Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинила будь-яку роботу з російськомовним контентом"

Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинила будь-яку роботу з російськомовним контентом"

Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинила будь-яку роботу з російськомовним контентом"
Житомир, 27 грудня 2022 року. Фото: Олег Павлюк для Суспільне Житомир

До Житомира акторка театру і кіно Ірма Вітовська приїздила презентувати стрічку "Коза Ностра. Мама їде", де зіграла головну роль. Стрічка була знята в 2020 році в Італії, частину відзняли в українських Карпатах. Про прем’єру іронічного фільму під час війни, про український кінематограф за часів незалежності України, про свідоме громадянство та можливу депресію українців після перемоги – про все це і не тільки Ірма Вітовська розповіла в інтерв’ю журналістці Суспільного Ользі Степуренко.

В Житомир ви приїхали з прем'єрним показом стрічки "Коза Ностра. Мама їде". Це іронічна та легка стрічка – як вам те, що вона потрапляє до українського глядача в такий нелегкий час?

Я найменше хотіла, щоб вона потрапила до українців саме в такий час. Ця стрічка орієнтована на широку аудиторію, для сімейного перегляду. І я собі, звичайно, так бачила, що це будуть великі кінотеатри, великі боксофіси. І ось, коли ми її вирішили випускати в Україні, – а в Італії стрічка вийшла наприкінці травня на початку червня, був чотиритижневий тур, – і ось зараз кінопоказ стрічки почався в Україні. І, коли зараз я бачу, як вона працює на емоції... До мене підходять люди, переселенці, дякують і кажуть: "Я на дві години відволіклася". То я розумію, що це така своєрідна реабілітація. Зараз мистецтво виконує просвітницьку роль для людей, які довший час були позбавлені певного українського фону і інтеграції в українське. А друге – це своєрідна пропаганда, мобілізація – коли ми мобілізуємо наші сили, накачуємо себе, єднаємося в боротьбі. І третє – це, власне, реабілітація. І це досвід Першої та Другої світової воєн, коли стрічки виконують терапевтичний ефект. На дві години людина забувається, і через сміх знищуються ось ці стреси. Ейфорія і сміх роблять певну внутрішню чистку. Те, що ця стрічка вийшла зараз, мабуть, це і є її покликання – працювати ось таким чином.

Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинала будь-яку роботу з російськомовним контентом"
Ольга Степуренко та Ірма Вітовська. Житомир, 27 грудня 2022 року. Фото: Олег Павлюк для Суспільне Житомир

Ця стрічка є спільним українсько-італійським продуктом. Ви були на презентації стрічки в Італії і зараз презентуєте стрічку в Україні. Наскільки різниться сприйняття глядачем – українським та італійським?

Суттєво, тому що український глядач має війну. Італійський глядач, він вільний – п’є каву. Для мене була одна така перша емоція в Неаполі, коли я стояла на набережній. Я стою і дивлюся, що йдуть дуже багато людей – знаєте, як у нас на вихідні забиті вулиці типу Андріївського узвозу, – десь на набережній з дітьми, всі бігають, їдять, вуличні ресторани всі забиті. А я стою і розумію, що я – якесь інертне тіло тут. Це було моє перше враження, коли я приїхала на промокампанію фільму. Була середина квітня – ще от-от тільки Буча, тільки Київщина. І я стою дивлюся на все, як на інший світ. Таке враження, що я з акваріума дивлюся на свободу. І мені здавалося, що зараз мені було б комфортніше, якщо не з українкою, то, приміром, з сирійкою просто мовчати і дивитися на цей світ. Тобто бути поруч з тими, хто проходив чи проходить цю історію. Я дуже вдячна італійській групі за п'ятигодинний марафон, присвячений промострічці фільму. У стрічці були три дебютанти, які хотіли свого зіркового шляху, які подивилися всі ЗМІ і бачили, що цей фільм сподобався. І я вдячна кожному актору, бо вони чемно, дуже делікатно надали половину цього часу і навіть більше – тому факту, що є Україна. Говорила я. Найбільше. Стрічці з тих п'яти годин віддалося дві, решта – все пішло на Україну. І я їм дуже вдячна, що вони поділили цей успіх з тим, що потрібно мені. Сам режисер (режисер фільму "Коза Ностра. Мама їде" – ред.) Джованні Дота написав мені в приват: "Ірмо, твій голос тут потрібен. Твій голос – не те, що ти включишся в онлайні, ти хотіла. Ти приїдь і тут бийся". І я приїхала, і я їм дуже вдячна за це, тому що це теж така солідарність усіх, розумієте?

Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинала будь-яку роботу з російськомовним контентом"
Ірма Вітовська. Житомир, 27 грудня 2022 року. Фото: Олег Павлюк для Суспільне Житомир

Ви свою громадянську позицію окреслили від початку війни, а війна у нас вісім років. Яке у вас було ставлення до колег, які раптово "прозріли" після 24 лютого?

Крім болю, в мене не було нічого. Я не засуджувала, тому що це суб'єктивно, і треба розуміти причини. У когось не склалося з історичними знаннями і розумінням, до чого це йде. У когось не склалося з розумінням, що професія – це так само один із чинників, які належать не тільки тобі, твоїм амбіціям, але й твоєму народу. Але це дозрівання людей – тут не можна засуджувати. Я ж не можу взяти за вуха, витягнути і вкласти якесь своє розуміння туди. В мене самої до 2013 року не було стрічок, які б говорили про історію, про військову історію. Я, якщо і мала досвід співпраці в російськомовному контенті, – бо в Росії я не знімалася ніколи, – то це були стрічки, які говорили про дозвілля, про любов. І це зрозуміло, бо українське повністю лежало, й інших перспектив не було. Але, коли стався Майдан, Зеленопілля, Волноваха, анексія Криму, потім події на Донбасі... Після "Іловайська" було поставлено крапку, були закриті всі гештальти. І я сказала, що на цьому будь-яка моя співпраця з російськомовним контентом закінчується. Якщо я зіграю коли-небудь російською, то це може бути тільки те, що посуне в головах росіян щось таке, що важливе для нас. І я так протримала це – я жодного разу більше не знімалася у якомусь російськомовному контенті. І я дуже рада, що після 24 лютого мої колеги змінили позиції. Були ті, хто тримав хребет і після 2014-2015 років – ми знали одне одного, нас було не так багато в публічний сфері. Але після 24 лютого, я думаю, що зараз повернення вже не буде ніколи.

Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинала будь-яку роботу з російськомовним контентом"
Житомир, 27 грудня 2022 року. Фото: Олег Павлюк для Суспільне Житомир

Чи був шанс в українського кінематографу, приміром, в телевізійній сфері на україномовний контент? Я розумію, що були сфери впливу, фінансова складова, монополізація, але, можливо, можна було щось зробити зсередини? Чи не було бажання і розуміння?

Коли були "Леся і Рома" – це 2004-2005 роки виходу. Його виробництво закінчилося у 2008 році. Коли ми у 2007 році отримали "Телетріумф" як кращий ігровий формат, всі дуже боялися, як він сприйматиметься українською мовою. Взагалі, ця боязнь була завжди – мені здається, там була політика. Йдеться про ситуацію, коли всі проти дубляжу українською – перші озвучки на телебаченні, за них всі боролися. Потім те саме стосувалося і україномовних продуктів. І знімали умисне погано. Успіх "Лесі і Роми" не стільки у тому, що це культурний продукт, а в тому, що це дуже модний продукт. Це продукт покоління, і він якісний, власне, на свій формат. Коли ми отримали премію, я чомусь повірила, що тепер буде зніматися українською дуже багато, що ми прорвали схід і південь завдяки цьому продукту. Ви не уявляєте, як мене зустрічали у 2005 році в Донецьку та Севастополі. Я навіть не думала, що хтось дивиться "Лесю і Рому" українською. Виявляється, спрацювало – люди відчули, що українська мова може бути живою. Не протокольною та архаїчною, а урбаністичною живою мовою. Я не скажу, що цей проєкт змусив людей говорити українською, але він точно вбив антипатію до української. Відкрилася симпатія. І, коли я після 2008 року була на одному зібранні, то я почула, власне, що саме тому що це такий класний проєкт, таких більше не буде. І я зрозуміла, що це політика – в Україні не можна було розвиватися нічому такому, що працює на ідентичність. Все, що стосується ідентичності, потрібно було розмивати, робити таку собі спільну територію. Але ми потім побачили, що відбулося в 2014 році, коли українці сказали: ми хочемо свою ідентичність.

Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинала будь-яку роботу з російськомовним контентом"
Житомир, 27 грудня 2022 року. Фото: Олег Павлюк для Суспільне Житомир

Як гадаєте, після Перемоги ситуація зміниться? Тому що є такі побоювання: українці, на жаль, мають коротку пам'ять. Хоча, я думаю, що після війни це не станеться, бо занадто багато горя та болю, але все ж?

Я думаю, що все залежить від того, які будуть на всіх рівнях кадри – ті, хто відповідає за шлях країни. Це не лише президент, офіс, мери – це має бути у всіх галузях. Ви знаєте, мене завжди критикують, бо люди погано чують, коли я розповідаю про інститут громадянства. Я вважаю, що паспорт – це велика розкіш, щоб отримувати його надарма. Щоб отримати паспорт кожен громадянин, як і в будь-якій країні, має здати певні позиції. Не треба вчити всю історію, щоб відповісти на три-чотири питання основних положень. Я вважаю, що люди, які не усвідомлюють країну, як окрему суб’єктність; які не поважають країну як окрему суб’єктність; які не люблять, які відторгають сприйняття – вони не мають права вирішувати долю цієї країни. Даруйте, це справедливо. Тому я вірю, що після війни громадян у нашій країні буде більшість. Така кривава жертва багатьох отверезила – шкода, що не раніше. Я все ж таки виступаю за свідоме громадянство. Має бути якась почесна процедура отримання паспорта – це має бути відповідально, з відчуттям причетності, а не те, що ви пішли, і вам там формально щось виписали. І я перша за потреби здам свій паспорт і піду здавати екзамен на його отримання. Думаю, це має бути добровільна наша згода всіх разом – давайте ми переосмислимо ту державу, за яку ми платимо, за чку платило не одне покоління не одне сторіччя кров'ю; за те, щоб ця держава відбулася. Зараз ми платимо нашими сучасниками. Ми не маємо права собі дозволити таку історію: мовляв, от, ми перемогли, і все тепер повернеться до 24 лютого. Десь я чула такий вислів "загиблі виють". От, власне, вони потребують свого, за що вони загинули. Тому я знаю, якою буде перемога. Ейфорія закінчиться великими слізьми та драмою, тому що всі ці братські розкопки, усі закатовані наші люди, весь цей жах, він в повній мірі на нас прийде. Ми подивимося в чорний портал, який ми проходили, і все – і тоді буде дуже велика депресія. І ця депресія потребує людей, які вже мають до неї готуватися і які мають знати, що робити з людьми та як рятувати один одного.

Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:

  • "Сьогодні той час, коли потрібно робити великі проєкти" – Житомирський міський голова Сергій Сухомлин.
  • "За добу перекрили всі під’їзні дороги з Білорусі" – Іван Коруд про війну і відновлення Овруччини.
  • "Тільки військовий опір може принести успіх" – журналіст Віталій Портников.
  • "Ми робили те, що могли". Перших поранених Малинська лікарня на Житомирщині прийняла вже 24 лютого.

Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber

На початок