Актор Харківського державного театру ляльок ім. Афанасьєва Михайло Озеров з початку повномасштабного вторгнення змінив сцену на волонтерську автівку та разом з колегами створив "Лялькову оборону": спершу вони розвозили ліки цивільним, згодом почали шукати спорядження для військових.
Які запити надходять волонтерам, нинішній вигляд якого з українських міст вразив актора найбільше та чому пожертвування йдуть на спад — інтерв'ю Озерова Суспільне Харків.
"Було, що привозили їжу, а вимушені були хоронити людину"
Коли востаннє ви були на сцені до війни? У якій ролі?
24 чи 25 лютого у нас мала відбутися прем'єра. "Матінку-кураж""Матінка Кураж та її діти" — антивоєнна драма німецького драматурга Бертольта Брехта ми планували випустити й почалася війна.
Яка доля вистави?
Вона відбудеться обов'язково, але треба все передивлятися. Якщо, коли ми робили, це була трішечки фантазія, то зараз нам багато є що сказати.
А волонтер Озеров — легкий, приязний, дружній, веселий — це теж роль?
Ні, це мій спосіб життя. Я постійно такий. Ми всі в цій ситуації вперше. Я маю на увазі молоді, хто не пройшов Другу світову.
Ви працюєте винятково з військовими?
Ми працюємо з усіма. Ми почали збиратися потихеньку, по чотири дні ми збирали людей. А все ж позачинялося, аптеки в тому числі. А в мого колеги по театральному цеху мама працює в аптеці. Тобто вона на свій ризик відкрила аптеку. І ми почали саме з аптеки працювати. Я не знаю, де вони брали наші номери, але ми кожного ранку приїжджали й викупали. Суми доходили до 60 тисяч гривень.
Були онкохворі. Коли побігли всі, то залишили й лежачих, і сидячих, і людей з інвалідністю, і людей похилого віку, і тварин.
Було і таке в нашій практиці, що ми привозили їжу, гумдопомогу, а були вимушені хоронити людину.
Про допомогу військовим
Коли військові з'явилися?
Ми допомагали військовим, бо багато друзів ще з 2014 року, і які зараз воюють. Там хтось подзвонив: "Міша, можеш?". Тут виявляється, що ми все можемо. Я не знаю, як ми все знаходимо і звідки беремо.
Був запит, на який ви відповіли: "Вибачте, ні"?
Танк попросили. Серйозно попросили. І ми його шукали. Навіть майже знайшли, але в нас під носом інша волонтерська група "підрізала".
Дуже багато хто забезпечує себе сам. Військові — вони ж і тримаються на простому люді, донатах. Видали форму — вона є, але вона зношується. Якщо ти прийшов з "м'яса", якщо, не дай Боже, поранений, хто зашиває? Так, ми бачили, подертий військовий щось зашиває. Тому ми дякуємо тим, хто нам допомагає, щоб ми допомагали: взували, вдягали.
Яка змінювалася динаміка запитів?
Коли почали відтісняти, то, звичайно, у нас напрямок пішов на деокупацію. У нас є приблизно 250-300 людей — пенсіонерів, про яких ми піклуємося.
Нині всі зусилля у нас йдуть на Бахмутському напрямку. Ми почали готуватися до зими ще влітку. Постійно щось необхідно: дрон хтось викрав чи підбив, нічники — те ж саме. Тільки ми забезпечили один підрозділ, через два дні мені присилають фото: їх "розмочили". І ми кидаємо усі зусилля на новий збір.
А донати скорочуються?
Звичайно, люди втомлюються. Але є такі принципові, що кожного дня потрошечку. От є Сініцина Анастасія, здається, і вона по 200, 300, 400 грн щодня присилає. І я вже попросив дівчат, щоб вони знайшли її. Батьки закордоном, вони присилають гроші своїй доньці, і вона на свій розсуд розподіляє між деякими хабами.
Чи правда, що одне з найстрашніших в деокупованих населених пунктах — це покинуті тварини?
Так, дуже багато. Ми обов'язково, як їдемо, беремо з собою пакет-два, і розсипаємо. Але я знаю, що на Бахмут сьогодні привезли 25 тонн кормів для тварин. Вони виходять на дорогу, вони вже не лякані. Щойно з машини виходиш, вони вже всі сидять.
Якщо про тварин взагалі, то ми як заїжджаємо, то й олені, лиси, зайці — це вже не диковина. Сови, соколи, кабани.
Яке найстрашніше місце ви бачили?
Та зараз, куди не поїдеш... Бахмут — все страшніше і страшніше. Лиман (Донецька область — ред.) вразив перший. Навіть не Ізюм. Донецький Лиман, коли ми туди поїхали, він повністю зруйнований. А зараз Бахмут. Ти розумієш, що з кожним днем все гірше, і гірше, і гірше.
Про роботу волонтером
А чи є волонтерська деформація? Що з певної миті вже нікого не шкода, ти просто стаєш ефективною машиною, у якої є запити, і їх треба задовольнити?
Якщо скажу, що ні, то, мабуть, збрешу. Я став більш жорсткою людиною. Я вимушений проходити через деякі моменти з холодним серцем. Тому що, якщо я зараз зреагую, якщо витрачу на це свій час, а комусь там не встигну допомогти.
Втомлюються всі. І, звичайно, я розумію людей, які відходять від цього руху. Я ще не можу перемкнути в себе в голові, що "пожалуй, стоп" — пішов я на сцену. Я не знаю.
Може, не стоп, а просто гальма? Трохи менше?
Ні-ні. Якщо так будуть думати хлопці, що сидять в окопах, то там гаплик. Давайте краще вони переможуть, а вже потім ми будемо себе жаліти й говорити: "Відпочиньмо". Не маю права. Це моє, внутрішнє.
Читайте також
Актор йде зі Львова до Харкова, щоб зібрати мільйон гривень "Госпітальєрам". СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ
У Харкові волонтери плетуть маскувальні сітки для українських бійців з військової форми росіян
Волонтери зареєструють "Харків Залізобетон" як торговий знак: історія створення логотипа