тому вони прийшли до нас, запропонували свою допомогу, і завдяки колегам ми змогли сформувати повноцінні операційні бригади, тому що в нас свого персоналу на ту кількість пацієнтів, які поступали, не вистачало. Люди поступали з травмами, які не є притаманними мирному життю, і тому допомога фахівців, які працювали в нас на волонтерських засадах, дала нам можливість чітко та якісно виконувати свою роботу в той дуже складний час. І найголовніше, що всі, хто до нас поступав живими, ми всіх живими і виписали".
Заступниця головного лікаря Брусилівської лікарні Юлія Янчук розповіла, що у відділення інтенсивної терапії хворі поступали після проведення оперативних втручань.
"Було багато поранених із відірваними кінцівками, багато осколкових поранень, травми грудної клітки, живота, були дітки з проникаючими пораненнями органів черевної порожнини. Потім всіх хворих, яких ми стабілізували, переводили до госпіталю. Найтяжчим був день, коли розстріляли колону в Макарові. Було дуже багато поступлень і військових, і цивільних, були діти. Працювали дві операційні, дві перев'язочні, маніпуляційні. В нас було лише два анастезіологи. Їм доводилося працювати через добу. Бувало, що вони працювали і по 2,5 доби. Перші дні було дуже важко, був якийсь шок, але вчилися працювати в стресовій ситуації. Вчилися по ходу роботи. Фактично хворі поступали до нас відразу в передопераційну, в операційну. Були і черепно-мозкові поранення, і теракальні травми, коли фактично в грудній клітці– дірка. Під час військових дій на базі нашого відділення ми прийняли пологи – народилася дівчинка, здорова, мама теж з нашого району. Лікарка-гінеколог сама прийняла пологи, впоралася. В нас були військові з почуттям гумору. Хлопцю фактично відірвало ногу, але він сказав: "Все добре, бо позитив – я не буду копати картоплю". Проте весь час він боявся подзвонити дружині. Він говорив: "Я не буду їй казати". Хлопець сам був із Луцька. Потім його від нас перевели в Житомир. Ми бачили командирів, які приходили до нас 8 березня і казали: "Дівчата, все буде добре, вірте в перемогу". І нам було соромно не вірити. Ми разом із ними трималися, разом із ними також вірили, хотіли, щоб все було якнайкраще. Ми робили свою роботу відповідно до протоколів. Думати про те, що там щось десь твориться, не було часу. Ти чуєш, що десь щось вибухнуло, чуєш, що десь пролетів літак, вертольоти, пройшла колона танків, стрес, переляк, але ми працювали. Навіть не було думки, кудись там тікати. Була одна думка – вистояти", – поділилася спогадами Юлія Янчук.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- Харківщина та Херсонщина засипані мінами – сапер із Житомирщини Олександр Павленко про роботу на деокупованих територіях.
- "Зараз час, коли потрібно робити великі проєкти", – Житомирський міський голова Сергій Сухомлин.
- "Тільки військовий опір може принести успіх", – журналіст Віталій Портников.
- "Хочу, щоб українську поезію почули" – читець віршів із Житомирщини Олександр Трохимчук.
- "Стійкі фізично та психологічно", – інструктор ЗСУ про підготовку українських військових в Британії.
- "За добу перекрили всі під’їзні дороги з Білорусі" – Іван Коруд про війну і відновлення Овруччини.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
