Красива й засмічена українська або кілька питань філологам у професійне свято

Красива й засмічена українська або кілька питань філологам у професійне свято

Красива й засмічена українська або кілька питань філологам у професійне свято

Як вони можуть оцінити рівень знань української мови серед учнів та студентів? Які труднощі у її вивченні серед молоді? Профдеформація філологів: міф це чи реальність? Ці питання Суспільне поставило двом спеціалістам у цій галузі: Катерині Островській та Миколі Піддубному. Матеріал присвятили Дню філолога, в Україні його відзначають 25 травня.

Катерина Островська – вчителька української мови та літератури Рівненської гуманітарної гімназії, два роки тому здобула першість в обласному конкурсі вчителів, а цього року у березні представила власну розробку інтерактивної гри, яка має допомогти школярам краще засвоювати матеріал про наголоси.

Микола Піддубний – методист кабінету суспільно-гуманітарних предметів обласного інститут післядипломної педагогічної освіти, магістр-дослідник української мови та літератури.

Як ви оцінюєте рівень знання української мови?

Катерина: Не можна оцінювати всіх однаково. Тому що старші люди не мали доступу до українських медіапродуктів. А якщо про дітей, про молодь – то тут, однозначно, рівень знання кращий і навіть сприйняття української мови набагато краще, тому що ці діти дивилися якісні мультики з українським дубляжем і вони сприймають українську як ту мову, якою можна дивитися серіали або спілкуватися по-модному. Вона для них не дика. Я й сама колись не сприймала українського перекладу, а зараз навпаки – шукаю фільми лише з українським дубляжем. Мені здається, що ситуація покращилася.

Микола: Якщо говорити про молодь – то в мене таке враження, що значній її частині українська мова абсолютно байдужа, у неї інші цінності. Але є й свідома частина дітей: це наші учасники олімпіад, переможці конкурсів. Це та парость, яка любить і плекає мову. Дітей, зрештою, не треба виховувати, для них треба бути прикладом. А в межах держави – ситуація має мінятися зверху. Потрібно, щоб працювали відповідні закони, бо депутатам можна, високопосадовцям – можна (спілкуватись російською, - ред.) – нічого не зміниться. Закон має бути один для всіх. А так, діти бачать постійне порушення норм. Засилля російської в нас є, це не навіть не обговорюється. Соцмережі цьому теж дуже сприяють. Куди ворог прийшов? Туди, де є російська мова. Чому прийшов? Захищати російськомовних. Ми просто дуже терплячі, а треба так, як каже Ірина Фаріон: "Копня під зад". А в нас як? Заговорила до нас людина російською – і ми теж переходимо на російську. Це навіть не толерантність, це – рабська психологія, яка формувалась віками.

За вашими спостереженнями, що школярам у вивченні української дається найважче?

Катерина: Найважче – написати текст самотужки. Це складна і кропітка робота, і діти намагаються краще десь пошукати, списати, а от щось своє придумати – дуже рідко. І навіть коли хочуть, то коли починають оформлювати – виникає багато лексичних і граматичних помилок. І коли за зміст я ставлю 12 балів, бо бачу, що дитина висловила свою думку, то за граматичне і мовленнєве оформлення, на жаль, мушу ставити 4 бали, і виходить середня оцінка – не дуже. То я намагаюсь заохотити отакими гарними оцінками збоку.

Микола: Не може дитина оволодіти всіма правилами, які є у школі. Не треба їй це. Бо якщо учень йде на всеукраїнську олімпіаду – в виші, якщо він йде на філолога, йому робити нічого. Треба зі школи забрати половину знань. Дитину в школі треба вчити говорити, а не забивати голову граматикою. Тому програму треба перебудовувати, але спробуйте скажіть це автору тієї програми. Сьогодні експерти кажуть, що все, що дитина може знайти в мережі сама – вкладати в голову їй не треба.

Чи відчуваєте певну профдеформацію? Чи шукаєте помилки в газетах, рекламах?

Катерина: Від цього нікуди не подінешся, це вже підсвідомо: якщо ти філолог – ти, читаючи якийсь текст, шукаєш в ньому помилки. Але треба контролювати себе і не забувати, що ти, перш за все, людина, а вже потім – вчителька. Ми теж не святі і теж іноді припускаємося помилок. Якщо хтось скаже, що він досконало знає українську мову – ніколи в житті в це не повірю.

Микола: Це ж хвороба філологів, це діагноз. Дай вчительці в руки крейду – і вона буде йти і все виправляти. Від цього ніде не подінешся. І воно постійно муляє, але ж не будеш ти шукати драбину і лізти виправляти помилки на рекламних щитах. Я вже казав, що напишу нашим можновладцям, спитаю: "Де ми живемо: в Україні чи в Англії?". Пройдіться, подивіться на вивіски – суцільне порушення, суржик і англіцизми. А потім ми надінемо вишиванку і все, я – українець. А українець починається не з вишиванки, а з душі.

Авторка: Оксана Жужельська

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди