День Героїв. Історія рівненського "Тополя"

День Героїв. Історія рівненського "Тополя"

День Героїв. Історія рівненського "Тополя" Fb/О.Василенко

Він – колишній заступник командира 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, позивний "Тополь". Підполковник Олександр Василенко нині – керівник Спілки ветеранів антитерористичної операції Рівненщини. Саме він, фактично, командував захисниками старого терміналу Донецького аеропорту в останні дні його оборони.

Олександр Василенко не вважає себе "кіборгом" чи героєм, а його віддушина зараз – власна автомайстерня. Із ним Суспільне спілкувалось із нагоди Дня Героїв, яке в Україні відзначають 23 травня.

– Олександре, у нашому розумінні Ви – герой. А хто герой для Вас?

– А чим відрізняється "герой" від "не героя"? Для мене це питання ситуативності. Я був свідком того, як за пів години людина перетворилась з боягуза на героя. Коли були жорсткі бої, мене викликає командир і каже, що людина відмовляється виконувати наказ. І саме від цієї людини залежить доля десятка інших. Він був механіком-водієм бойової машини, а без неї то не "одиниця", пішки ніхто не піде воювати. І от я з ним розмовляю, він каже: "Олександр Іванович, яка ситуація: в мене машина завжди в робочому стані, ніколи не підводить. Я біля неї ночую, постійно ремонтую. І завжди, коли є потреба, коли є тяжкі напрямки – викликають мене, бо в мене машина завжди працює. А інші відносяться до цього не так відповідально – і ніхто їх не чіпає. Я знаю, куди треба їхати і знаю, що там буде "гаряче", мені набридло".

Я тоді поставився з розумінням і запропонував самому поїхати на його БМП, бо вмію і знаю як. Домовились, зрештою, що ми разом доїдемо до якогось безпечного місця, а далі я сам. Поки їхали – мені по рації передали, що допомога треба швидко, не справляються. Він подивися, каже: "Ну, поїхали разом". Ми заїхали в Піски і з’ясували, що справді побило багато машин і 5 людей залишилось в оточенні, в старому магазині, і забрати їх звідти можливості нема. І він це все збоку стояв і слухав, а потім підійшов і каже: "Я поїду їх заберу". А це реально прориватись треба. І він поїхав, і вивіз. Він ризикував життям, видно було, що по БМП стріляли. Але вона витримала. Йому потім всі дякували, а я собі думав, що це та людина, яку кілька годин тому мали посадити за невиконання наказу. От як так люди змінюються за такий короткий час?

Тому, мені здається, поки людина не проживе життя – не можна говорити про героїзм. Навіть у буденному житті. Дивлюсь якось: стоїть чоловік під під’їздом, курить. І водночас оглядається на всі боки, шукає смітник, а його нема. Він затушив цигарку, а недопалок не викинув, а поклав собі в кишеню. Для мене це теж такий собі мікрогероїзм – людина пожертвувала своїм комфортом. Тому це дуже розмите поняття.

– Ми не помічали, щоб Ви вихвалялись своїм статусом. Але не всі так роблять, особливо на акціях. Як Ви ставитесь до тих, хто, повернувшись з війни, все ж таки "козиряє" своїм статусом і подвигами?

– Негативно, дуже. Не вважаю це якоюсь індульгенцією, щоб розповідати, що ти кращий, ніж інші. Бувають ситуації, що я й сам так думаю, але вголос це сказати собі не дозволяю. В людях мене це дратує, бо буває, що розкидаються різними словами, навіть не знаючи, хто перед ними.

– Але буває так, що люди самі створюють героїв з людей з сумнівною репутацією.

– Будь-який статус має бути чимось підкріплений. І не може бути героя без чистої і позитивної репутації. Навіть якщо ти не активіст, а просто сидиш собі тихенько в селі, тримаєш кізоньку і не ходиш на паради – все одно люди про тебе знатимуть. І це, повірте, кращий варіант.

– У нас складається враження, що чим далі – тим більше виникає конфліктів між самими АТОвцями. Ви, як голова організації, втручаєтесь у ці ситуації? Бо це репутаційні втрати, зрештою, для усіх.

– Так, звичайно. Але розбрат вигідний лише ворогам. Тому ми стараємось непублічно, в своєму колі, ці ситуації вирішувати. Зрештою, нам вдається все завершити дружнім рукостисканням або застіллям, і в 99,9% випадків ви про це навіть не почуєте. Щоб ніхто не подумав, що в нас нема єдності.

– Із дописів на Вашій сторінці видно, що ви ремонтуєте автомобілі. СТО – це засіб заробітку чи Ваша віддушина?

Рівне геройFb/О. Василенко

– Це більше віддушина. Воно мені, чесно кажучи, не настільки вигідно. Рятує лише те, що я маю ще інші джерела прибутку. А це так, щоб "кукушку" свою зберегти на місці. До мене приїжджають, здебільшого, свої. Для мене це не автосервіс, це просто організація простору.

– Як Ви вважаєте, чи є в нас шанс виростити інших, кращих українців, зважаючи, що зараз зростає ціле покоління дітей, які не знають України без війни?

– На цих подіях можна виростити українців. Ще поки можна. Війна нас об’єднала в певний момент, і це треба було використовувати. Зараз це вже має бути державна політика, ідеологія. Якщо, приміром, взяти історію Німеччини – вони публічно засуджують ідеї фашизму, але в їхніх військових статутах в першому розділі написано, що "ми засуджуємо злочини і ідею нацизму, але ми схиляємо голови перед подвигами своїх рядових солдатів". Розумієте?

Рівне герой

Це як про Другу світову казати, що вона не українська, що Афганістан – це загарбницька війна. Просто треба так само сказати, що так, це було неправильно, але українці, які поклали голови, просто роблячи свою справу (і в День Героїв про це треба сказати) були героями, рятуючи своїх побратимів, не беручи до уваги ідеологічну частину їхніх вчинків – от перед цим ми схиляємо голови. І все, це б нас об’єднало.

Авторка: Оксана Жужельська

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди