"Другу також варто придбати". Інтерв’ю з Олегом Сенцовим про роман, написаний у російській тюрмі

"Другу також варто придбати". Інтерв’ю з Олегом Сенцовим про роман, написаний у російській тюрмі

"Другу також варто придбати". Інтерв’ю з Олегом Сенцовим про роман, написаний у російській тюрмі

В ефірі Українського радіо режисер, письменник, в’язень Кремля ексклюзивно представив свою другу книгу із назвою "Другу також варто придбати". Перший твір із трилогії "Купіть книжку – вона смішна" був написаний ще 2010-го, але вийшов друком, коли письменник перебував в ув’язненні в Росії.

Там він взявся до написання другої частини. Твір фантастичний та іронічний, на перший погляд, не пов’язаний з тими обставинами, у яких перебував Сенцов. Про тюрму Олег обіцяє розповісти у щоденниках голодування та оповіданнях, які вийдуть уже восени.

Про сенси, які автор заклав у новій книзі, про те, як це – писати в російській тюрмі, про початок мистецької діяльності ще задовго до ув’язнення, а також, як режисер рефлексує на нинішні прояви порушень прав людини вже в Україні і чи збирається в політику – в ексклюзивному великому інтерв’ю Сенцова журналістці Радіо Культура Олені Гусейновій.

Читайте також: "Міфологема Донбасу. Рецензія на книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям"

За ці кілька днів про прізвище Андрія Хаєцького дізналися люди, які не мають жодного стосунку до Одеси і не особливо слідкують за українською поезією. Нагадаю, поета звинувачують у порушенні правил безпеки, що призвели до пожежі в одеському коледжі у грудні 2019-го. Улітку 2018 року у ваш день народження він написав вірш "Олег". Це час вашого голодування, коли спільнота реагувала як могла, бо ми відчували свою безпорадність. Таких текстів було багато. Як вам цей вірш слухався вже зараз?

Я вже казав, що я не зовсім розуміюся на поезії. Це дуже високопарні слова, це – не мій слог. Саме зараз ми працюємо над редагуванням щоденників, які я вів саме в ті часи. І от це буде документальна річ. Я їх писав, і правильніше сказати, що ми їх не редагуємо, а розшифровуємо якісь слова, які не зрозумілі редакторам, щоб був зрозумілішим сенс написаного. Ця проза ближча до мене.

Історія Андрія Хаєцького дуже чутна в ці дні, бо він був заступником цього коледжу, але за місяць до того як сталася пожежа, звільнився. На момент розгляду справи Андрій став єдиною людиною, до якої застосували виняткові, найжорстокіші запобіжні заходи, він зараз утримується в СІЗО. Це історія, що болісно озивається у світі людей, які пережили правове свавілля і слідкують за такими подіями. Я знаю, що ви вже виклали у себе на Facebook-сторінці власну позицію.

Про Андрія я навіть не чув раніше, поки не трапилося з ним таке. Я занурився у цю тему і почитав про нього. Це не тому, що він мене підтримував, і не тому, що він поет. Це людина, яка пише вірші і вона нічим не краще за того, хто підмітає підлогу. Я проти несправедливості, проти тих речей, які я сам пережив, і я знаю, як це працює. Більшість людей, які ніколи не зіштовхувалися з правоохоронною чи судовою системою, знають цю сторону виключно з якихось постановочних шоу із залів суду чи фільмів. А коли ти стикаєшся з цим особисто, то розумієш, що там немає ніякого правосуддя та справедливості, і це стосується не тільки Росії. В Україні, на жаль, судова система не працює. Правоохоронна система також не працює так як треба. І цей випадок, для мене, це там де не працює система – призначили "стрілочника", і на нього хочуть все повісити, а ті, хто дійсно має за це нести відповідальність, хочуть її уникнути.

Що означає розголос у таких ситуаціях? І чи знає ціну розголосу Олег Сенцов?

Мені важко про це говорити, бо я не був на акціях на підтримку Сенцова. Я сидів у в’язниці. До мене доходили якісь відголоски цих акцій. І якщо до мене доходили ці відголоски, мабуть вони були потужними. Я досить вдячний усім за цю підтримку та буду вдячний усе життя. І не можу спокійно проходити повз такі випадки. Я до цього не проходив повз і надалі не буду проходити.

В одному з інтерв’ю або навіть на презентації книги, про яку ми поговоримо, ви сказали, що найважливіше – це навчити дітей читати книжки й говорити правду. Давайте поговоримо про книжки. "Другу також варто придбати" – це та книга, яку ви презентували б на "Книжковому Арсеналі", але презентуєте зараз. Це друга книга трилогії, і першу ваші читачі отримали, коли ви були в ув’язненні. Але написана вона до того, в 2010 році. Що для вас 2010 рік?

Книга писалася майже три чи чотири роки. Це був мій перший досвід написання якоїсь великої книги. Я тільки починав робити якісь кроки у мистецтві. Я написав вже збірку дитячих оповідань, декілька сценаріїв. Це були для мене важкі часи і в особистому житті, і у фінансовому стані. І цю книгу я писав ночами. Я не міг спати, бо ці проблеми полонили мій мозок, і щоби якось перемкнути думки на щось інше, я писав. Я вже мав, здається, 5-6 розділів цієї книжки і завершив її взимку 2010-2011 років. Але вона мені не дуже й самому подобалася, була якоюсь "рваною". І тоді я написав передмову, де саркастично зазначив, що пишу книжку "для моїх наступних 18-ти читачів". Я дійсно не чекав, що у моєї книжки будуть читачі.

Коли я її ще тільки писав, у мене вже виникли ідеї щодо другої і третьої книг. Інколи я думав, навіщо я її писав та хто її буде читати. І коли вже була в’язниця, були видані збірка дитячих розповідей, вони почали набувати популярності, пережили перевидання в Україні, переклад на шість мов. Тоді ж видали перший мій роман. До мене почали доходити якісь листи, що моя творчість людям не байдужа і захоплює. Після цього в Якутії я за три місяці написав другу книжку, писав її цілими днями. Потім вже, через рік, на початку 2019-го, коли вже голодування закінчилося, а я не знав, чи вийду на волю, я почав видавати якісь свої речі – сценарій фільму, який перебуває зараз у розробці, опублікований "Маркетер". І був цей роман. Ще два місяці я працював над "чистовиком" книги. Там близько 700 сторінок.

Читайте також: "Про рептилоїдів і колаборантів. Новий роман Олега Сенцова. Рецензія й уривок"
“Другу також варто придбати”. Інтерв’ю з Олегом Сенцовим про роман, написаний в російській тюрмі

Акція на підтримку Олега Сенцова на Книжковому Арсеналі

У вас була така фраза: "я робив свої перші кроки в мистецтві". Досить доросла людина робить перші кроки в мистецтві. Як виникла ідея, що треба робити мистецькі проєкти?

Тема мого "надлому" і переходу до творчості гарно передана в книзі "Маркетер". І я задоволений, що зумів усе це так передати. Мені було важко про це говорити, і я написав. Сподіваюся, що добре написав.

Оповідання "Значок" теж багато пояснить вашим читачам. Що таке у 30 років змінити сферу діяльності? Чи потрібна підтримка?

У своєму житті я декілька разів міняв цю сферу, досить кардинально. І щось було за моїм бажанням, щось відбувалося всупереч йому, але внаслідок моїх дій. Таке саме сталося в мої 30 років, і це – нормально. Життя треба міняти. Я вважаю, що всередині людини є така сила і якщо її використовувати, то людина зможе все. Підтримка важлива, але я намагаюся розраховувати тільки на себе. Коли під кінець вечірки з нагоди свого тридцятиріччя я сказав друзям, що буду знімати кіно, мені відповіли, що я з’їхав з глузду і це неможливо. Через п’ять років я довів, що це можливо.

Було кілька навчальних фільмів, причому один – екранізація Селінджера, мені дуже сподобався вибір оповідання "Чудовий день для рибки-бананки".

Мені подобався Селінджер, тому я не хотів писати щось сам, я хотів робити це на більш сильній базі. А це, я вважаю, одне з найкращих його оповідань.

Розкажіть, будь ласка, що таке – писати в ув’язненні, тому що це особлива практика. І в перші дні після вашого звільнення у нас була в ефірі ваша асистентка Анастасія Чорна. Вона розказувала, що у неї було два монітори: на одному був сканований зошит, на іншому вона набирала текст, коли готувала "Маркетера".

Вона й далі працює зі мною, книжку "Другу також варто придбати" вона зробила, поки я був у в’язниці. Я також передав рукопис. Зараз у нас триває робота над "тюремними оповіданнями" і над "Щоденником голодування".

Що таке – передати з російського ув’язнення в Україну текст?

Це було не в Україні. У мене в Москві є гарна знайома, якій я можу довіряти, ще з часів кіно. Я вислав їй рукопис, цензура читала майже три тижні цю книжку "Другу також варто придбати". Я переживав, що вони знайдуть, до чого докопатися, і завернуть текст. Але рукопис дійшов до неї, вона його відсканувала і надіслала Анастасії, щоб та почала з ним працювати. Оригінал рукопису залишився в Москві, у моєї подруги, як вдячність за її внесок, за її працю.

Технічно – як пишуть у тюрмі? Це зошити, у яких ви писали від руки. Є стіл, за який можна сісти? Перепрошую, що я питаю про такі речі, але ми маємо справу з речами, яких не можемо уявити.

Рукопис книги "Другу також варто придбати" – це три чи чотири великі зошити, написані від руки. В’язниця в даному конкретному випадку – це колонія, де не дуже добрі умови не тільки в природному сенсі – там дев’ять місяців зима, сніг, мороз 30-40 градусів. Там також дуже погані умови режиму, в якому перебувають ув’язнені, там робиться усе, щоби жити було дуже важко. У мене там були великі проблеми більше ніж пів року, але після голодування вони, мабуть, почали мене поважати та перестали чинити перепони. І я писав, коли був час, бо насправді часу там не дуже багато, тому що тебе там якимись дурницями намагаються зайняти, щось змушують робити. Це дуже важко описати та передати словами, роблять з тебе якогось "овоча". Я зараз працюю над оповіданням та щоденником ув’язненого, і коли люди їх прочитають, думаю, будуть краще розуміти ті умови, де я був. І от я протягом доби шукав якийсь час, десь година, десь – сорок хвилин. Сідав. Там був невеличкий столик, де тільки зошит можна помістити, навкруги якийсь галас, шум, але я відволікався від усього цього й записував свої думки.

Дія у книзі відбувається у Сполучених Штатах Америки, героя звати так само, як і в першому романі, Джим Гаррісон.

Перший роман відбувається в Африці, але з американцями. Герой носить одне ім’я та прізвище в усіх трьох книгах, але то – різні люди. Ідея використовувати одне ім’я виникла давно, як божевілля, як усі ці книги. Ніяким сюжетом ці три романи не пов’язані, тільки тим, що герой – одноіменець, та стилем написання. Так, це – іронія, і іронією пронизана уся книжка, від першої сторінки до останньої.

Це – іронія нашого покоління. Якщо ви не знаєте, як звали племінників Скруджа Макдака, то вам буде значно менш смішно в цьому моменті. Сюжет фантастичний?

Іронія покоління, яке у неділю дивилося "Качині історії". Сюжет апокаліптичний і фантастичний. Я писав книжку задовго до карантину, і так вже склалося, що вона виходить у наш "карантинний" час, це – не апокаліпсис, але якось перекликається з цим часом.

Майже одразу з перших сторінок було зрозуміло, що, окрім умовної "американської історії" та іншопланетної, є умовна "кримська історія" в книзі…

Так, є. Перший задум книги, який був в 2010-2011 роках, був про те, як американці на Близькому Сході дуже часто нав’язують свої правила, які вони вважають гарними, зрозумілими демократичному світові. Вони їх нав’язують, і ллється кров. Ця ж сама ідея була і в другій книзі: що прилітають якісь люди, які хочуть тобі добра, але при цьому роблять тобі зле. Я почав писати це у 2017 році, коли вже, можна сказати, був "посткримський період", і мені хотілося відрефлексувати його не в документальній, а саме в такій формі, тож книга пронизана цими "кримськими подіями". І третій рівень: події цієї книжки відбуваються в Америці, але вона не про американців. Вони поводяться як ми. Я писав цю книжку, жодного разу не побувавши в Америці. Я писав про нас, маскуючи всі відносини, весь наш менталітет під американців. Робив це тому, що вважаю, що так треба робити, інтуїтивно, а не для цензури чи з якихось інших причин.

Є також, напевне, екологічна проблематика, тому що ці іншопланетяни виявилися не дуже "братніми", бо вони не люди і хочуть змінити певну екологічну свідомість. Як з’явилась ідея на таку дуже популярну тему?

Насправді це мій сарказм: будь-яка добра ідея, коли вона доходить до крайнощів, стає небезпечною. Будь обережний зі своїми ідеями, бо вони можуть комусь заважати жити.

“Другу також варто придбати”. Інтерв’ю з Олегом Сенцовим про роман, написаний в російській тюрміAssociated Press

В епілозі книжки є речі, які приємно читати. Бо коли ти живеш у країні, яка воює, певні слова відчуваються як свіже повітря. Книжка читається швидко, оскільки жанр легкий. Починаючи розмову, ми говорили про те, що важливо навчити дітей читати. А що любили читати ви? Як вплинуло прочитане на вашу творчість?

Усі ми карлики, які стоять на плечах гігантів. Так, усе має вплив. Саме прізвище героя Гаррісон – відсилання до фантаста Гаррі Гаррісона, до його книжок, легкого стилю. Їх я читав у підлітковому віці. Але ще була і більш "глибока" література: Рей Бредбері з його "Бетономішалкою", "римейк" якої зробили брати Стругацькі. Це теж дуже прикольна повість. Я спробував продовжити цей ряд. Нічого не копіював, але цими оповіданнями надихався. Також ім’я мого героя Джима з першого роману я взяв з радянського українського мультфільму "Острів скарбів" – такий весь кострубатий, у цих смішних окулярах. І це ім’я також перекочувало до інших книжок, інших персонажів.

Зовні це – інший персонаж. На презентації ви казали, що це чоловік-"рохля", і це історія про те, як він змінюється. І ви казали, що за цим образом стоїть конкретна жива людина. Це ваш друг?

Так, колишній друг. Герой протягом книги змінюється. Це – як головні правила сценарію, і в книжках я їх дотримуюся. Герой повинен бути андердогом і потім має змінитися.

Мені ще здається, що, можливо, третій пласт у цій книжці – це туга за тим, що не так багато тих, хто зіткнувся з подіями у Криму 2014-го. Змінився так головний герой книжки "Другу також варто придбати". Чи це так?

Я не знаю. Кожен нехай сам вирішує.

Але це історія про тих, кого ви добре знаєте?

Перш за все, ця книга про мене. Кожен письменник чи режисер знімає та пише про себе, він себе уявляє на місці героя.

Це велика книжка. Важко працювати з великими форматами?

Великі твори дуже виснажують. "Ніколи знову", – казав я вже після написання другого роману. Але я обіцяв трилогію, і я завжди дотримуюся свого слова. І схиляюсь перед тими письменниками, які написали 10 романів чи більше. Це – дуже важно, виснажує неймовірно.

Коли вийде третя книга?

Не цього і не наступного року, тому що є кіношні справи, і зараз ми працюємо над оповіданнями та щоденниками. Це буде дуже круто.

"Щоденник" з’явиться у вересні?

У вересні ми готуємося до випуску подвійного видання: двотомник – щоденники плюс оповідання. Тому що один без одного вони не працюють. Щоб добре зрозуміти щоденники, треба прочитати оповідання, бо після них ти розумієш, що таке в’язниця, як там усе влаштовано.

Ви якось сказали, що "Щоденники голодування" пройшли цензуру.

Ні, цензуру ці книжки не проходили. Писати у в’язниці про в’язницю заборонено, це якісь розповіді про систему безпеки та інші вигадки. Вони не полюбляють, коли пишуть про в’язницю, тому що не хочуть, аби жахливі речі, які там трапляються, ставали загальнодоступними. У нас ось зараз був величезний скандал – ця "кагарлицька історія" – так отакі речі у в’язниці трапляються, і міліціянти не бажають такі речі випускати. А в мене такі історії є, і їх дуже багато. Якби міліціянти знали про такі розповіді, вони б, мабуть, забрали усі рукописи. У мене було багато рукописів, зошитів. Напевно, близько 15 штук. Там було багато написано і не дуже гарним почерком, тож коли поліція ті зошити перевіряла, я казав, що пишу роман, а сам писав щоденники й оповідання. Таким чином я зумів їх сховати, просто не ховаючи.

“Другу також варто придбати”. Інтерв’ю з Олегом Сенцовим про роман, написаний в російській тюрміAssociated Press

Розкажіть про читання у в’язниці. А читати ви що більше любите: велику прозу чи короткі тексти?

У деяких в’язницях тобі можуть надіслати книжки, якщо там є інтернет-магазин, а в тебе є рахунок тощо. Але це – складне питання. Мені надсилали книжки, але я просив не робити цього. У мене були мої зошити, і все це треба було носити самому. Досить важко їздити по етапах із таким багажем. Але я полюбляв читати. В найпаскуднішій в’язниці завжди є якась бібліотека. Я полюбляю різноманітні книжки, насамперед – класику. А у в’язниці починають читати навіть ті, хто ніколи не читав, така там специфіка – немає чого робити, коли ти сидиш у чотирьох стінах. Там багато літератури, але – жодної української, або такої, що може похитнути цей режим.

Що вважають забороненим у російській тюрмі?

Будь-які книжки, які можуть здатись екстремістськими. Це – більш сучасна документалістика чи проза, публіцистика. Там надають перевагу більш нейтральній літературі – якась фантастика, казки, класика. Я прочитав у тюрьмі близько 200 книжок. Але виділити якусь одну чи дві книжки я не можу, не можу сказати: "читайте це у в’язниці". Це ніяк не пов’язано.

В Олега Сенцова у Facebook є рубрика про фільми, які він подивився після того, як його звільнили, називається #Кинопробелы.

Так, я цю рублику веду російською мовою, бо так вона почалася. І далі вестиму її російською. Але зараз я не бачу гарних фільмів. Я не пишу про "посередні" фільми або про фільми, які подивився. Я пишу про гарні фільми. Але таких останнім часом немає.

Немає такої рубрики про книжки. Але чи читаєте ви зараз?

Ні, такої я не веду. Я читаю багато, але недостатньо. Багато публіцистики, новин, тому що я п’ять років відчував "інформаційний голод" і зараз прагну чогось інформативного, а не розважальної літератури.

Але ви перетнулися з українським письменницьким середовищем. Ви є членом українського "ПЕНу"?

Я не перебуваю в жодній організації. Це – бажання максимально зберегти свободу й незалежність. Але з багатьма товаришую, ми спілкуємося, я когось підтримую, ми разом можемо щось творити.

Чи піде Олег Сенцов у політику і чи створює свою партію?

"Не читайте радянських газет зранку..." Я займаюся літературою, я видаю книжки, я займаюся кіно. Маю чітку громадянську позицію і матиму її завжди, бо хочу жити в нормальній країні. Але в політику я не збираюся.

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше