Кінець імперії в пейзажі Криму: рецензія Костянтина Дорошенка на фільм "No-One"

Кінець імперії в пейзажі Криму: рецензія Костянтина Дорошенка на фільм "No-One"

Кінець імперії в пейзажі Криму: рецензія Костянтина Дорошенка на фільм "No-One"

Ізраїльсько-українська стрічка No-One (“Нікого” або “Жодного”) одержала приз за найкращу режисуру фільму іноземною мовою на East Europe International Film Festival y Варшаві. Він є частиною Fusion International Film Festivals, що проводиться чотири рази на рік у різних містах північної, західної, південної та східної Європи. Основні події фільму розгортаються у Криму, що стає одним із його головних героїв, трансцендентним.

Стрічка починається як реалістична розповідь про події під час серпневого путчу 1991 року в Москві та перетворюється на несподівану, проте показову драму з адюльтером і криміналом, сягаючи загальнолюдського й історичного символізму. Неочікувані повороти відбулися з самим No-One під час його створення.

Кінець імперії в пейзажі Криму: рецензія Костянтина Дорошенко
Source: Оригінальне

Автори сценарію і режисери – батько і син, Володимир і Лев Прудкіни, розпочали зйомки в українському Криму, залучивши російських зірок, зокрема В’ячеслава Жолобова, Єлизавету Боярську (отримала приз за найкращу жіночу роль другого плану в фільмі іноземною мовою того ж МКФ у Варшаві). Російська анексія змусила їх перенести зйомки до Ізраїлю, тому ми не побачимо в кадрах впізнаваних місць півострова. Але його атмосферу передати вдалося – закохані у Крим бачать його одними очима.

Очікувано холодно сприйнятий на 40-му Міжнародному Московському кінофестивалі, No-One одержав низку премій на МКФ у Європі: за найкращий фільм і найкращу операторську роботу у Відні, за найкращий фільм у Вінчестері, за найкращу режисуру фільму іноземною мовою у Брюселі.

Сюжет кіно розвивається навколо поїздки дружини генерала КДБ, радянської кінозірки, до урядового кримського пансіонату. Туди ж вирушає племінник генерала, студент Московського держінституту міжнародних відносин, щоби відсвяткувати день народження подружки – доньки партійного бонзи, та прослідкувати за тітонькою. Наспівуючи рядки з Вертинського, дядько напучує племінника, нагадуючи, кому насправді належить влада у країні, попри розгул перебудови. Починається серпневий путч.

Читайте також: "П'ять скандалів в українській культурі – 2019"
Кінець імперії в пейзажі Криму: рецензія Костянтина Дорошенко
Source: Оригінальне

Фільм одразу справляє історично переконливе враження. Продумані всі деталі: меблі, авто, купальники, аксесуари. Розбещена золота молодь п’є саме ті сорти віскі й текіли, які можна було дістати тоді в СРСР — бесперечно, зовсім не кожному. І награне барство в поведінці генерала спецслужби, його обізнаність у культурі й історичні алюзії у розмовах впізнавані. Такими були гебісти, що працювали з дисидентами, вербували сексотів серед інтелігенції, відправляли до психушок і таборів тих, хто не погоджувався йти на поступки. Традиція, заснована ще приятелюванням першого наркома НКВС Генріха Ягоди з Максимом Горьким, який пестливо називав його “Ягодка”, та салоном дружини сталінського “кривавого карлика” Миколи Єжова, де гостювали Сергій Ейзенштейн, Михайло Шолохов, Ісаак Бабель.

“Що він творить?”, — запитують про генерала у його довіреного підлеглого. “Ніц! От уяви собі: є щось, раз! І — ніц”, — чуємо відповідь.

Достовірно передані й кримська курортна нудьга, й атмосфера пізнорадянського бездушного б*****ва. Банальність постільних пригод у відпустці навіть дістала комедійне втілення у стрічці 1981 року “Любов і голуби” з неперевершеною самоіронічною харків’янкою Людмилою Гурченко у ролі розлучниці. Романтична фраза “курортний роман” маскувала буденність невигадливої розпусти за ширмою офіційної радянської добропорядності. Особливо в середовищі кар’єристів від комсомолу та партії, у чиїх кабінетах за червоним оксамитовим прапором ховалися пляшки водки та коньяку.

Кінець імперії в пейзажі Криму: рецензія Костянтина Дорошенко
Source: Оригінальне

Це пояснюється як тотальним лицемірством брежнєвських часів, звичкою говорити одне, а думати інше, так і вбогістю дозвілля радянської людини. Кінопрем’єра раз на кілька місяців, іноді – дискотека чи ресторан з одноманітним меню, пивна-рибалка-дача-лазня. На телебаченні й у газетах: КПРС, футбол, битва за урожай – одне і те саме. Чим вбити час, окрім пияцтва? Блудом.

Мажори в Nо-One, щоправда, хочуть творити мистецтво – масовий виклик часів перебудови, коли перш ніж за кілька років побачити найкращий спосіб виживання у рекеті чи проституції, молодь рвалася в театр, кіно, найбільше ж – до рок-музики. Проте егоїзм і безідейність героїв робить фільм певною “Ассою” навиворіт.

Культова радянська стрічка 1987 року була просякнута боротьбою з сірістю, прагненням до свободи і творчої реалізації, віри в можливість яких лише зажевріла в суспільстві. Герої Nо-One байдужі до високих поривів. Їхні примхи і претензії схожі на демонів, що перетворюють кіно на античну драму. І вже жодні родинні стосунки, жоден номенклатурний імунітет не здатен зупинити жахливий і водночас абсурдний кінець.

Кінець імперії в пейзажі Криму: рецензія Костянтина Дорошенко на фільм "No-One"
Source: Оригінальне

У фільмі немає позитивних героїв. Nо-One – Жодного. Цим він схожий на “Гру престолів”, щоправда, в геть не героїчних декораціях та колізіях. Але епічність в ньому є. Її розкриває Крим. Як унікальне явище географії та історії, як окремий могутній герой оповіді.

Саме там у дні краху генералової родини та кар’єри перебуває заарештований на держдачі у Форосі перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов. “Цим місцем сімдесятирічний полон почався й закінчився”, — розмірковує після провалу путчу гебіст, згадуючи евакуацію 1920-го під керівництвом барона Петра Врангеля. Тоді із втечею до Константинополя залишків Білої гвардії зазнала остаточного краху Російська імперія. З кримського полону Горбачова починається стрімкий розвал імперії червоної. “До Константинополя, панове сексоти!”, — вигукує в розпачі генерал.

Нащадки імперської мари нині знову зазіхнули на Крим. Зневаживши закони історії, за якими кожна імперія неминуче розпадається. Крим — давній і послідовний — повторить свій історичний трансцендентний урок місця кінця для імперій. Звісно, час повільніший, ніж нам хотілося б, але незворотний. Замислитися над цим пропонують кадри кінохроніки ХХ століття, що зміксувала як епілог до Nо-One Марина Дубровіна.

У кінотеатрах України вже 2020 року.

Думка автора може не збігатися з позицією редакції

Читайте також: "9 книжок, які повернуть вам любов до читання"
Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше