Закінчив садок, школу, музичну та спортивну школи — боєць спецпідрозділу Kraken Руслан Крамаренко більшу частину життя прожив в Ізюмі. Загинув восени під час українського контрнаступу, наприкінці минулого року на його честь в місті назвали вулицю.
Як Руслан згадував Ізюм — розмова з сестрою загиблого бійця Людмилою Крамаренко.
Загинув під час ракетного обстрілу
54-річний боєць спецпідрозділу Kraken, який з лютого обороняв Харківщину, загинув 29 вересні під час українського контрнаступу в районі селища Ківшарівка Куп'янського району. Про смерть брата Людмила Крамаренко дізналася не одразу.
"Був ракетний обстріл, і він перебував поряд з автомобілем, у якому були боєприпаси. Туди було влучання. Загинув він і його товариш по службі. Тіла обгоріли, їх не відразу забрали. Про його загибель мені повідомили на дев’ятий день", — розповідає Людмила Крамаренко.
Руслан Крамаренко у перші дні повномасштабного вторгнення пішов до тероборони добровольцем, але його одразу взяли в спецпідрозділ Kraken. Чоловік брав участь у звільненні Руської Лозової, Питомника, Куп'янська на Харківщині.
"Він ще у 2014 році хотів бути добровольцем, але в нас мама дуже сильно хворіла, і він тільки через неї залишився. А коли минулого року почалося вторгнення, я його відмовляла, а він сказав: "Я піду, треба щось робити, допомагати Україні", — згадує Людмила.
Родом з російського Красноярська
Руслан народився у російському Красноярську. З батьками переїхав до Ізюма на Харківщині, коли йому було три роки.
"Маленьке містечко, але така затишне, при кожній нагоді згадував Ізюм, дитинство, юність. І в садок він там ходив і в першу загальноосвітню школу, і в музичну, і в спортивну — він атлетикою займався. І після університету він там жив", — згадує Людмила.
"Коли настав час отримувати паспорт, а в нього у свідоцтві про народження написано, що він росіянин, попросив у ньому написати, що він українець. Русланчик дуже любив Україну, українську мову, навіть після закінчення музичної школи він сам учився грати на акордеоні українські народні пісні", — говорить сестра.
Брата Людмила називає найближчою людиною у родині.
"У нас різниця у віці — 13 років. Для мене це була найрідніша людина. Мабуть, не можна так казали, але ближчий, ніж мама і тато. Зразок для наслідування. І для батьків Руслан був гордістю. Чесний, добрий, він у своєму житті й мухи не образив", — згадує брата.
Вулиця на честь Руслана Крамаренка
Наприкінці минулого року вулицю Красноярську в Ізюмі в рамках дерусифікації перейменували на честь Руслана Крамаренка.
"Рідне місто, він там усі вулички знав, і там у нього багато друзів", — говорить Людмила.
Окупацію Ізюма Руслан переживав дуже важко, говорить сестра: "Хвилювався за нашого тата, за свою похресницю. Коли Ізюм звільнили, він був у відрядженні в Краматорську. З батьком так і не зміг зустрітися. Татові 82-роки, він після інсульту, дуже погано ходить. Йому звістка про загибель Руслана дуже важко далася. Тато, як справжній чоловік, приховує сльози, але періодично плаче".
Посмертно військового нагородили орденом "За мужність", медаллю "За оборону Харкова" та відзнакою Головного управління розвідки Міноборони.
Поховати Руслана вдалося лише через три місяці після загибелі на 18-му кладовищі у Харкові. До міста він переїхав на початку 2000-х років. Могила захисника — поруч з похованням матері.
Що відомо
- 26 грудня на честь загиблого військового Руслана Крамаренка перейменували одну з вулиць у місті Ізюм в рамках декомунізації та дерусифікації. Вулицю Першотравневу, на якій жив загиблий військовий, також планують перейменувати на початку січня.